Розділ 19.

Ната Рене

Ната вийшла з порталу і на мить осліпла.

Темрява та густий, їдкий туман від вогню закривали їй обзор. Дим кусав очі, горло стиснуло, а в ніс вдарив різкий, задушливий запах гару, паленої деревини, розпеченого каменю і чогось металевого — ніби кров змішалася з магією. Вона закашлялась, намагаючись розгледіти хоч щось. Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей. Де я? Де всі?

Потім вона зрозуміла, що не лише дим і туман затуляли їй огляд. Гілки старої іви — тієї самої, під якою вона колись сиділа разом з Джеєм та Леєм — опускались до самої землі, ніби величезна завіса, що ховала від неї весь жах, що відбувався далі. Листя було обвугленим, гілки тріщали від жару, а між ними пробивалися язики полум’я.

— Ну і де ми? — почувся ворчливий, але наляканий голос унизу. Це була Шая. — І взагалі, наступного разу попереджай, або чекай, ледве встигла. Я думала, що мене розмаже по порталу!

Ната нічого не сказала. Вона просто пішла вперед, розсуваючи гілки руками. Насправді вона засумувала за Шаєю, поки була там, з богами. Хотілося обійняти цю маленьку пухнасту істоту, розповісти все, що побачила… Але не зараз. Боги кілька разів повторили: «Поспішай». Часу не було зовсім.

— Ну і куди ти біжиш? А я?? — почулось позаду.

Ната різко зупинилась і зітхнула.

— Давай швидко залізай. Часу нема. Потім розповіси, що трапилось, — сказала вона і відчула, як Шая миттєво запригунула їй на плече, міцно вчепившись у тканину.

— Ну ти і ворчунья. Між іншим, ми переживали. Ти пару тижнів пролежала, — почала Шая, поки Ната вже бігла до головної будівлі.

— Скільки?! — шоковано видихнула Ната і навіть збилась з кроку. Цього вона не очікувала. Боги сказали, що у них час плине по-іншому. Але не настільки!

— Так. Бенуар майже не спав. Сидів біля тебе, як прикутий. Ми думали, що ти вже не прокинешся. Бенуар сильно переживав, — пищала Шая, поки Ната мчала вперед.

Бенуар…

Це ім’я вдарило, як удар. Серце стиснулось ще сильніше. Вона не могла дозволити собі думати про нього зараз. Не могла. Але думки лізли самі — як він сидів біля неї, як не спав, як чекав…

Вона швидко промайнула сад, де колись гуляла з друзями. Тепер дерева стояли обгорілі, гілки обвуглені, а земля була вкрита попелом і склом від розбитих вікон. Спалахи вогню виднілися вже зовсім близько. Хоч би встигнути. Хоч би встигнути…

Магія відчувала її настрій і клубилась біля рук — чорна, холодна, готова рватись у бій. Вона винирнула на головну алею і її взору постала картина жахів.

На землі лежали декілька тіл. Молоді адепти, викладачі… Деякі ще ворушались, інші вже ні. Кров змішувалася з попелом, утворюючи чорно-червону грязюку. Повітря було просякнуте запахом смерті. Ната завмерла. Невже я не встигла?

Тут з іншого боку алеї вибігли силуети. Один — напівтрансформований оборотень, величезний, з вигнутими кігтями і шерстю, що димілася від вогню. А інший… таких Ната ще не бачила. Він був зростом як оборотень, і наче як людина. Єдина відмінність — велетенські крила. Не такі, як у демонів чи драконів. Вони були з пір’ям — темні, майже чорні, з металевим відблиском. Позаду винирнуло ще двоє таких самих. Вони почали наступати на майстра Регана. Адже, то був саме він.

Ната зробила спочатку один крок назустріч їм. Потім другий, виходячи зі ступору.

— Ем, і що ти хочеш зробити? — почувся панічний голос Шаї. — Ти ж не думаєш йти до них? Нат? Ми ж навіть не знаємо, хто це!

Ната не відповіла. У її голові вже клубились закляття. Потрібно щось, що їх стримає. В цей час її ще поки не помітили. Троє чужинців обходили майстра Регана зі всіх сторін, ніби забавляючись. Підходячи ближче, Ната помітила, що той поранений — кров текла з плеча, рука висіла, як ганчірка, а обличчя було блідим від втрати крові.

— Нат, мені здається, що краще їх не чіпати, — прошепотіла їй прямо у вухо Шая. — Вони виглядають… неправильно.

Ната ж підходила ближче, уважно дивлячись на цих створінь. Вони знову атакували майстра Регана якоюсь новою магією. Такої Ната ще не бачила. Якщо темна магія була чорною, а цілителі могли вирувати від білого до золотого, то зараз… Вона була як пил, сіра, важка, ніби сама смерть. І явно дуже могутня, раз навіть щит магістра тріщав від ударів, видаючи тріск, ніби ламалося скло.

У якийсь момент магістр Реган побачив її. Лише мить, але він мотнув головою. Наче давав їй наказ забиратись. Ната ж застигла. Її мозок почав аналізувати. Вони явно були сильніші. Але це не означало, що в них немає слабкого боку.

Тут щит магістра не витримав і пропав. У нього відразу полетіло три закляття. Ната бачила, як він здригнувся і впав. Тут один з нападників обернувся і подивився прямо на неї. Він щось різко вигукнув, і двоє інших поглянули прямо на неї і різко пішли у її бік.

Ната приготувалась і кинула звичайне закляття. Момент — і закляття просто відбилось від них, і вони навіть не звернули на це увагу. Лише ширше посміхнулись. Наче вже святкували свою перемогу.

— Ем, Нат. Мені здається, час звалювати. І пошвидше, — панічно почала Шая.

Ната ж не звернула навіть уваги. Вона дивилась. Так, як її вчили. Втекти — не вихід, вони наздоженуть, якщо навіть магістр не зміг відірватись. А отже — бій.

Вони підходили ближче, і тут один з них вдарив її закляттям. Темрява Нати відразу зреагувала і поставила перед нею щит. Закляття вдарилось і розвіялось з шипінням. Ната уважно дивилась на них. І той, що вдарив, був явно незадоволений таким станом речей. І двоє інших теж напружились.

Момент — і вже три закляття летять на Нату. І знову щит навіть не сколихнувся. Ната ж вичікувала. І от у якийсь момент, видно, їм набридло гратись, і в Нату полетіло дійсно сильне закляття. Воно вдарилось об щит і він здригнувся, але витримав. Від цього стику засіяло у місці, і на кілька секунд не було нічого видно — тільки сліпучий спалах і тріск.