Розділ 14.

Ната Рене

Якщо спочатку Ната просто не очікувала цієї події, то зараз до неї нарешті прийшло холодне, кришталеве розуміння. Емоції вимкнулись, ніби хтось натиснув важіль у глибині грудей. Страх, паніка, навіть біль — усе відступило. Залишився лише чистий, гострий аналіз, той самий, якому її вчили роками.

Отже, сила, що дісталась від пращурів? Та сама сила, через яку почались усі ті події? Та сама сила, що звела з розуму весь її Рід? І вони хочуть, щоб я сама її прийняла?!

Вона гірко посміхнулась. Посмішка вийшла крива, майже болісна. У залі, де панувала велич, ця посмішка звучала як виклик.

— А якщо я проти того, щоб прийняти її? — впевнено спитала вона і поглянула прямо на Аракорна.

Бог Світла прищурив свої сонячні очі. Золоті лусочки на його шкірі ледь помітно здригнулися, ніби саме сонце на мить затуманилось. Всі інші боги напружились і переглянулись — вони явно не очікували саме такого питання. Повітря в залі стало важчим, ніби сама магія стиснулася в очікуванні. Медонія ледь нахилила голову, Еладія повільно провела пальцем по підлокітнику, Рікотій звузив очі, а Антраліон стиснув гілку так, що квіти на ній на мить зів’яли.

Аракорн повільно нахилив голову. Його голос пролунав не просто вухами — він загримів у самій душі Нати, глибокий, як початок світу:

— І чому ти проти, дитя? Ти ж розумієш, що в цьому випадку загинеш.

— Померти інколи не гірший вихід, — спокійно відповіла Ната.

Вона відчула, як магія всередині неї здригнулась, наче жива істота, якій не сподобались її слова. Темрява в грудях заворушилася, ніби намагаючись вирватися й довести, що смерть — це не варіант. Але Ната стиснула кулаки. Краще померти, ніж стати НИМ.

— Ти думаєш, що твоя смерть буде виходом? — холодно поцікавилась Еладія. Її очі спалахнули червоним полум’ям, ніби дві зірки в безодні. Від неї повіяло крижаною ніччю, і тіні навколо трону згустилися, наче готові кинутись на Нату. Богиня смерті нахилилась уперед, і роги на її голові відкинули довгі чорні тіні на підлогу.

— А ти подумала про твоїх друзів? Що буде з ними? — тихо, але пронизливо спитала Медонія. Її очі — глибокі озера долі — дивилися прямо в душу Нати. Від богині повіяло теплим вітром, але в ньому відчувалася гіркота неминучого. Зірки в її волоссі замиготіли швидше, ніби самі долі її близьких почали кружляти навколо.

— Вони справляться. Для них так навіть буде краще, — тихо відповіла Ната, наче переконуючи й себе також. У цей момент її сила стрепенулась ще сильніше, ніби кажучи, наскільки Ната не права. Темрява в грудях заворушилася, наче живий звір, який не хоче, щоб його хазяйка помирала.

— І Бенуар також? Невже я даремно вас звела? — м’яко, але з болем поцікавилась Медонія.

Ната здригнулась. Про Бенуара вона не хотіла думати. Але ім’я вдарило, як ніж. Щось усередині стиснулось так сильно, що на мить перехопило подих. Його більше не побачити…

— Для нього також так буде краще, — зрештою тихо відповіла вона.

— А впевненості в твоїх словах немає, — задоволено сказала Медонія. — Адже ти знаєш правду. Ви вже пов’язані.

— Що ви маєте на увазі? — спитала Ната, дивлячись прямо на богиню Долі та Кохання.

Медонія встала зі свого трону. Коли вона йшла, її волосся переливалось справжніми зірками, а легенький теплий вітер пройшовся до Нати, ніби зігріваючи не лише тіло, а й ту темряву всередині. Богиня підійшла прямо до Нати, схилилась і заглянула їй у очі. У них Ната побачила, як сковзають хвилі долі всіх її знайомих — Джей, Лей, Шая, Академія, Бенуар… Це було так швидко, що розібрати не було як.

Медонія підняла руку і поклала Наті прямо на серце. Ната відчула, як від цієї руки в неї почала проникати древня магія. Вона оманливо спокійно почала поглиблюватись прямо у джерело сили Нати. Ната напружилась.

— Тихо, спокійно, дай мені показати, — пролунав у неї заспокійливий голос богині.

І від цього голосу Ната розслабилась. Він манив її, заспокоював. Особливо манили ці очі, наче давали ту ілюзію, що вона зможе побачити ту саму долю. І коли вона нарешті розслабилась, її магія різко потягнулась до цієї древньої сили, наче намагаючись поглинути її.

Але саме у цей момент Ната зрозуміла, що щось не так.

Ні!

— Ні! — різко скрикнула Ната і з силою взяла під контроль свою магію. Замість того щоб поглинути ту силу, вона відштовхнула її. Богиня цього не очікувала — похитнулась і аж відступила на кілька кроків. Антраліон, бог Життя, різко зіскочив зі свого трону і швидко опинився біля Медонії, його гілка в руках засяяла яскравим зеленим світлом, ніби готовий захистити богиню будь-якою ціною.

— Все добре? — спитав він, дивлячись на богиню.

— Так, просто не очікувала, що вона настільки сильна, — сказала Медонія, легко посміхнувшись, але в її очах промайнула тінь подиву.

Знову? Її знову перевіряли?

Хвиля злості піднялась у Нати так сильно, що темрява в грудях вибухнула. Разом із цим вона відчула, як її магія наповнює все тіло. Темрява в ній задоволено потягнулась, ніби тільки й чекала цього моменту. Ната повільно встала. Її тіло почала огортати чорна аура. Магія піддалась так легко і попрямувала точно на богиню Медонію, яка вже прямувала до свого трону.

Ната різко вскинула руку. Куля з чистої темряви полетіла в богиню — чорна, голодна, повна всієї накопиченої за роки люті, вона крутилася вихором, ніби хотіла поглинути все на своєму шляху. Повітря за нею тріщало, ніби сама тканина світу розривалась.

Але вона не встигла досягнути цілі. Аракорн встав і поставив щит між Натою і ними. Золотий бар’єр виблискував, наче саме сонце, відокремивши їх. Куля вдарилась об щит з оглушливим тріском — темрява і світло зіткнулись, і по залі прокотилася хвиля сили, від якої затремтіли навіть трони.

Це лише ще більше роздухарило Нату. Її очі потемніли повністю. Магія наповнювала її, наче їй не було меж. Руки точно знали, як плести небезпечне закляття — древнє, руйнівне, таке, що могло б розірвати навіть божественний щит. Боги повставали і приготувались оборонятись. Еладія вже підняла руку, і навколо неї згустилися чорні тіні, готові кинутись у відповідь. Рікотій напружився, його хвіст різко вдарив по підлозі. Антраліон готовий був кинутись вперед, а Медонія відступила на крок, але її очі спалахнули — вона вже плела свою нитку долі.