Розділ 2.

Бенуар лер Санет

Він сидів на Раді Середніх Земель.

Уже тиждень Бенуар робив усе можливе, щоб відвести цікавість Ради від Неї. І поки що це вдавалося. Як би Нейз не намагався подати його дії як особисту зацікавленість, більшість — п’ятеро з восьми — залишались на боці Бенуара.

Велику роль у цьому відіграв ректор Руєн. Без його підтримки все могло б піти зовсім іншим шляхом. Він був присутній і зараз — адже питання напряму стосувалось безпеки Академії. І, що важливіше, безпеки його адептів.

Рада Середніх Земель виникла відразу після Великої війни. Як і сама держава. Колись ці землі були пустелею, мертвою смугою між країнами. Але після війни клімат різко змінився, і коли постало питання, кому вони належать. І після Великої Війни ніхто не хотів нових сутичок, тому Рада Старійшин цієї планети, а саме правителі всіх королівств, вирішила: віднині — всім.

Так з’явилась Рада Середніх Земель.

Вісім рас. Вісім голосів. Рівні права. Рівна відповідальність.
Асконієць, орк, ельф, оборотень, дракон, демон, гном і вампір.

Саме тому було добре, що п’ятеро з них поки що були на його боці.

— Отже, — спокійно почав демон, уважно вдивляючись у Бенуара, — ви з’ясували, що Нагай був перенесений сюди навмисно. Через портал. І як ви могли це допустити, Бенуаре?

— Мої найкращі люди, за вашим же наказом, були надіслані на захід, — рівно відповів Бенуар і обвів поглядом Раду. — Я про це попереджав. Ви сказали, що міська варта все владнає.

Голова міської варти зло зиркнув на нього. Саме він запевняв Раду, що ситуація під контролем.

— А тепер, після всього, ви вимагаєте відповідей від мене? — Бенуар подивився прямо в очі демону.

— Давайте без цього, — примирливо озвався вампір. — Ми лише хочемо зрозуміти, як таке могло статися, щоб не допустити цього знову.

— У мене поки немає остаточних відповідей, — сказав Бенуар. — Мої люди над цим працюють.

— Вони могли б бути, — тихо втрутився начальник міської варти, — якби ви дали поговорити з дівчиною.

Бенуар уже відкрив рот, але його випередили.

— Ви маєте на увазі мою адептку? — холодно запитав ректор Руєн. — Ту, що дивом вижила? Ту, яка була на межі смерті і зараз не те що ходити — сидіти не може? Ви про неї?

— Вона може знати те, чого не знаємо ми, — озвався гном.

— У вас є всі звіти, — жорстко відповів Бенуар, стискаючи руки. — Дівчину опитали мої люди. Вона нічого не знає.

— Але…

— Думаю, досить, — перервав дракон. — Ми знову заходимо в глухий кут.

— Ми знаємо, як саме Нагай потрапив сюди, — додав ельф. — І маємо сліди магії. Пропоную зосередитись на цьому.

— Підтримую, — кивнув оборотень. — Немає сенсу тиснути на того, хто бачив лише частину подій.

— Отже, так і вирішимо, — підсумував дракон. — Бенуаре, чекаємо від тебе плану дій. Якщо потрібно — бери додаткових людей. Засідання завершено.

Бенуар повільно підвівся і рушив до виходу.

В останню мить він помітив погляд начальника міської варти — злий, обіцяючий. Але зараз не час.

Телепортаційна кімната. Навіть тут, у Раді, переміщення були суворо заборонені. Навіть для нього.

Він знав, хто йде позаду. Руєн.

Вони разом увійшли в портальну залу, і за мить опинились у приймальні Бенуара. За столом сидів його помічник — Лурен, напівдемон-напівоборотень, розумний і мовчазний.

— Лер Санет, ось доповідні, — сказав він, простягаючи папери.

— Дякую, Лурене. Мене поки ні для кого нема.

Бенуар зайшов до кабінету. Біля вікна стояв Елантролій.

— І що вони цього разу сказали? — обернувся він.

— Нічого нового, — відповів Руєн, сідаючи в крісло. — Поки більшість на нашому боці.

Бенуар сів за стіл. Папери лежали перед ним, але думки були зовсім не тут. Минув тиждень після їх останньої розмови. Він уже був готовий здатися і піти до неї сам.

— Ви так і не поговорили? — спитав Руєн.

Бенуар мовчав.

_______________________________________________________________________________________

Тиждень тому

Після тих подій у палаті до Нати прийшли Лей і Джей. Обоє — серйозні, зібрані.

Лей обережно зісканував її.

— Якщо ти її образиш, — тихо сказав він, — ми тебе вб’ємо.

Джей кивнув.

— Тоді можете вже починати, — спокійно відповів Бенуар. — Вона мені цього не пробачить.

— Хм, — хижо всміхнувся Джей. — Сміливо.

— Досить, — перебив Лей. — У тебе серйозні наміри?

— Так.

— Тоді не поспішай, — сказав Лей, дивлячись у вікно. — Коли Ната хвора, вона особливо гостро відчуває власну вразливість. Вона не вміє просто лежати. Вона пройшла занадто багато. І все своє безсилля вона зірве на тобі.

Бенуар кивнув.

Джей підійшов ближче.

— Фехтоній, — сказав він. — Вона його обожнює. Любить книги. Мчати на айрані, не озираючись.

— Дякую.

— Не думай, що ми робимо це просто так, — додав Лей. — Вона з тобою інша. Жива. Якщо хочеш бути з нею — це твій шанс.

— Ти сказав, що вона багато пережила…

Лей похитав головою.

— Це її таємниця. Хочеш знати — заслужи довіру.

Вони пішли.

— І ще, — вже у дверях обернувся Лей. — Вона буде намагатись піднятись раніше часу. Пристав до неї когось, хто зможе її стримати.

— Зрозумів.

_______________________________________________________________________________________

— Ні, — відповів Бенуар, повертаючись у теперішній час. — Ми ще не говорили.

— Дотримуєшся їх поради? — усміхнувся Елантролій.

— Звідки ти…

— А ти думав, вони просто підуть? — хмикнув той. — Вона для них усе.

— Отже, це ти їх вмовив.

— Вони її знають. Якщо сказали чекати — терпи.

— Знаю.

У цей момент до нього з вікна влетіла зелена пташка, розсипалась і залишила записку.

«Господар, леді Ната просить поговорити з вами.
М.»