Цикл "Межі"

Дивні й невідомі…

Хто Ви? Дивні й невідомі,

Та незрозумілі і палкі.

Ловите Ви сонце у долоні,

Й часто так буваєте п’янкі.

А то враз купаєтесь у славі,

Чи заграєте чомусь у лад.

Ви такі нестримні і жадані,

Вас ніхто не поверне назад.

Раптом я зумію досягнути

До верхів’я чарівних садів,

Де напевно спробую збагнути:

Хто Ви? Хоч і не хотів.

Не бажав тривожити Вас марно,

Не чекав швидкого вороття.

Ви прийшли до мене не даремно,

Присмак поетичного буття.

Межі…

Ми не завжди знаходимо ті межі,

Де більше не буває вороття,

Де потрапляємо у часові мережі,

Й втрачаємо свій сенс життя.

Не знаємо, де мрії, де реальність,

І губимося в почуттях.

Хапаємося за відповідальність,

Ховаючи за нею страх.

Ми просто боїмося жити,

На повну силу, без прикрас.

Творити, дихати, любити,

І віддавати кожен раз

Частинку серця і душі шматочок.

Ми боїмось людських образ,

Пліток, пересудів, ворожок,

Й банальних повсякденних фраз.

Шукаємо у всьому прикрість,

Лукавство, хитрість та брехню,

І відчуваємо нещирість,

Коли говоримо «люблю»,

«Надіюсь», «вірю» чи «чекаю»,

А у душі усе горить.

Так хочеться дійти до краю

І зупинити божевільну мить.

А потім знову народитись,

І жити вільно, без страхів,

Що у житті не може все так збутись,

Як часто ти того хотів.

Не кажи мені нічого…

Не кажи мені нічого,

Я не чую твоїх слів.

Я до тебе хочу знову –

Загубитись в казці снів.

Ти зі мною надаремно

Був так довго і беріг

Почуття наші буремні,

Що розтанули, мов сніг.

Ми з тобою зовсім різні –

Розуміння не бажай.

Наші спогади, як пісня,

Розлетілись з краю в край.

Ти ніким для мене станеш,

І далеким, і чужим.

Щастя своє тихо вкрадеш

Й наодинці будеш з ним.

Його можеш пестить довго,

Та воно розтане вмить.

Не чекай більше нічого,

Бо кохання уже спить.

За межею

Все починалося знову
Всі наші зустрічі літні
І вересневі надії,
Тихі зимові мрії.
Ми за межею розлуки
У паралельному світі.
Руки сплелися і губи
Ледве торкаються тіні.
Я відчуваю морок,
Сльози ковтаю солоні.
Та зупинитись не можу,
Бо назавжди у полоні.
Наші серця говорять
Голосно: я кохаю.
І відбивають ритми
Десь за межею раю.
Нам не ввійти до нього,
Надто з тобою грішні.
Може із паралелей
Витягне нас Всевишній. 

Моя любов

Чекаю знову...

Ніби вперше.

Тріпоче серце,

Наче птах.

Твої слова,

Як завжди -

Мертві.

Мої думки -

Не долетять.

І не досягнуть

До верхів'я

Незрозумілих

Фраз твоїх.

Забракне сліз,

Не вистачить

Похмілля

Збагнути розумом:

Навіщо це для нас?

Твої слова,

Що завжди -

Мертві.

Моя любов -

Недосяжна.

Невідворотна

І химерна.

Моя...

Вона -

Лише моя...