Метро

Шум залізної машини лунав по всій станції, примушуючи юну дівчину жмуритися і трішки прикривати свої вуха. 

Вона не любила метро раніше, не любить метро і зараз, але з'явилася причина щодня спускатися туди, навіть якщо можна було поїхати через наземний транспорт.

 Вже давно не молодий музикант, заробляєш собі тим, що просто грав на гітарі в переході метро, ​​щодня бачив лише світлу руку з цікавим браслетом на руці, що підкидала йому більше за день. 

Він ніяк не міг підняти свої очі на неї, чи соромно, чи його лякала така циклічність. 

Лише одного зимового вчора дівчина зупинилася перед ним: 

-Бажаєте кави?- Чоловік уперше підняв свій погляд. Це волосся .. чорні як смол, і очі, такі ж яскраві, як у кішки - зелені - зелені. Вона сама по собі була як витвір мистецтва.

 -Що?

 - Кава - вона посміхнулася йому, починаючи йти, закликаючи його так йти за нею. 

Бродяга йшов за нею іноді вона навіть не помічала його краєм ока, але знала, що він поряд. Ось і їх точка призначення маленьке кафе, де працювала одна дівчина: 

- Дві кави з молоком, будь ласка! - І знову погляди, що ніби крім неї нікого немає, але лаятись у юної дівчини не було й бажання, забравши своє замовлення, вона підійшла до чоловіка, а в голові лунав лише не приємне пікання якоїсь машини. 

-Невже в кафе настільки гучна кофемашина? 

-Не знаю. - Сказав він, взявши свій напій: 

-Думаю тобі варто прислухатися.

 -Що? -Дивися на свій браслет,Тіна. 

Тіна була здивована, звідки він знає її ім'я, забула як вона уявлялася? Гляну на свій яскраво силіконовий браслет із залізною ставкою, вона не могла нічого прочитати, але пікання тільки збільшилося. Пік.. пік. Тіна розплющила очі, поруч апарат, все пікав і пікал, спроба стати не увінчалася успіхом, тіло було важким, як купа всяких каменів її придавило назад до ліжка, тільки її рука змогла звільнитися, торкаючись своїх засохлих губ, що покрилися скоринкою, | носі,де були маленькі трубочки і зовсім гладкій голові,від чого з очей потекли сльози: 

-Я ненавиджу.. шум залізних машин.



МВ
18.11.23