Метод виключення

- Мене виженуть з роботи! – голос у Інни був жалібний. – Тільки ти мене можеш врятувати! – Я подивилася на годинник – шоста ранку, ще й тридцять перше грудня, останній день року – чудовий час, щоб когось врятувати.

Інна самостійно виховувала шестирічну дочку, яка значила для неї все.

- Висока температура. Треба везти її до сімейного лікаря. У місті починається епідемія і це може бути дуже серйозно.

- А лікарняний не можеш взяти?

- Катеринко, це ж не твоя робота в державній бібліотеці. От вас і на канікули відпустили, а у нашому магазині лікарняні не дають.

Іннина авантюрна ідея мені не подобалася, але я щиро хотіла допомогти подрузі.

* * *

Наша багаторічна дружба почалася ще в університеті, де ми обидві вчилися на факультеті бібліотекознавства. Інна після вишу влаштувалася на роботу в книжковий магазин. Моя ж нинішня робота строго відповідала моїй кваліфікації в дипломі. Щось продавати у мене завжди виходило на трієчку. Тому Іннин задум, щоб сьогодні вийти на роботу замість неї, викликав у мене сильний внутрішній опір. Я з жалем глянула на заготовки для новорічних салатів, якими збиралася сьогодні зайнятися: ковбаса, солоні огірки, печериці. Ще мандаринки для глінтвейну. Втім, це нікуди не подінеться і першого січня, а здоров'я Інниної дитини в небезпеці. Відчувши себе супергероєм-рятівником, я подивилася на себе в дзеркало та провела міні-аутотренінг.

- Катю, у тебе все вийде! Магазин тільки виграє від такого нового тимчасового співробітника. – Мені здалося, навіть відображення в дзеркалі, здивовано піднявши брови, не повірило моїм словам.

* * *

Я підійшла до дверей, над якими з великих літер складалося слово «Читальня». Відчинила двері ключем, за яким довелося темним сніговим ранком їхати до Інни. Вирішила перед відкриттям погуляти по крамниці, щоб самій краще вивчити асортимент.

Я збиралася почати з детективчиків, але, проходячи вздовж сектору з жіночою літературою, виявила безлад на верхній полиці. Полізла вгору по драбині, маючи намір надати книгам «товарний вигляд». В цей час у задній кишені брюк завібрував мобільний. Діставши його, я побачила, що дзвонить Інна. Однак спроба злізти, тримаючи телефон у руці, призвела до незграбного руху. Мені вдалося не впасти, а от моєму бідному телефончику пощастило менше. Він лежав долі з погаслим екраном. 

Кілька разів намагалася його включити, але безрезультатно. З сумною очевидністю я констатувала, що ремонту не уникнути. Але є і плюси. В обід я зможу сходити в майстерню, а півдня без телефону – це і не проблема, а швидше привілей для сучасної людини.

* * *

Брязкіт дзвіночка над дверима сповістив про першого відвідувача – ним виявився хлопчик-підліток. Він зайшов до магазину за кілька хвилин до відкриття і відразу попрямував до полиці з фентезійною літературою. Вийшовши з-за стелажів, я побачила, що він, стоячи до них спиною та дивлячись у камеру айфона, щось розповідає.

- Мій новий сторіс про «Вітри зими» - книги, яка ще не написана, але на яку чекають мільйони шанувальників. Я розповім вам свою версію сюжету славнозвісної саги...

Непомітно підійшовши ближче, переконалася, що стоїть він на тлі багатотомника Джорджа Мартіна. В нашій бібліотеці теж було кілька частин з цієї серії – вона стала такою популярною, що адміністрація навіть включила її в платний список.

- Ти, мабуть, всі книги, що вийшли, вже прочитав, так?

- Ну... фільми дивився, - з небажанням пробурмотів підліток.

- Ясно. А взяти що-небудь не хочеш... романи й сценарії за ними іноді суттєво відрізняються. Якщо проаналізувати різницю, думаю перегляди зростуть.

- Це цікаво! Хоча зручніше аудіокнигу послухати.

- Зрозуміло.

Я розуміла інтерес його покоління до світу фантазій, оскільки і сама була фантазеркою в його віці. Однак для віртуальних подорожей мені не потрібні гаджети – досить було власної уяви.

* * *

Наступні півгодини в магазині пройшли на самоті. Я вбрала різнокольоровими кулями маленьку штучну ялинку, що стоїть біля вікна – Інна підготувала коробку з прикрасами ще з вечора. Потім заварила собі чашку трав'яного чаю і дивилася на сніг, що падав і людей, що проходили повз вітрину. Я не відразу помітила молодого чоловіка на іншому боці дороги, який розглядав вивіску «Читальні». У нього був такий непевний вигляд, що я розсміялася. Хоча, коли він з'явився на порозі магазину, мені стало ніяково за свій сміх.

- Вітаю! Я б хотів купити у вас детектив в дорогу.

«Приїжджий», - констатувала я про себе і підвела його до стелажу з детективами. Пробігши поглядом книги на полиці, я перерахувала вголос з десяток наявних романів, які, на мою думку, могли його зацікавити. Побачивши прізвище Стіга Ларссона, витягла і простягнула покупцеві знамениту трилогію «Міленіум».

- Можливо, ви вже читали, але це вже майже класика і постійно перевидається. З новинок є цікавий роман з японським колоритом від Бориса Акуніна, і ретро-детектив від Андрія Кокотюхи...