Глава 2

Густий вечір ніби витиснули з тюбику чорною фарбою на поверхню Києва. Сонце давно зайшло за горизонт. Було тепло і спокійно. Компанія життєрадісних проституток сиділа в богемній кав’ярні. Незрозуміла була кількість проституток. Хтось приходив, хтось йшов. Загальне число трималось в районі десяти. В залі притишено, в середньому темпі грав джазовий квартет. Офіціант метушливо підносив напої і гастрономічні делікатеси.

Про кількість клієнтів не говорили, це було не прийнято. Але з радістю розповідали про дорогі подарунки, які отримали від чоловіків, що розщедрились.

• Дивіться, що мені Олег Леопольдович подарував, сказала проститутка Марина.

Вона простягнула над столом руку, потім стиснула всі пальчики, крім вказівного. На світлі лампи з плетеним трикутним абажуром блимнуло товстенька золота каблучка з блідо-білою перлинкою у формі кульки. «Чудово!» - трішки награно вигукнули дівчата.

• Прелина морська чи прісноводна? – діловито запитала проститутка Світлана.
• Звісно, що морська, відповіла Марина, трішки образившись на таке питання.
• Неймовірно, сказала Світлана. Відповідь її влаштувала.

Офіціант приніс велику м’ясну тарілку, де було багато різновидів баварської салямі. Дівчата почали із захопленням її розбирати.

• А мені Володька вдома встановив телевізійну систему, почала хизуватись проститутка Оля. – Екран на всю стіну. Я через цей телевізор можу заходити в «ютуб».
• До речі, що стосується техніки, долучилась проститутка Агнеса, - - мені мій вірний клієнт поставив ексклюзивний вініловий програвач. І колекцію раритетних пластинок.
• Грамофон, чи що? – пожартувала Марина, яка постійно милувалась своєю каблучкою.
• Та не грамофон! – вигукнула Агнеса. – Це дуже сучасний апарат! І такий є мало в кого. Це шик! Модерн!

Катя слухала їх краєм вуха. І майже нічого не їла. Повільно попивала коктейль не бажаючи сп’яніти. Часто її увага повністю зникала в глибинах «твітеру». Вона зачитувалась тривожними новинами з фронту. Вона намагалась знайти підходящий момент для того, щоб висловити свою ідею. Але момент все не наступав. Необхідно було робити рішучий крок. Катя з відразою зирнула на м’ясну тарілку. Вона зрозуміла, що їжа – гіркий висновок будь-якого людського існування. Що все, і погане, і хороше робиться заради їжі. «Баварське салямі – ось вам Бог, який не потребує ніяких доказів і якому ти зобов’язаний вклонятися», - подумала Катя. Дівчата, що сиділи за столиком, зубами вирвали в життя цю м’ясну тарілку, ціною своєї честі, ціною своєї долі. І якими б не були дивними справи, якими ці дівчата займались – ось вона їжа, яка стояла на столі і її можна було їсти. Але було ще щось окрім ковбаси і мертвого золота на жіночих зап’ястях,  пальцях і шиях. І грамофону, який всеодно ніхто не збирався слухати. Катя вдихнула повітря.

• Дівчата, сьогодні на фронті втрати, видихнула вона.

Світська бесіда стихла, всі якось вмить засумували. Десять пар дівочих очей з докором поглянули на Катю.

• Ось тільки давайте не про війну, сказала Агнеса. – Такий вечір хороший, а завтра робота.
• Вони там гинуть, тихо, в унісон сумному джазу, сказала Катя.
• Там все так заплутано, промовила Світлана. – На горі хтось щось не поділив, ось вам і війна. Я чула, що це все взагалі через сланцевий газ.
• Так, сказала Марина. – Хто переможе, той і буде його видобувати. А хлопцям взагалі не варто було туди їхати.

Катя зробила маленький ковток коктейлю.

• Мені здається, якби вони туди не відправились, то війна б прийшла до нас в дім, сказала вона. – Клієнтів стало б набагато менше. Тому цей стіл, який перед вами, стіл з їжею – заслуга українських солдат.
• Та ні, так не піде, заперечила Марина. Було помітно, що вона дещо рознервувалась. – За цей стіл давайте подякуємо нашим піхвам. А за хлопців можна запропонувати тост, якщо ти Катю цього хочеш. Ось я – хочу. Вони молодці. А взагалі ти сьогодні якась похмура.
• Марино, ти справжня повія, промовила Катя.
• Дякую, Марина посміхнулась, витягнула губки у повітряному поцілунку і по-лесбійські підморгнула Каті.

На цьому можна було зупинитись, але Катя не могла.

• Вони там позбавлені головного, промовила вона.
• Чого? – запитала Марина.
• Жіночого тепла.
• Так, у цьому сенсі мені їх шкода, сказала Марина.

Катя поглянула на всіх присутніх рішучим поглядом.

• Ми б могли їм допомогти, промовила вона. – І наша допомога могла б попередити багато неприємних речей. Ви знаєте, що багатьох із мобілізованих солдат з фронту одразу потрапляють в психіатричні відділення військових госпіталів?

Повії заперечно покачали своїми милими голівками.

• Деякі з цих відділень – закритого типу, продовжувала Катя. – Війна – це безкінечний стрес, це джерело психічних порушень, аж до шизофренії. Вони не можуть заснути, кричать по ночах. Ми б могли частково вплинути на це. Мені здається, що якби у солдата на фронті була жінка, з поверненням додому він би міг уникнути прийому в психіатра, таблеток і лікарняного ліжка. Безвідносно вищесказаного, я вважаю, що український солдат заслуговує на жінку.
• І що ти пропонуєш, запитала Марина.
• Відправитись на фронт і подарувати хлопцям справжнє задоволення. Від нас нічого особливого не потрібно, всього лиш займатись тим, що ми робимо краще за все на світі. Секреції наших щілинок могли б добре змастити їх жорстке перебування на передовій.
•  Поперше, багатьох з них вдома чекають дівчата, - сказала Агнеса.
• А багатьох і не чекають, дискутувала Катя.
• Подруге, з чого ти взяла, що там нема жінок і що вони не сплять з цими жінками?
• Місцеве населення не завжди лояльне до української армії. До того ж, ти сама чудово знаєш, що в сучасному світі не так легко завоювати жінку. Якби це було не так, то ми б вже давно залишились без клієнтів.
• Ти хочеш віддаватись солдатам безкоштовно? – запитала Агенеса.
• Звісно.
• Катю, дорога, поблажливо промовила Марина, - нас не відпустять наші звідники, звідниці і сутенери. Навіть, якби відпустили, особисто мені потрібно заробляти. На мені тримається вся родина. Ти знаєш, у мене брати, батько майже не встає. Мені кожного місяця потрібно висилати мамі кошти в її глибинку.
• Я ж не пропоную відправитись туди назавжди.
• Там небезпечно, Катю. Я не готова. Думаю, дівчата теж. Джаз затих. Тут стає якось тихо і скучно. Пропоную рухатись в караоке.