39

Тиша гір обіймала їх, наче м’яка ковдра, що гасила всі тривоги. Аліса стояла на краю стежки, вдихаючи прохолодне повітря, наповнене запахом хвої та вологої землі. Сонце повільно ховалося за вершинами, заливаючи небо відтінками рожевого й золотого, а вітер лагідно гладив її обличчя, ніби шепотів про спокій, який вона так довго шукала. Поруч стояв Олександр, його постать була міцною, але вже не такою неприступною, як раніше. Його очі, колись холодні й відсторонені, тепер дивилися на неї з теплом, що розтоплювало останні крижини в її серці.

Після всіх бур, що вирували між ними, після болю, принижень і розчарувань, вони нарешті знайшли шлях один до одного. Це був не легкий шлях. Аліса пережила ночі, коли сльози здавалися єдиним, що тримало її в реальності, коли її метелики з паперу були єдиними свідками її розбитого серця.

Гори стали їхнім притулком. Вони приїхали сюди разом, щоб віднайти спокій і зміцнити зв’язок, який народився з попелу їхніх помилок. Аліса дивилася на Олександра, який стояв поруч, тримаючи її руку, і відчувала, як її серце, колись розбите, знову б’ється в ритмі надії. Вони гуляли вузькими стежками, говорили про все і ні про що, сміялися, згадуючи, як колись їхні зустрічі були сповнені напруги й недомовок. Тепер же кожен дотик, кожен погляд був наповнений щирістю.

— Ти пам’ятаєш, як я казав, що твої метелики — це дитяча забавка? — запитав він, посміхаючись, коли вони сиділи на пледі, розстеленому на траві, оточені горами.

Аліса засміялася, її сміх був легким, як подих вітру.

— О, так, ти ще називав це несерйозним. А тепер подивись на себе, — вона кивнула на його руки, в яких він тримав недовершеного паперового метелика.

Олександр насупився, вдаючи обурення, але його очі сяяли теплом.

— Ну, визнаю, я помилявся. Це складніше, ніж здається. Покажи ще раз, як правильно загинати крила.

Аліса взяла його руки в свої, обережно спрямовуючи його пальці. Її дотики були ніжними, але впевненими, і вона відчувала, як тепло його шкіри проникає в неї, змішуючись із теплом її власного серця. Вона показувала йому, як складати папір, як надавати метелику форму, і в цей момент між ними не було нічого, крім цього простого, але такого значущого акту. Кожен згин паперу ставав символом їхньої нової близькості, їхньої готовності вчитися один у одного, будувати щось разом.

— Ось так, — сказала вона, коли метелик нарешті набув форми. — Бачиш? Він готовий злетіти.

Олександр подивився на неї, його погляд був сповнений ніжності.

— Як і ми, — тихо промовив він, і Аліса відчула, як її серце стиснулося від щастя.

Тієї ночі, коли вони повернулися до затишного дерев’яного будиночка, захованого серед гір, їхні почуття спалахнули з новою силою. Камін тріщав, кидаючи теплі відблиски на стіни, а за вікном шепотів вітер, наче благословляючи їхню близькість. Олександр стояв позаду Аліси, його руки обережно лягли на її талію, і вона відчула, як його подих гаряче торкається її шиї. Її серце закалатало, коли він повільно розвернув її до себе, його очі палахкотіли бажанням, але водночас були сповнені ніжності.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я чекав цього, — прошепотів він, його голос був хрипким, наче він стримував себе з останніх сил.

Аліса не відповіла, лише підняла руки, обіймаючи його за шию, і їхні губи зустрілися в поцілунку, що був одночасно ніжним і палким. Його губи були гарячими, вимогливими, і вона відчула, як її тіло тане під їхнім натиском. Поцілунок поглибився, і Олександр притис її ближче, його руки ковзали по її спині, залишаючи пекучі сліди на шкірі. Вона тихо зітхнула, коли його пальці знайшли край її светра, повільно піднімаючи його, оголюючи ніжну шкіру.

— Ти така красива, — промовив він, відриваючись від її губ, щоб подивитися їй в очі. Його погляд був сповнений захоплення, і Аліса відчула, як її щоки спалахнули від сорому й бажання.

Вона потягнулася до його сорочки, тремтячими пальцями розстібаючи ґудзики, і незабаром його шкіра була під її долонями — гаряча, міцна, жива. Її дотики були несміливими спочатку, але з кожною секундою вона ставала сміливішою, досліджуючи його тіло, відчуваючи, як він реагує на кожен її рух. Олександр тихо застогнав, коли її пальці ковзнули нижче, і цей звук розпалив у ній нову хвилю пристрасті.

Він підхопив її на руки, легко, наче вона була невагомою, і поніс до ліжка, застеленого м’якими ковдрами. Камін кидав тіні на їхні тіла, коли вони падали разом, сплітаючись у єдине ціле. Його руки були всюди — на її стегнах, талії, грудях, і кожен дотик змушував її тремтіти від насолоди. Аліса вигнулася назустріч йому, її дихання стало уривчастим, коли він покривав її шию й плечі гарячими поцілунками.

— Я хочу тебе, — прошепотів він, його голос був сповнений такої сирої пристрасті, що вона відчула, як її тіло відгукується на ці слова.

— Я твоя, — відповіла вона, і ці слова були не просто згодою — вони були визнанням, обіцянкою, що вона віддає йому не лише своє тіло, але й своє серце.

Їхні рухи стали синхронними, наче вони були створені одне для одного. Кожен дотик, кожен поцілунок був сповнений любові й бажання, що накопичувалися місяцями. Аліса відчувала, як її світ звужується до нього — до його запаху, його тепла, його подиху, що змішувався з її власним. Вони рухалися разом, втрачаючи відчуття часу, забуваючи про все, що було до цієї ночі. Її нігті впивалися в його спину, коли хвиля насолоди накрила її, і вона викрикнула його ім’я, відчуваючи, як він тремтить разом із нею.

Коли пристрасть вщухла, вони лежали, сплетені в обіймах, їхнє дихання повільно вирівнювалося. Олександр ніжно гладив її волосся, а Аліса притулилася до його грудей, слухаючи, як б’ється його серце. Камін все ще тріщав, але тепер його тепло здавалося лише відлунням того вогню, що палав між ними.

— Я ніколи не відпущу тебе, — прошепотів він, цілуючи її в скроню.

— І я тебе, — відповіла вона, посміхаючись крізь сльози щастя.