36

Сонце заливало місто золотим сяйвом, його промені грали на скляних фасадах офісних будівель, відбиваючись у калюжах, що залишилися після нічного дощу. Аліса йшла до офісу, відчуваючи, як тепле повітря лоскоче шкіру, а легкий вітер перебирає її волосся. На вулицях кипіло життя: вуличні музиканти грали на гітарах, діти ганяли м’яча на тротуарі, а продавець квітів біля метро вигукував, пропонуючи букети троянд. Але для Аліси цей ранок був лише фоном, що контрастував із виром думок у її голові. Сьогодні мав відбутися фінальний огляд ескізів готельного проєкту, і від цього залежало не лише її професійне визнання, але й її здатність довести собі, що вона сильніша за всі удари долі.

У її сумці лежав ноутбук із останніми правками до проєкту, а в кишені — зім’ятий аркуш паперу, з якого вона вчора складала метелика. Цей метелик був незвичайним: його крила мали асиметричний візерунок, ніби відображаючи її внутрішній розлад. Вона не взяла його з собою, залишивши на кухонному столі в хрущовці, але його образ переслідував її, нагадуючи про крихкість її надії.

Офіс зустрів її звичним гомоном: шелест паперів, приглушені розмови, аромат кави, що доносився з кухні. Аліса пройшла повз стіл Лікі, ігноруючи її багатозначний погляд і шепіт, який стих, щойно вона наблизилася. Плітки вже не ранили так сильно, як раніше, але все ж залишали гіркий присмак. Вона зачинила двері свого кабінету й сіла за стіл, відкриваючи ноутбук. Ескізи готельного комплексу були готові: кожен хол, кожна тераса, кожен номер промальовані з такою любов’ю, що здавалося, ніби вони дихають. Але Аліса знала, що сьогодні її чекає не лише похвала — Анна Ардженто, з її гострим язиком і владною манерою, не пропустить нагоди вколоти її.

Зустріч із партнерами була призначена на обідню пору в конференц-залі на останньому поверсі. Аліса прибула заздалегідь, розставляючи роздруковані ескізи на столі й перевіряючи слайди презентації. Сонячне світло лилося крізь панорамні вікна, заливаючи зал теплом і створюючи ілюзію спокою. Але коли двері відчинилися, і до зали увійшла Анна в супроводі двох інвесторів, Аліса відчула, як її серце стискається.

Анна виглядала бездоганно: її чорна сукня облягала струнку фігуру, а золоті прикраси виблискували в променях сонця. Її погляд, холодний і пронизливий, одразу вп’явся в Алісу, ніби оцінюючи здобич перед атакою. Поруч із нею йшли пан Коваленко, сивочолий чоловік із доброзичливою посмішкою, і пані Марченко, енергійна бізнесвумен, чиї очі завжди вишукували щось нове й оригінальне. Олександр увійшов останнім, його постава була, як завжди, владною, а темний костюм підкреслював його силу. Він кинув короткий погляд на Алісу, але одразу відвів очі, сідаючи в кінці столу. Його байдужість різанула її, як ніж, але вона змусила себе зосередитися.

— Доброго дня, — почала Аліса, її голос був рівним, хоч усередині вирувала буря. — Сьогодні я презентую фінальні ескізи готельного комплексу. Ми врахували всі ваші побажання й додали кілька унікальних рішень, щоб зробити проєкт особливим.

Вона увімкнула проєктор, і на екрані з’явилися перші слайди: просторий хол із мармуровими колонами, оточений зеленню, тераси з панорамним видом на море, номери з дерев’яними акцентами й м’яким освітленням. Аліса говорила впевнено, пояснюючи кожне рішення, кожен штрих, який робив дизайн не лише красивим, але й функціональним. Пан Коваленко кивав, його очі горіли зацікавленням, а пані Марченко час від часу робила нотатки, посміхаючись.

Але Анна сиділа мовчки, її обличчя було непроникним. Коли Аліса закінчила презентацію, запанувала тиша, і саме Анна першою порушила її.

— Це все виглядає… амбітно, — сказала вона, її голос був солодким, але отруйним. — Але, чесно кажучи, я сумніваюся, що такі ідеї можна реалізувати в рамках нашого бюджету. Мармурові колони? Зелені тераси? Це виглядає як мрія, а не як реальний проєкт. І, Алісо, давайте будемо відверті — у вас бракує досвіду для таких масштабних задумів.

Її слова вп’ялися в Алісу, як шипи. Вона відчула, як жар заливає щоки, але змусила себе стояти прямо, тримаючи погляд Анни. Вона знала, що Анна намагається принизити її, підірвати її впевненість перед інвесторами.

— Дякую за ваш коментар, пані Ардженто, — відповіла Аліса, її голос був спокійним, але твердим. — Я розумію ваші побоювання, але ми провели детальний аналіз витрат. Матеріали, які я запропонувала, мають альтернативи, що дозволяють зберегти естетику при менших витратах. Щодо досвіду, я працювала над кількома проєктами подібного масштабу, і кожен із них був успішним.

Пан Коваленко кашлянув, привертаючи увагу.

— Я, навпаки, вважаю ці ескізи вражаючими, — сказав він, його голос був теплим і впевненим. — Ідея з терасами — це саме те, що потрібно для нашого регіону. Туристи шукають не просто комфорт, а враження. Алісо, ви влучили в ціль.

Пані Марченко кивнула, її очі блищали ентузіазмом.

— Я згодна, — додала вона. — Ваш підхід до освітлення й природних матеріалів створює відчуття гармонії. Це саме те, що ми хочемо бачити в нашому готелі. Щодо бюджету, я впевнена, ми знайдемо спосіб усе оптимізувати.

Аліса відчула, як напруга в її плечах відступає. Вона вдячно посміхнулася інвесторам, але її погляд мимоволі ковзнув до Олександра. Він сидів, склавши руки, його обличчя було непроникним. Вона чекала, що він скаже хоч слово, підтримає її чи хоча б визнає її зусилля. Але він мовчав, дивлячись кудись у бік, і ця тиша була для неї гіршою за критику Анни. Його байдужість була як холодна стіна, що відгороджувала її від нього.

Анна злегка скривила губи, явно незадоволена підтримкою інвесторів. Вона кинула швидкий погляд на Олександра, ніби чекаючи, що він підтримає її, але його мовчання змусило її стиснути губи. Зустріч завершилася схваленням ескізів, і партнери домовилися про наступні кроки реалізації проєкту. Аліса зібрала свої папери, відчуваючи змішані емоції: гордість за свій успіх і біль від мовчання Олександра.

Після зустрічі вона повернулася до свого кабінету, але не встигла сісти, як її телефон задзвонив. Номер був незнайомим, із міжнародним кодом. Аліса нахмурилася, але відповіла.