34

Сонце ледь пробивалося крізь важкі хмари, що нависли над містом, кидаючи тьмяне світло на скляні стіни офісного комплексу. Аліса сиділа за своїм робочим столом, занурена в ескізи готельного проєкту, її пальці швидко рухалися по трекпаду ноутбука, створюючи нові лінії. Минуло вже кілька днів. Проєкт був її якорем, її способом довести собі, що вона сильніша за плітки, біль і сумніви, що гнітили її.

Офіс гудів звичним ритмом: гомін голосів, стукіт клавіатур, дзвінки телефонів. Але для Аліси цей гул був лише фоном, який вона навчилася ігнорувати. Вона знала, що за її спиною шепочуться, що Ліка та її подруги продовжують розпускати чутки. Уривки їхніх розмов — «вона сама винна», «навіщо було вплутувати Борового?» — долітали до неї, але Аліса змушувала себе не реагувати. Її метелики, складені з аркушів паперу, що лежали на краю столу, нагадували їй, що вона може створювати красу навіть у хаосі.

Раптово її телефон завибрував, вириваючи її з думок. На екрані висвітилося повідомлення від невідомого номера. Аліса нахмурилася, відчуваючи, як у грудях заворушилася тривога. Вона відкрила повідомлення, і її серце стиснулося.

«Алісо, це Андрій. Вибач за все. Я був не в собі. Давай поговоримо, я не хочу, щоб усе так закінчилося. Ти ж знаєш, я тебе люблю».

Вона відчула, як жар заливає щоки, змішуючись із холодним гнівом. Її пальці затремтіли, коли вона прокручувала повідомлення. Наступне прийшло одразу за першим, і тон його був уже іншим.

«Якщо ти не відкличеш заяву, я зроблю так, що ти пошкодуєш. Ти не розумієш, із ким зв’язалася. Я можу знищити твою кар’єру».

Аліса стиснула телефон так міцно, що він ледь не вислизнув із рук. Її дихання стало уривчастим, а думки закрутилися вихором. Вона знала, що Андрій уміє маніпулювати, знала, як він може чергувати ніжність і погрози, щоб змусити її сумніватися в собі. Але цього разу вона не дозволить йому перемогти. Її пальці швидко знайшли опцію «Заблокувати контакт», і вона натиснула її без вагань. Екран спорожнів, але серце все ще калатало.

Вона відкинулася на спинку крісла, намагаючись заспокоїтися. Вона не дозволить Андрію залякати її. Не після всього, через що вона пройшла.

Двері кабінету тихо рипнули, і Аліса здригнулася. Це був Олександр. Він стояв у дверях, високий і стриманий, у темно-сірому костюмі, який підкреслював його владну поставу. Синець під оком майже зник, але припухла губа все ще нагадувала про бійку. Його погляд був холодним, як завжди, але в ньому промайнула тінь чогось іншого — турботи, можливо, чи тривоги.

— Алісо, — сказав він, його голос був рівним, діловим. — Є хвилина?

Вона кивнула, відчуваючи, як серце стискається. Олександр увійшов і зачинив двері, але залишився стояти, не сідаючи. Його присутність заповнила кімнату, змушуючи Алісу відчувати себе маленькою, вразливою.

— Як твоя справа з тим покидьком? — запитав він, дивлячись їй у вічі. — Роман Степанович казав, що суд скоро. Ти тримаєшся?

Аліса здивовано завмерла. Вона не чекала, що він заговорить про це, тим більше так прямо. Його слова були стриманими, але в них відчувалася щира турбота, яка контрастувала з його холодним тоном. Вона опустила погляд, намагаючись зібратися з думками.

— Я… тримаюся, — тихо відповіла вона. — Роман Степанович допомагає. Справа рухається, але… це непросто.

Олександр кивнув, його обличчя залишалося непроникним.

— Якщо потрібна допомога, скажи, — сказав він, і його голос став трохи м’якшим. — Я не хочу, щоб ти проходила через це сама.

Його слова вдарили її, як теплий промінь у холодний день. Вона підняла очі, шукаючи в його погляді хоч натяк на те, що він відчуває щось більше, ніж просто обов’язок. Але його очі залишалися холодними, відстороненими, і це різало її серце. Вона хотіла запитати, чому він захищав її, чому пішов на бійку, чому йому не байдуже, але страх і його байдужість стримували її.

— Дякую, — лише сказала вона, відчуваючи, як голос тремтить.

Олександр кивнув і повернувся до дверей. Але перед тим, як вийти, він зупинився і кинув через плече:

— Презентація готелю пройшла добре. Інвестори задоволені і Анна теж, просто не показує цього. Твоя робота їх вразила.

Він пішов, залишивши її в тиші кабінету. Аліса дивилася на зачинені двері, відчуваючи, як у грудях змішуються радість і біль. Його похвала зігріла її, але його холодність знову нагадала, що між ними — прірва, яку вона, можливо, ніколи не подолає. Вона зітхнула і повернулася до ескізів, намагаючись заглушити думки роботою.

Атмосфера в офісі залишалася гнітючою. Коли Аліса вийшла в коридор, щоб узяти кави, вона помітила, як Ліка та її подруги стихли, щойно вона наблизилася. Ліка сиділа за своїм столом, тримаючи телефон, і її губи скривилися в солодкуватій посмішці, яка ховала отруту.

— О, Алісо, — сказала вона, піднімаючи голову. — Чула, ти тепер зірка офісу? Усі тільки й говорять про тебе і… ну, ти знаєш кого.

Марта й Олена, що стояли поруч, приглушено захихотіли, обмінюючись поглядами. Аліса відчула, як жар заливає щоки, але цього разу вона не відвела очей. Вона знала, що Ліка намагається вивести її з рівноваги, але не дасть їй цієї радості.

— Якщо тобі так цікаво, Ліко, можу розповісти, як готувати презентацію для інвесторів, — відповіла вона спокійно, з легкою посмішкою. — Може, навчишся чомусь корисному.

Ліка зніяковіла, її посмішка згасла. Аліса повернулася і пішла до кавового автомата, відчуваючи, як маленька перемога зігріває її. Вона не дозволить пліткам зламати себе. Її талант, її праця — ось що має значення.

Повернувшись до кабінету, вона занурилася в роботу, але її думки постійно поверталися до повідомлень Андрія. Його погрози лунали в голові, змушуючи її відчувати себе вразливою. Вона знала, що блокування номера — це лише тимчасовий захист, і Андрій не зупиниться так легко.

Ближче до вечора її телефон задзвонив. Це була Олеся. Аліса вагалася, чи брати слухавку, але тепла думка про подругу змусила її відповісти.