33

Ранкове світло пробивалося крізь тонкі штори старенької квартири, лягаючи м’якими смугами на дерев’яну підлогу. Аліса прокинулася з першими променями сонця, відчуваючи, як у грудях пульсує нова, ще крихка рішучість. Ніч, проведена в роботі над ескізами, дала їй відчуття мети, а зірки за вікном, що мерехтіли перед сном, залишили в душі тиху надію. Вона знала, що сьогоднішній день не буде легким — офіс, плітки, Олександр, суд, що наближався, — але вона була готова. Принаймні так вона собі казала.

Аліса підвелася з ліжка, відчуваючи легкий біль у м’язах від незручної пози на старому матраці. Вона підійшла до вікна й відсунула штору, впускаючи більше світла. Місто прокидалося: десь гуділи машини, сусіди на подвір’ї голосно перемовлялися, а птахи щебетали, ніби нагадуючи, що життя триває. Вона вдихнула прохолодне повітря, що пахло вологою після вчорашнього дощу, і заплющила очі, шепочучи собі: «Ти впораєшся».

Вона рушила до ванної, де холодна вода освіжила її обличчя, змиваючи залишки втоми. Поглянувши в маленьке тріснуте дзеркало, Аліса помітила, що темні кола під очима стали менш помітними, хоча сліди сліз усе ще ховалися в кутиках очей. Вона старанно нанесла легкий макіяж, підкреслюючи виразність очей і приховуючи блідість щік. Сьогодні вона мала виглядати не просто Алісою — вона мала виглядати впевненою, сильною, незламною.

У шафі вона обрала свій темно-синій костюм, який завжди був її бронею в складні моменти. З переїздом до Андрія вона не брали більшість речей. Строгий крій костюма додавав їй сили, а глибокий колір нагадував про море — спокійне, але могутнє. До костюма вона підібрала улюблені туфлі на низькому каблуці — "кіттен хілс", які були водночас елегантними й зручними. Їхня граційна форма надавала їй відчуття жіночності, якого вона так потребувала після всіх ударів долі. Взувши їх, Аліса відчула, як її постава виправляється, а кроки стають твердішими. Вона зібрала сумку, кинувши туди ноутбук і кілька аркушів паперу для орігамі — її маленьку таємну зброю проти хаосу.

Перед виходом вона зупинилася біля комода, де в шухляді лежало заручне кільце Андрія. Її пальці на мить затрималися над ручкою, але вона різко відвернулася. «Не сьогодні», — подумала вона, зачиняючи двері квартири.

На вулиці повітря було свіжим, а сонце м’яко зігрівало обличчя. Аліса вирішила зупинитися в улюбленій кав’ярні неподалік офісу, щоб зібратися з думками перед робочим днем. Це місце, з його запахом свіжозмеленої кави й тихим гомоном відвідувачів, завжди було для неї притулком. Вона замовила свою звичну каву з вершками й тост з авокадо, обравши столик біля вікна, звідки відкривався вид на гамірну вулицю.

Сидячи за столиком, вона повільно смакувала каву, спостерігаючи за перехожими. Молода пара сміялася, тримаючись за руки, дідусь годував голубів на тротуарі, а кур’єр поспішно мчав на велосипеді. Життя вирувало, і Аліса намагалася вловити цей ритм, щоб відволіктися від тривожних думок.

Допивши каву, вона зібрала речі й рушила до офісу. Піднімаючись у ліфті, вона відчула, як у грудях наростає напруга. Двері відчинилися, і знайомий гул голосів зустрів її, але цього разу в ньому було щось інше — шепіт, приглушений сміх, погляди, що ковзали по ній і швидко відводилися. Аліса стиснула ремінець сумки й пішла до свого кабінету, намагаючись не звертати уваги.

Коли вона проходила повз стіл Лікі, секретарка підняла голову й окинула її багатозначним поглядом. Ліка сиділа, тримаючи чашку кави, а поруч із нею стояли двоє колег — Марта й Олена, які часто пліткували разом із нею. Їхні голоси стихли, коли Аліса наблизилася, але вона встигла почути уривок фрази:

— …зовсім дивачка, ти бачила, як вона вибігла з його кабінету?

Аліса відчула, як жар заливає щоки, але не зупинилася. Вона знала, що Ліка — головне джерело пліток у компанії, і після вчорашнього інциденту в кабінеті Олександра та її заяви у відділку чутки розлетілися офісом, як полум’я. Вона уявила, як Ліка, з її солодкою посмішкою, переказує колегам вигадані деталі, додаючи драматизму до й без того складної ситуації.

У своєму кабінеті Аліса зачинила двері й сіла за стіл, намагаючись зосередитися. На моніторі все ще були відкриті ескізи готельного комплексу, і вона занурилася в роботу, дозволяючи лініям і кольорам заглушити шепіт пліток. Вона згадала свою ізоляцію в компанії — за рік роботи вона так і не знайшла справжніх друзів серед колег. Її замкнутість, її любов до орігамі, її тиха вдача робили її "дивачкою" в очах інших. Але сьогодні вона вирішила, що не дозволить цьому зламати себе. Вона ігноруватиме осуд, як ігнорувала його раніше, і доведе, що її талант вартий більшого, ніж чутки.

Робота поглинула її, але тишу кабінету перервав стукіт у двері. Аліса здригнулася, чекаючи побачити Лікі чи когось із її "свити", але це був Роман Степанович, адвокат компанії. Його суворе обличчя, обрамлене сивиною, виглядало зосередженим, але в очах читалася турбота.

— Доброго дня, Алісо, — сказав він, заходячи. — Є хвилинка?

Вона кивнула, відчуваючи, як серце стискається від тривоги.

Роман сів навпроти, поклавши на стіл теку з документами.

— Я щойно з відділка, — почав він. — Твоя справа проти Андрія Літовченка рухається. Суд призначено через тиждень. Але є нюанси. Андрій найняв адвоката, і, судячи з усього, він має намір чинити тиск. Його сторона може спробувати зобразити тебе як… — він зітхнув, добираючи слова, — як людину, що спровокувала конфлікт.

Аліса відчула, як у горлі наростає ком.

— Але це неправда, — тихо сказала вона. — Він ударив мене. У мене є докази.

— Я знаю, — Роман підняв руку, заспокоюючи її. — Медичний висновок на твоєму боці, і я зроблю все, щоб суд це врахував. Але будь готова до того, що Андрій не здасться легко. Він уже подав зустрічну заяву проти Олександра Станіславовича за бійку, і це може ускладнити справу.

— А що з Олександром? — запитала вона, відчуваючи, як голос тремтить.

— Його відпустили сьогодні вранці після сплати штрафу за хуліганство, — відповів Роман. — Стаття 173, адміністративне правопорушення. Але якщо Андрій наполягатиме на кримінальній справі, можуть бути проблеми. Я тримаю це під контролем.