28

Вечірнє місто повільно занурювалося в сутінки, а дощ, що почав накрапати ще вдень, тепер лив рясними потоками, стікаючи по скляних стінах офісної будівлі. Аліса сиділа за своїм робочим столом, але її руки, що тримали олівець, тремтіли. Вона не могла зосередитися на ескізах, які лежали перед нею. Її думки крутилися навколо сцени в кабінеті Олександра, його холодних слів, його погляду, що різав її серце на шматки. Вона відчувала себе розчавленою, приниженою, і водночас у ній наростала лють — на нього, на себе, на весь цей світ, що здавався таким несправедливим.

Вона не помітила, як Ліка, секретарка Олександра, стояла біля дверей її кабінету, спостерігаючи за нею з ледь помітною усмішкою. Ліка завжди була майстринею підслуховувати та вишукувати плітки, і цього разу вона випадково стала свідком того, що відбувалося в кабінеті Олександра. Вона не чула всіх деталей, але бачила, як Аліса вибігла звідти з червоним обличчям і тремтячими руками. Ліка швидко склала два і два, додавши до цього свої власні припущення. Її уява намалювала картину, яка була набагато більш драматичною, ніж те, що сталося насправді. Вона знала, що Аліса заручена з Андрієм, і ця інформація була для неї справжньою знахідкою.
Ліка повернулася до свого столу, дістала телефон і, не вагаючись, відкрила контакти. Вона мала номер Андрія — одного разу він залишав його, коли домовлявся про зустріч з Олександром щодо їхнього спільного проєкту. Її пальці швидко забігали по екрану, набираючи повідомлення:

"Андрію, я знаю, що це не моє діло, але я бачила, як Аліса виходила з кабінету Борового. Вона була вся розчервоніла, а він посміхався. Вони там явно не про роботу говорили. Кажуть, вони колись спали разом, і, здається, це не закінчилося. Вибач, але я подумала, що ти маєш знати."

Ліка натиснула "Відправити", відчуваючи, як її охоплює дивне задоволення. Вона завжди вважала Алісу занадто тихою, занадто "правильною", і тепер, здається, настав її шанс поставити цю дівчину на місце. Вона не думала про наслідки — для неї це була лише гра, спосіб додати трохи хаосу в нудне офісне життя.

Тим часом Аліса зібрала свої речі і поспішила додому. Її серце калатало, коли вона сідала в таксі, намагаючись відгородитися від спогадів про Олександра. Вона не знала, що буря, яка назрівала в її житті, була набагато ближчою, ніж вона могла уявити.

Коли Аліса відчинила двері квартири, її зустрів запах вечері — Андрій готував щось на кухні. Зазвичай це було приємним знаком, але сьогодні в повітрі відчувалася напруга. Вона зняла пальто, повісила його на вішак і тихо промовила:
— Я вдома.

Андрій вийшов з кухні, тримаючи в руці склянку вина. Його обличчя було напружене, а очі, які зазвичай дивилися на неї з теплом, тепер палахкотіли гнівом. Аліса відчула, як у неї всередині все стиснулося.
— Де ти була? — його голос був низьким, але в ньому відчувалася загроза.

— На роботі, — відповіла вона, намагаючись зберігати спокій. — Ти ж знаєш, у нас терміновий проєкт.

— Терміновий проєкт? — він зробив крок до неї, і Аліса мимоволі відступила. — А може, ти була зайнята чимось іншим? З кимось іншим?

Її серце пропустило удар. Вона не розуміла, звідки в нього ці підозри, але його тон змушував її відчувати себе винною, хоча вона не зробила нічого поганого.
— Про що ти говориш? — тихо запитала вона, намагаючись не показати, як їй страшно.

Андрій кинув телефон на стіл, і екран засвітився, показуючи повідомлення від Лікі. Аліса пробігла очима текст, і її обличчя зблідло. Вона зрозуміла, що Ліка не просто підслухала — вона вигадала історію, яка могла зруйнувати все.
— Це неправда, — прошепотіла Аліса, піднімаючи погляд на Андрія. — Я не спала з ним. Це було лише…

— Лише що? — гаркнув він, перебиваючи її. — Ти думаєш, я дурень? Ти думаєш, я не бачу, як ти дивишся на нього? Як ти бігаєш за ним, як якась…

Він не закінчив фразу, але його рука раптово злетіла, і Аліса відчула пекучий біль на щоці. Удар був таким несподіваним, що вона втратила рівновагу і впала на підлогу. Її очі наповнилися сльозами, але не від болю — від шоку і страху. Вона ніколи не бачила Андрія таким. Це був не той чоловік, який освідчувався їй у коханні, не той, хто готував їй сніданки і обіцяв бути поруч.
— Ти моя наречена, Алісо! — кричав він, нависнувши над нею. — І ти не смієш ганьбити мене перед усіма!

Він схопив її за руку, стискаючи так сильно, що вона скрикнула. Його пальці залишили червоні сліди на її зап’ясті, а потім він різко відштовхнув її, наче вона була якоюсь річчю, а не людиною. Аліса впала на диван, міцно стискаючи губи, щоб не розплакатися. Вона боялася сказати хоч слово, боялася, що це лише погіршить ситуацію.

Андрій стояв над нею, важко дихаючи, а потім, не сказавши більше нічого, пішов до спальні, грюкнувши дверима. Аліса залишилася на підлозі, відчуваючи, як її тіло тремтить від страху і болю. Вона не могла повірити, що це сталося. Людина, якій вона довіряла, людина, яку вона намагалася покохати, щойно підняла на неї руку.

Наступного ранку Аліса прокинулася з відчуттям, ніби її душа розірвана на шматки. Вона довго стояла перед дзеркалом, приховуючи синці на зап’ясті довгими рукавами блузки і наносячи макіяж, щоб замаскувати сліди сліз. Андрій поводився так, ніби нічого не сталося, навіть запропонував підвезти її на роботу, але вона відмовилася, сказавши, що поїде сама. Їй потрібно було хоч трохи простору, щоб зібратися з думками.

В офісі вона намагалася виглядати як завжди, заглибившись у роботу і уникаючи будь-яких розмов із колегами. Але доля мала інші плани. Під час обідньої перерви, коли вона йшла коридором до кавового автомата, її наздогнав Олександр. Він виглядав зосередженим, але в його очах було щось, що змусило її насторожитися.
— Алісо, нам потрібно поговорити, — сказав він, указуючи на свій кабінет.

Вона похитала головою, відчуваючи, як у горлі наростає ком.
— Я зайнята. Може, пізніше?