27

Новина про те, що вона співпрацюватиме з Анною, здавалася їй таким абсурдом, що вона не могла знайти належних слів для опису своїх почуттів. Її голова була переповнена суперечливими думками: від обурення до якоїсь майже трагічної іронії. Як це можливо? Її обличчя палало від хвилювання та напруги.

Аліса намагалася заспокоїтись. Вона вдихнула і торкнулася холодної металевої ручки дверей свого кабінету, готова сховатися від цієї хвилі нерозуміння та хаосу, який розірвав її зсередини. Але раптово щось грубо стиснуло її зап'ясток.

Вона різко повернула голову і побачила Олександра. Його очі горіли вогнем, погляд був рішучий і холодний. Перш ніж вона встигла зрозуміти, що відбувається, він потягнув її до свого кабінету, що був майже навпроти її власного. Її тіло стало ніби чужим - ноги ледь встигали за ним, а рука, яка залишалася у його сильному захваті, відчувала кожен дотик його пальців.

- Що ти робиш?! - вона майже викрикнула, але її голос звучав глухо і розгублено.

Його відповідь була мовчазною, лише ще сильніший тиск на її руку. Він відкрив двері свого кабінету і рішуче втягнув її всередину, зачинивши двері за собою з глухим стуком. 

Всі спроби опору зникли під тиском його руки, що ковзала по її тілу з такою впевненістю, наче він давно знав кожен її вигин, кожен слабкий нерв.

Він грубо притиснув її до стіни, і його пальці почали блукати по її тілу спочатку вздовж талії, потім сковзнули нижче, впиваючись у її стегна. Вона не могла відвернутися, не могла втекти. Кожен дотик Олександра був як полум'я, що підпалювало її шкіру. Серце билося в грудях з шаленою силою, а в голові змішалися хвилювання та страх.

Його губи майже торкнулися її шиї, залишаючи по собі гарячий слід. Вона відчула, як її тіло починає слабшати, як усі її оборони руйнуються під натиском цього моменту.

- Зупинись... - прошепотіла Аліса, але її голос звучав невпевнено, а руки, замість того, щоб відштовхнути його, ледь чіплялися за його плечі.

- Зупинитися? Ти впевнена? - Його голос був наповнений насмішкою, і вона відчувала, як він насолоджується тим, що вона слабшає перед ним.

Аліса намагалася зібратися, стримати ці емоції, але її зусилля зникали кожного разу, коли він торкався її, збуджуючи щось глибоке, щось, що вона так довго заперечувала. Вона намагалася сказати щось, вичавити хоч слово, але замість цього нахилилася і сама поцілувала його.

Поцілунок був напруженим, пристрасним, таким, що вона не могла контролювати. Її губи тремтіли, а дихання переривалося. Вона відчула смак його шкіри, солодкий і гіркий водночас. Її тіло тремтіло, коли вона вкладала у цей поцілунок всю свою приховану пристрасть, всі ті почуття, які вона приховувала так довго. Вона очікувала, що він відповість, що його дотики стануть ще палкішими, але раптово він відійшов.
 

Його погляд був холодним, відстороненим. Він майже байдужим рухом відштовхнув її, і вона ледь не впала, відчуваючи, як холод з його очей пронизує її наскрізь.

- Це була перевірка, - сказав він, ніби міркував вголос. - І ти її провалила.

Аліса не могла вірити власним вухам. Її губи ще палали після поцілунку, але його слова звучали так, наче вони ніколи нічого не мали спільного.

- Що? - ледь видихнула вона, намагаючись зрозуміти його.

- Думав твоя дурна закоханість вже минула, але виявляється ні, - Він подивився на неї з презирством, його обличчя було майже непроникним. - Між нами нічого не було і не буде. Скільки можна мріяти?

Її серце розривалося від болю і приниження. Вона не могла повірити в те, що він щойно сказав. 

- Ти маєш зрозуміти, - роблячи крок назад, продовжив він, - Твої почуття не мають жодного значення для мене. Ти закохалася в ілюзію. І якщо ти думала, що зможеш мене втягнути у свої фантазії, ти помиляєшся.

Його слова були мов удари. Вона не могла відірвати від нього погляду, її обличчя почервоніло від гніву та приниження.

- І знаєш що? Олександр кинув швидкий погляд на її руку, де блищало заручне кільце. Його посмішка стала ще злішою. - Я можу розповісти Лісовському про нас. Розповісти, як ми колись переспали. І, до речі, йому точно буде цікаво дізнатися, що ми щойно поцілувалися.

Аліса почервоніла. Від шоку, від сорому, від люті. Як він міг це сказати? Як він міг так зневажливо грати її життям і стосунками? Вона відчувала, як сльози підступають до її очей, але не могла дозволити їм пролитися перед ним.

- Ти не зробиш цього, - ледь чутно вимовила вона, намагаючись зберегти самовладання.

- Не зроблю? Олександр усміхнувся ще ширше. - Побачимо, - ледве стримуючи зневажливу посмішку. - Андрій заслуговує знати правду, ти так не думаєш?

Аліса застигла. Вона зустрілася з його поглядом, шукаючи хоча б натяк на жалість чи розуміння, але там була тільки бездушна крига. Вона відчула, як її охоплює страх і сором. Розум змішався з хаосом емоцій, але одне було зрозуміло - він не жартував.

Не сказавши більше ні слова, вона різко розвернулася і вибігла з кабінету, залишивши позаду Олександра і свою розбиту гордість.