26

Якимось чудом Аліса цілих два дні не перетиналась з Олександром, проте везіння закінчилось.

Вона зупинилася перед вікном у конференц-залі, яке зазвичай було закрите жалюзями. Її серце завмерло, коли погляд впав на Олександра. Він стояв поруч зі своєю новою дівчиною - високою, стрункою з довгими ногами та витонченими рисами обличчя. Анна була тією моделлю, яку Аліса лише бачила на кількох фотографіях в соцмережах, що показували колеги. Їхня фізична присутність у реальності здавалася ще більш вражаючою та загрозливою.

Олександр виглядав розслабленим і самовпевненим, але його погляд миттєво змінився, коли він побачив Алісу. Його очі засвітилися хижою усмішкою, яка передавала не тільки зухвалість, а й щось більш небезпечне, що змусило її завмерти на місці. Він не відводив погляду, і в цей момент його рука нахабно лягла на стегно Анни. Пальці впевнено стиснули її сідницю, і Аліса відчула, як її серце стиснулося від обурення. Невже він робить це, щоб показати свою владу, щоб знову змусити її відчути свою нікчемність?

Заклякши, Аліса відчувала, як хвиля роздратування й болю розливалася по всьому її тілу. Він поводився так, ніби той короткий зв’язок між ними нічого не значив. Наче її не існувало. Їй хотілося підійти й кинути все в обличчя цьому зарозумілому чоловікові. Але з іншого боку, вона розуміла, що це була своєрідна гра Олександра. 

Її вивів із трансу дзвінок телефону. Андрій. Аліса подивилася на екран, на мить вагаючись. Вона зітхнула, сховала біль глибоко всередині й відповіла.

- Привіт, - сказала вона, намагаючись надати голосу якнайбільшої спокійності.

- Де ти? Чому не відповідаєш на мої повідомлення? - в голосі Андрія відчувалася нотка напруження.

«Знову починається», - подумала Аліса. Його ревнивість останнім часом лише наростала, хоча він не мав підстав сумніватися в ній. Або… може, тепер має? Він ще не знав, що Олександр повернувся до України. Що буде, коли дізнається? Чи почне ревнувати і до нього? Це було б іронічно, адже затихлі почуття, які Аліса намагалася поховати, лише тепер почали знову випливати на поверхню. І це лякало її. Олександр мав надто сильний вплив на її серце, навіть після всіх тих принижень.

- Я просто на роботі, все нормально, - запевнила вона.

- На роботі? Ти могла б хоча б відповісти на мої повідомлення, Алісо. Мені не подобається, коли ти ігноруєш мене.

Аліса знову вдихнула, намагаючись не дати емоціям вийти на поверхню. Її стосунки з Андрієм були складними. Він дарував їй те, що вона колись шукала в Олександрі - стабільність, турботу, увагу. Але іноді його любов здавалася задушливою. Він міг бути неймовірно ревнивим і прискіпливим, особливо останнім часом. І хоча вона намагалася переконати себе, що вибір на користь Андрія був правильним, глибоко всередині розуміла, що частина її серця все ще належала іншому.

- Андрію, я зараз зайнята. Давай поговоримо пізніше, добре? - вона спробувала завершити розмову якнайшвидше.

- Зайнята? Що це за тон? Ти не повинна так говорити зі мною, Алісо. Ми заручені, ти моя наречена. Я просто хочу знати, де ти й чим займаєшся. Це нормальна річ для пари, - його голос ставав дедалі більш агресивним.

Аліса відчула, як її терпіння починає тріщати по швах. Вона вдихнула глибоко, дивлячись у скло, за яким Олександр все ще продовжував розмовляти з Анною, не зводячи з неї очей.

- Так, це нормально. Але це також нормально, коли людина має трохи особистого простору. Я зараз зайнята, - повторила вона, ледве стримуючи роздратування.

- Особистий простір? Ти про це вже говорила. Але я все одно думаю, що ти щось приховуєш. Чому ти не можеш сказати мені, що відбувається? Чи не маєш ти якихось секретів? - його голос став ще більш гострим, і Аліса відчула, що на межі.

- Андрію, припини, будь ласка. Нічого не відбувається. Ми з тобою розмовляли про це вже безліч разів, - вона сказала це тихо.

- Алісо, але ти… — він почав говорити, але вона обірвала його:

- Я зараз зайнята. Зателефонуй мені пізніше.

Аліса натиснула кнопку відбою, відчуваючи, як руки починають тремтіти. Її душили ці підозри, цей контроль. 

Відкинувши телефон на стіл, Аліса знову подивилася в конференц-зал. Олександр уже обіймав Анну за плечі, щось їй шепотів, а вона сміялася. Її сміх пролунав як знущання для Аліси. Вона відчула, як хвиля злості піднімається всередині. Це була суміш ревнощів і гордості, яка змусила її зробити крок уперед. Ні, вона не буде стояти осторонь і дозволяти йому демонструвати свою владу над нею, нехай навіть мовчки.
 

Зібравшись з думками, Аліса рішуче відкрила двері й увійшла до конференц-зали. Її постава була рівною, обличчя - беземоційним, але всередині вирував ураган. Олександр підняв очі, коли вона увійшла, і їхні погляди зустрілися. Він трохи нахилив голову, ніби вітаючи її, і на його обличчі знову з’явилася та хижа усмішка.

- Алісо, яка приємна несподіванка, - його голос звучав тихо, але впевнено. Він явно насолоджувався моментом.

- Олександре, - вона коротко кивнула, намагаючись зберегти холодний тон.

Анна на мить обернулася на неї, і Аліса відчула на собі її байдужий погляд. Модель не сприймала її серйозно. Можливо, думала, що Аліса - лише одна зі співробітниць, що не має ніякого значення в житті Олександра, що було правдою за його словами.

- Вітаю, - Анна посміхнулася, але її усмішка була зверхньою, майже беземоційною. Вона виглядала впевненою у своїй перевазі. Аліса мимоволі стисла губи, відчуваючи, як це фальшиве привітання занурюється їй у серце.
- Взаємно, - відповіла Аліса з крижаним тоном, поглянувши на Олександра. Його усмішка залишалася хижою, але тепер її вже не так дратувала його постава, як сам факт, що він продовжував цю гру, ніби насолоджуючись кожною хвилиною її муки.

- До речі, Алісо, я забула сказати: я тут не просто так, - Анна спокійно кинула цю фразу, якби вона не знала, що кожне її слово - як ніж для Аліси. - Мої батьки планують відкривати новий готельний комплекс тут, у місті. Він буде величезний, з концепцією, що поєднує розкіш і сучасний дизайн. Компанія Олександра займатиметься проектом: від дизайну до будівництва. Я буду керувати цим проектом від імені моїх батьків.