25

Аліса сиділа в крихітному кабінеті, нервово складаючи чергового паперового метелика. Її стіл уже був завалений різнокольоровими метеликами, які утворювали справжній хаос із тендітних крил. Вони здавалися живими, якби тільки могли злетіти й втекти разом із її думками. Аліса дивилася на них, як на мовчазних свідків її внутрішнього світу, сповненого хаотичних, нерозв’язаних емоцій.

Вона знову машинально взяла новий аркуш паперу, але цього разу пальці тремтіли. Її думки повернулися до тієї ночі біля під’їзду, Олександр не лише відштовхнув її, він вирішив, що вона нічого не варта, назвав її повією. Тоді вона так хотіла кричати.

Через п’ять, а точніше чотири, відколи він полетів закордон, місяців його постать у її свідомості вже потроху стиралася. Андрій, зі своєю наполегливістю й турботою, витісняв спогади про Олександра, наче будував нову стіну між нею та минулим.

Та сьогодні, дізнавшись, що Олександр повернувся, Аліса відчула, як усе повертається. Що буде, коли вона знову його побачить? Вона не була готова до цієї зустрічі. Від одного його імені в грудях починало пекти. Вона не хотіла бачити його, бо це лише відкрило б ті рани, які вона ледве встигла закрити.

Чотири місяці. Він пробув в Італії чотири довгих місяці. Чому він не міг залишитися там довше? 

Аліса зізналася собі, що не раз хотіла знайти сторінку тієї моделі в соцмережах. Це не було б складно, її колеги давно стежили за тією жінкою. Вони говорили про неї постійно, ділилися подробицями з Інтернету, ніби це було найважливіше. Але вона стримувала себе, не дозволяла занурюватися в це. Що це дало б їй? Ще більше болю? Вона не хотіла знати, які стосунки у тієї жінки з Олександром, не хотіла бачити їх разом. Кожен такий кадр знищував би її ще більше.

Зосередившись на роботі, Аліса взялася за матеріали для проекту. Проект був важливим, він вимагав усієї її уваги. Вона намагалася відволіктися, заглибитися в процес, але думки про Олександра все одно проривалися крізь туман.

Раптом у двері постукали. Аліса здригнулася, випустивши метелика з рук. Сховавши емоції, вона озирнулася на двері.

- Ввійдіть, - вимовила вона, намагаючись надати голосу спокійний тон.

Двері відчинилися, і на порозі стояла Олена - одна з колег, з якою Аліса майже не спілкувалася. Втім, вона з усіма не підтримувала близьких стосунків, але до Олени відчувала особливу неприязнь через її схильність до пліток. Олена постійно говорила про інших, і найчастіше - не в їх присутності.

- Алісо, коли будуть готові матеріали щодо проекту? - запитала Олена, ледь приховуючи нотку нетерпіння.

- Якраз над цим працюю, - відповіла Аліса, киваючи на папери на столі. - Постараюся до завтра скинути на пошту.

Олена задоволено кивнула, але не поспішала йти. Вона стояла на порозі, ніби чекала, поки Аліса запитає щось ще. І коли цього не сталося, вирішила почати сама.

- До речі, ти вже знаєш, що Боровий повернувся? Ліка мені сказала.

Аліса ледь стримала здивування, зберігаючи холоднокровність.

- Так, Ліка розповіла мені зранку, - відповіла вона байдуже.

Олена злегка підняла брову, ніби чекаючи на більшу реакцію, але, не дочекавшись, знизала плечима і продовжила:

- І ще… ти в курсі, що та модель, з якою він був в Італії, приїхала разом із ним? Бачила її сторіс.

Ці слова пробили Алісу, як стріла. Вона знала, що страхи підтвердилися, але зовні не видала жодної емоції. Вона давно навчилася контролювати себе, ховати біль, коли треба.

- Ага, - тільки й сказала вона, знову вдивляючись у папери на столі, хоча думки були десь далеко.

Олена ще кілька секунд мовчала, спостерігаючи за нею, а потім, не дочекавшись продовження, нарешті пішла, залишивши Алісу наодинці з її думками.

Вона відчула, як хвиля напруги прокотилася тілом. Від одного тільки уявлення про те, що Олександр повернувся не сам, їй стало важко дихати. Вона намагалася зосередитися на роботі, але все, що було важливим хвилину тому, раптом здалося незначним.

Перепрошую, що так рідко виходять нові глави, то натхнення немає, то проблеми зі здоровʼям:(

Буду рада будь—якій активності❤️