22

П'ять місяців потому...

Аліса сиділа на краю м'якого крісла у світлій кухні Андрієвої квартири. Вони вже тиждень жили разом, і все здавалося майже ідеальним. Андрій був турботливий, ніжний, майже постійно дарував їй посмішки та увагу, ніби її кожне слово мало для нього величезну вагу. Вона почувалася щасливою - це була нова реальність, у якій не було місця для болю та розчарування.

Він стояв біля плити, готуючи для них омлет. Його рухи були точні, впевнені, і вона любила спостерігати за тим, як він легко справляється з будь-яким завданням. Андрій завжди прагнув зробити її день яскравішим. Аліса злегка усміхнулась, коли подумала про те, як минулого вечора він буквально ніс її на руках до ліжка, бо вона "дуже втомилася після роботи". Він був таким милим і уважним, що їй здавалося - кращого бути не може.

- Як там твій омлет? - запитала Аліса, розслаблено дивлячись на Андрія, який, здавалося, зовсім не поспішав.

- Хвилинку ще, - відповів він, не відводячи очей від сковорідки. - Знаєш, я взагалі не фанат готування, але для тебе готовий стати шеф-кухарем.

Аліса засміялася, піднявши чашку з кавою до губ.

- Ну, якщо ти так продовжуватимеш, то зможеш відкрити ще й власний ресторан.

- Це, між іншим, непогана ідея, - Андрій подивився на неї через плече, підморгнувши. - Зроблю спеціально для тебе найкраще місце в місті, де подаватимуть тільки омлети.

- О, ні, - пожартувала вона. - Я від омлетів вже скоро втечу.

- Добре, - він посміхнувся. - Тоді смачний салат і тост. Або, - він задумався на секунду, - десерт?

- Ти все ще хочеш мене підкорити десертами?

- Алісо, я вже тебе підкорив, - відповів він, поставивши омлет на тарілки і поклавши їх на стіл. -Тепер тільки працюю над тим, щоб ти від мене не втекла.

Вона відчула легкий трепет у грудях. Такі моменти робили її щасливою - прості, буденні, але з ними було тепло і затишно. Андрій був той, хто надавав її життю стабільності, яку вона так довго шукала. Він завжди був поруч і намагався зробити її життя легшим. Не можна було заперечувати, що його присутність стала тією опорою, якої їй бракувало.

- Смакота, - сказала Аліса, спробувавши перший шматочок омлету. - Ти точно знову готуватимеш мені сніданки.

- Ну якщо це тебе зробить щасливою, то не бачу причин відмовлятися, - Андрій посміхнувся, роблячи ковток своєї кави.

Вони ще трохи поговорили про плани на день, обговорюючи, що сьогодні ввечері Андрій братиме участь у благодійному заході на підтримку бездомних тварин, який він організував у своїй кав'ярні. Це був один із тих проєктів, якими він по-справжньому пишався.

- Ти вже вирішила, що одягнеш? - поцікавився він, допиваючи каву.

- Ще ні, але я думаю сьогодні пройтися по магазинах. Хочу знайти щось особливе.

-Добре, - він кивнув, витираючи губи серветкою. - Якщо щось сподобається, купуй не вагаючись. Ти маєш виглядати чудово.

- Як завжди, - пожартувала вона, піднявши брову.

- Як завжди, - погодився Андрій, нахилившись, щоб поцілувати її.

Його губи були м’які, теплі, й на мить Аліса забула про все. Поцілунки з Андрієм були для неї такими природними й заспокійливими, наче це був її єдиний справжній притулок. Вона відчула, як її тіло розслабляється, коли він ніжно погладив її по щоці, а потім відсунувся, усміхаючись.

- Час мені їхати. Не забудь про водія, - нагадав він, піднявши пальця, ніби це було якесь важливе завдання.

Аліса зробила невдоволене обличчя.

- Ох, Андрію, це все ще так незручно. Я можу сама ходити чи їздити.

Він усміхнувся, підходячи до дверей.

- Знаю, що можеш. Але мені так спокійніше. І, між іншим, ти виглядаєш як справжня королева, коли виходиш з машини з водієм.

- Ти точно вирішив зробити з мене принцесу, - буркнула вона.

- А що в цьому поганого? - він посміхнувся, швидко надівши піджак. - Ти заслуговуєш на все найкраще.

Аліса посміхнулася, спостерігаючи, як він виходить з квартири, і зловила себе на думці, що вона дійсно щаслива. І хоч часом у серці ще залишався тінь болю від спогадів про Олександра, з кожним днем ці думки зникали все більше. Олександр поїхав ще чотири місяці тому на новий проєкт за кордон, і це стало, мабуть, найкращим для її душевного спокою. Чутки, що доходили від колег, стверджували, що у нього з'явилася нова постійна дівчина - модель, яку всі називали неймовірною красунею. Ці новини, безумовно, трохи ранили Алісу, але тепер вона намагалася відпустити це почуття остаточно.

«Очі не бачать - серце не болить», - подумала вона, допиваючи свою каву і відкладаючи чашку на стіл.

Того дня вона вирішила піти по магазинах і знайти ідеальну сукню для благодійного заходу. Від коли вони з Андрієм почали жити разом, Аліса почала звикати до того, що тепер у неї є особистий водій. Спочатку це було дуже незручно - їй здавалося, що це зайвий розкішний крок, який зовсім не пасує її характеру. Вона навіть спробувала переконати Андрія, що сама може їздити на громадському транспорті або таксі. Але він наполягав, що це необхідність для її безпеки і комфорту.

- Це ж дрібничка, правда? - сказав він тоді, коли вони злегка посперечалися через це питання.

І хоча Аліса все ще почувала себе трохи незручно, вона зрозуміла, що Андрій насправді просто хоче піклуватися про неї. Тож зрештою вона здалася, прийнявши цю невелику зміну у своєму житті.

Водій з'явився, як завжди, вчасно, і Аліса вирушила в торговий центр. Вона пройшлася по кількох бутіках, уважно дивлячись на вітрини, і навіть спробувала кілька суконь, але поки що нічого не привабило її увагу.