21

Після тієї сутички біля під'їзду Аліса вирішила зосередитися на своїй роботі й намагатися ігнорувати Олександра. Вона відчувала, що після тієї зустрічі біля хрущовки її життя почало змінюватися, хоча ці зміни приносили не лише полегшення, а й гіркі хвилини сумнівів і болю. Аліса робила все, аби не зустрічатися поглядом з Олександром у коридорах офісу, уникала його кабінету, і навіть коли він проходив поруч із нею, вона нахиляла голову, вдивляючись у екран смартфона або в свої креслення, ніби не помічаючи його присутності.

Але Олександр, схоже, зовсім не звертав уваги на її спроби дистанціюватися. Він вільно проходив повз неї з різними жінками, розсипаючи свою холодну усмішку, інколи нахабно кидаючи погляд у її бік, наче перевіряючи, як вона відреагує. Олександр продовжував своє життя, де жінки були лише тимчасовою розвагою.

Ліка, його помічниця, завжди виглядала так, ніби її місія була зачарувати Олександра своїм одягом, посмішками та невтомним увагою до кожної його потреби. Вона, здавалося, стала його тінню, з'являючись то в кабінеті, то на офісних зборах, завжди поруч із ним, готова виконати будь-яке завдання. Аліса кілька разів випадково помічала, як вони йшли поруч, сміючись над якимось жартом, і це завдавало їй неприємного відчуття в грудях. Вона знала, що Олександр був такий завжди, але тепер, коли вона бачила його з Лікою, ці сцени стали здаватися їй ще нестерпнішими.

Одного разу Аліса вирішила трохи змінити своє місце роботи і перебратися в конференц-зал, коли в офісі було тихо. Вона думала, що зал порожній, і це місце ідеально підходить для того, щоб завершити новий ескіз. Вона тихо відчинила двері, навіть не здогадуючись, що на неї чекає. Але щойно вона зайшла до зали, її погляд застиг на Олександрові, який розкинувся на кріслі, ніби це була його особиста територія. Ліка стояла перед ним, схилившись так близько до його штанів, що Аліса не могла не зрозуміти, чим вони займаються.

Аліса завмерла, її серце стукало в грудях, а в горлі зібрався ком. Олександр, помітивши її, лише єхидно усміхнувся, кидаючи в її бік погляд, який говорив більше, ніж будь-які слова. У ньому було щось відразливе, щось, що викликало в Аліси відразу й лють одночасно.

Вона не могла більше терпіти це. Зіткнувшись із його поглядом, сповненим зухвалості й виклику, Аліса різко повернулася й вибігла з конференц-залу, її серце шалено калатало від обурення та сорому. 

Вона більше не могла заходити в те приміщення, бо кожен раз перед очима знову й знову виникала та сцена.

З того дня Аліса робила все, щоб ще більше триматися якнайдалі від Олександра. Вона вже не була тією слабкою дівчиною, яка дозволяла своїм почуттям диктувати їй правила. Тепер у її житті був Андрій, і, попри сумніви та іноді болісні думки про Олександра, вона намагалася зосередитися на тому, що робить її щасливою. Андрій був саме тим, хто допомагав їй відволіктися від минулого і рухатися вперед.

Вони часто переписувалися, і кожне повідомлення від нього приносило теплоту й радість. Аліса вже почала чекати цих повідомлень, як щось постійне і приємне у своєму житті. Андрій запрошував її на прогулянки, і це ставало для неї справжнім відпочинком. Вони гуляли парками, сміялися над випадковими жартами, обговорювали їхнє дитинство. Аліса відчувала, що поряд з Андрієм її життя стає легшим, хоча іноді вона все ще сумнівалася, чи справді зможе забути Олександра.

Часом Андрій забирав її з роботи. Він під'їжджав до офісу, виходив із машини, посміхаючись своїм теплим і щирим поглядом. Аліса відчувала, що йому подобається бути поруч із нею, і це було приємно. Він завжди був таким уважним, підкреслюючи своїми дрібними, але важливими жестами, що піклується про неї. І, попри те, що вона все ще боролася з почуттями до Олександра, Андрій дарував їй те відчуття спокою та турботи, якого вона так потребувала.

Одного разу, коли Андрій забирав її з роботи, він запропонував заїхати до невеликого кафе, де подавали їхні улюблені десерти. Вечір видався теплим, і вони сіли на терасі, насолоджуючись м'яким вечірнім повітрям. Аліса спостерігала, як сутінки накривають місто, і це було одне з тих рідкісних миттєвостей, коли вона відчувала, що справді може розслабитися.

- Як ти? - тихо запитав Андрій, дивлячись на неї, коли вона відсунула чашку кави. Його голос був спокійним і лагідним.

Аліса зітхнула.

- Сьогодні було важко, багато нових проектів, - відповіла вона. - Але з тобою... якось легше.

Андрій посміхнувся і, нахилившись до неї, обережно торкнувся її руки.

- Я радий, що можу зробити для тебе щось приємне.

Аліса відчула хвилю тепла від його слів. Хоча її серце все ще носило тягар минулих почуттів, вона не могла не помітити, як їй добре поруч з Андрієм. Він був її опорою, її спокоєм у бурхливому морі емоцій, яке продовжувало штормити через Олександра.

Але чим більше часу вона проводила з Андрієм, тим більше їй хотілося бути з ним. Її сумніви поступово відступали, хоча гіркі спогади інколи все ж нагадували про себе.