19

Аліса сиділа за столом, дивлячись на Андрія, який сяяв від радості. Він уже кілька хвилин безперестанку посміхався після її згоди, і його настрій був настільки заразливим, що вона теж не могла не усміхатися у відповідь. Але десь глибоко всередині з’являлися легкі сумніви. "Чи правильно я вчинила?" - думала вона, але відразу ж відкидала ці думки. Це була її можливість. Можливість бути з чоловіком, який справді цінує її. Андрій - добрий, турботливий і щирий. Йому можна довіряти.

Аліса зробила ковток води, намагаючись заспокоїти легке хвилювання, яке виникло після їхньої розмови. Вона змусила себе не думати про минуле, не порівнювати Андрія з тим, кого вона ще нещодавно так боляче втратила. Зараз це не має значення. Вона має можливість бути щасливою.

- Дякую тобі, - Андрій раптом заговорив, перервавши її роздуми. Його голос був спокійним і теплим. - Ти не уявляєш, як я радий, що ти погодилась. Мені завжди здавалося, що ти... ну, можливо, не була зацікавлена в мені.

Аліса нервово усміхнулась і знизала плечима:

- Я просто... не очікувала такого, - відповіла вона, обираючи слова обережно. - Але, чесно кажучи, я теж рада. Думаю, нам буде добре разом.

- Звісно буде! - Андрій майже випростався від задоволення. - Ми чудово проводимо час разом, і, сподіваюся, так буде завжди.

Його впевненість трохи полегшила напругу, яку вона відчувала. Вона знову усміхнулася й взяла ще один ковток води.

- А тепер, коли це вирішено, - продовжив він, підморгнувши, - давай спробуємо зробити цей вечір ще кращим. Я маю ще одну історію з дитинства, яка, впевнений, змусить тебе сміятися.

Аліса на мить забула про свої сумніви, зосередившись на його словах. Вони продовжили розмову, і Андрій розповідав їй історію про те, як одного разу заблукав у великому магазині і вирішив ховатися серед іграшок, поки його не знайшли батьки. Його дитячий голос, коли він імітував себе малого, і жести змусили Алісу сміятися щиро і безтурботно.

- Уявляю, як вони тебе шукали! - засміялася вона, витираючи куточки очей від сліз, викликаних сміхом. - Ти був неймовірно нахабним!

-О, ще й яким! - підморгнув Андрій. - В дитинстві я був справжнім маленьким бунтарем. Але, чесно кажучи, це був чудовий час.

Аліса намагалася підтримувати легкий настрій вечора, відкидаючи всі свої переживання. Їй було добре поруч з Андрієм. Він був таким відвертим, таким простим у спілкуванні. Все, що вона хотіла зараз, - це забути про те, що її хвилювало останні місяці, і просто насолодитися моментом.

Андрій замовив ще по келиху вина, і вони продовжили спілкуватися про життя, роботу, плани на майбутнє. Аліса з подивом помітила, що з ним їй легко говорити на будь-які теми. Він не тиснув на неї, не примушував обговорювати те, що могло б зачепити болючі теми, просто насолоджувався спілкуванням.

Коли вечір перейшов у пізню годину, ресторан потроху спорожнів, а їхній стіл все ще був у центрі уваги офіціантів, які не поспішали забирати меню. Андрій підняв келих і весело глянув на Алісу:

- За нас? - запропонував він.

Аліса посміхнулася і підняла свій келих.

- За нас, - тихо відповіла вона.

Вони випили, і Аліса знову відчула легкий поколюючий відбиток сумніву, але цього разу вона не дозволила йому охопити її думки. Андрій був поруч, і він був щирим. Це було головне зараз. Можливо, часом їй здавалося, що це занадто швидко або що почуття можуть бути іншими, але вона мала намір дати їм шанс.

Андрій, помітивши її задумливий вигляд, нахилився ближче.

- Ти ж не передумала? - запитав він, напівжартуючи, але з легким натяком на тривогу в голосі.

Аліса підняла брови й швидко відповіла:

- Ні, звісно, ні. Просто... думаю, що мені потрібно трохи часу, щоб звикнути до цього.

Андрій розуміюче кивнув:

- Я не поспішатиму. Головне, щоб тобі було добре. Мені теж не хочеться квапити події. Просто хочу бути з тобою, проводити більше часу разом, дізнаватися тебе краще.

Аліса кивнула, відчуваючи, як її сумніви поступово розвіюються. Вона не хотіла про це думати. Вона вирішила, що хоче спробувати бути з Андрієм, і зараз це було найважливіше. Її життя має рухатися далі, і вона не може залишатися в минулому.

-Ти дуже добрий, - сказала вона, і це було щиро. - І я вдячна тобі за це.

- Добрий? - перепитав він з посмішкою. - Я можу бути й іншим. Просто ти, Алісо, робиш мене таким.

Вони обоє засміялися, і Андрій простягнув руку через стіл, м’яко беручи її долоню в свою. Аліса відчула тепло його руки і спробувала прийняти цей момент, не думаючи ні про що інше.

- Що скажеш, підемо трохи прогуляємось? - запропонував він після паузи.

Аліса кивнула, погоджуючись. Вони заплатили за вечерю і вийшли на вечірню вулицю. Ніч була тепла і спокійна, місто виблискувало вогнями, а повітря було свіжим після легкого дощу, що пройшов раніше.

Андрій йшов поруч з нею, ніжно тримаючи за руку. Він говорив про плани на майбутнє, про те, що хоче подорожувати, показати їй нові місця, яких вона ще не бачила. Аліса слухала його, намагаючись уявити себе в цих подорожах, у новому житті, яке могло б бути з ним. Вона розуміла, що зараз вони тільки починають, але це вже було чимось більшим, ніж просто побачення. Це було новим етапом, і вона хотіла йому віддатися.

Однак інколи її думки знову зрадливо поверталися до сумнівів. Вона відчувала, що їй ще доведеться працювати над собою, щоб не шукати ознак минулого в кожному жесті, слові або вчинку Андрія. Вона була впевнена, що з часом все зміниться, і вона навчиться бути щасливою з ним.

- Ти така тиха, - раптом зауважив Андрій, дивлячись на неї.

- Просто насолоджуюсь моментом, - відповіла Аліса, поглянувши на нього з усмішкою.

Ніч у місті розстелилася м’якими вогнями, які відбивалися від мокрої після дощу бруківки, створюючи особливу атмосферу затишку і чарівності. Вони йшли поруч, коли на очі потрапив візок із солодкою ватою. Андрій одразу зупинився, витягнувши гаманець.

- Ти любиш солодку вату? - запитав він, підморгуючи.