13

Аліса стояла біля дзеркала в коридорі, спостерігаючи за собою. Її сукня була зім'ята, волосся заплутане, туш трохи розмазана, а помада стерта до невпізнання. Сльози підступали до очей, але вона не дозволяла їм впасти. У голові крутилося безліч думок - залишатися чи піти? Тікати, рятувати свою гордість і гідність, чи все-таки піти за ним і залишитися тут на одну ніч?

Вона зробила глибокий вдих і повільно пішла до кухні, де Олександр вже дістав пляшку віскі і пив прямо з горла. Він навіть не обернувся на її кроки, продовжуючи пити, здавалося, цілком занурений у свої думки. Його постава - така владна, така впевнена, змушувала її відчувати себе ще більш безпорадною перед ним.

- У тебе два варіанти, - раптом промовив Олександр, не відриваючи погляду від пляшки. Його голос був холодним, безжальним. - Або ти зараз підеш, і ми забудемо про це, або залишишся на одну ніч. Але не сподівайся, що це щось змінить.

Аліса стояла, мов закам'яніла. Її серце розривалося між бажанням бути поруч з ним, навіть якщо тільки на одну ніч, і болісною правдою, що це нічого не змінить. Вона намагалася приглушити свій внутрішній голос, який кричав про небезпеку і образу, але бажання було сильнішим.

- Що це означає? - її голос тремтів, але вона змогла вимовити ці слова.

Олександр підняв на неї свій палаючий погляд, зробивши крок до неї. Його рука різко схопила її за підборіддя, примусивши подивитися йому прямо в очі.

- Ти ж завжди цього хотіла, - прошепотів він, його голос став небезпечно низьким. - Ти ж мене кохаєш, правда? Так от, маєш шанс. Залишайся зі мною на одну ніч. 

Його слова обпікали її, змішуючи в її душі біль і бажання. Вона відчувала, як серце колотилося, а горло перехоплювало від сліз, які ледь стримувалися. Але вона не могла сказати ні. Всі ці місяці вона жила надією, що хоч якось зможе дістатися до його серця.

- А якщо... - почала вона, але не змогла завершити. Її голос зірвався, і вона відчула, як сльози підступають ще ближче.

- Не сподівайся, - різко обірвав її Олександр, відпускаючи її підборіддя. - Це нічого не змінить.

Аліса вдихнула, намагаючись зібратися. Їй боліло кожне слово, кожен жест, але вона вже вирішила. Вона більше не могла йти назад.

- Я залишуся, - нарешті прошепотіла вона, хоча в її голосі прозвучало більше смутку, ніж впевненості.

Олександр посміхнувся - не тепло, а з викликом, ніби перевіряючи її рішучість. Він різко підняв пляшку до губ і зробив ще один ковток, потім різко відставив її на стіл.

- Гаразд. Іди за мною.

Він розвернувся і пішов у напрямку сірих дерев'яних дверей, навіть не дивлячись назад. Аліса стояла ще кілька секунд, розгублена і розбита, але все ж пішла за ним. Її ноги тремтіли, коли вона заходила в спальню, де Олександр уже скинув сорочку і стояв біля ліжка, очікуючи.

Його погляд був палаючим, владним, і вона відчула, як її тіло відгукується на його бажання. Він підійшов до неї, притягнувши її ближче так, що вона відчула його силу та владу над нею. Його руки спустили лямки її сукні, і вона відчула, як тканина повільно ковзає по її тілу, оголюючи шкіру.

- Ти хотіла цього, - його голос був шорстким, майже диким. - Тож отримай.

Він притиснув її до себе, поцілунок був грубим, палким, ніби він хотів забрати від неї все. Його дотики були владними, майже безжальними, але вона не пручалася. Вона хотіла цього. Хотіла відчути себе бажаною, навіть якщо це буде на одну ніч.

У її голові весь час крутилися думки: може, ця ніч змінить щось? Може, Олександр зрозуміє, що вона йому подобається? Може, коли ранок прийде, він не відпустить її?

Аліса відчула, як її тіло тремтить під його дотиками, і знову подивилася на нього. Олександр, з його мужнім і підкачаним тілом, ловив відблиски вуличного освітлення, яке проникало через вікно, підкреслюючи його силу і впевненість.

-Я хочу, щоб ти була моєю цієї ночі, прошепотів він, торкаючись її шкіри.

Аліса відчула, як її серце палає від його слів, і дозволила собі віддатися цьому моменту.