1

Аліса поспішала до елітного офісного комплексу в центрі міста, де на неї чекала співбесіда в одній з найпрестижніших компаній, що займалися інтер’єрним дизайном. Вона витратила кілька тижнів на підготовку до цієї зустрічі: переглядала свої роботи, відбирала найкращі проєкти та придумувала відповіді на можливі запитання. Сьогоднішній день здавався вирішальним, адже співбесіда з Олександром Боровим, власником компанії, могла стати початком нової глави її кар'єри.

Як тільки вона зайшла до холу офісу, її охопило відчуття важливості моменту. Високі стіни зі скляними панелями, мінімалістичний декор та елегантні меблі відображали успіх і респектабельність компанії. Секретарка привітно посміхнулася Алісі і, попросивши трохи почекати, зникла в кабінеті за дверима з табличкою "Боровий Олександр Станіславович". Аліса глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, і сіла на зручний шкіряний диван.

Чекати довго не довелося. Через кілька хвилин двері кабінету відчинилися, і перед нею постав Олександр. Він був високим, з широкими плечима та рішучим поглядом. Його темне волосся було трохи скуйовджене, наче він щойно провів пальцями через нього. Одягнений у класичний темно-сірий костюм, він виглядав втіленням впевненості й сили. Аліса одразу помітила його очі - холодні, пронизливі, але водночас такі глибокі, що в них можна було потонути.

- Пані Алісо, прошу до мого кабінету, - його голос був низьким і звучав владно, але в ньому не було ні грама неприязні. Навпаки, він був майже ввічливим, хоч і тримався дещо відсторонено.

Аліса відчула, як серце забилося частіше. Вона взяла свій портфель із паперами та пішла за ним до кабінету. Це приміщення було таким же вражаючим, як і хол, тільки тут панував більш особистий, затишний настрій. Стіни були прикрашені картинами сучасних художників, а на стелажах стояли книги про дизайн, архітектуру і мистецтво.

- Сідайте, - Олександр вказав на крісло навпроти свого столу, сам сівши за ним.

Аліса сіла, відчуваючи себе трохи невпевнено під його поглядом. Він розгорнув її портфоліо, повільно перегортаючи сторінки. На кілька хвилин в кімнаті запанувала тиша, і Аліса не знала, що робити зі своїми руками, тож міцно тримала їх на колінах. Нарешті Олександр підняв голову і поглянув на неї.

-Вражаюча робота, - сказав він. - Ви явно маєте талант. Але я хочу знати більше про вас як людину, а не лише як дизайнера. Що вас надихає?

Це питання застало Алісу зненацька, але вона швидко знайшла відповідь.

- Натхнення приходить до мене з багатьох джерел, - почала вона, намагаючись говорити спокійно. - Природа, мистецтво, архітектура, але найбільше мене надихає можливість створювати щось нове, що викликатиме емоції у людей. Я завжди намагаюся передати свої почуття через дизайн, щоб інші могли відчути те саме, що й я.

Олександр підняв одну брову, наче здивувався, але не виявив особливого інтересу.

- А як щодо ваших почуттів? Чи є щось, що допомагає вам їх виразити, коли не йдеться про роботу?

Аліса посміхнулася, подумавши про своє захоплення.

- Оригамі, - відповіла вона. - Коли я створюю метелика з паперу, це допомагає мені зосередитися на своїх думках і почуттях. Це не просто хобі, а спосіб медитації, якщо можна так сказати.

Він ледве стримав усмішку, його очі заграли насмішливо.

-Оригамі? - повторив він, не приховуючи легкої іронії в голосі. - Я завжди думав, що такі речі цікавлять лише дітей або, може, тих, кому бракує серйозних захоплень.

Аліса відчула, як її щоки запалилися. Вона розуміла, що її хобі може здатися дивним для інших, але для неї це було щось більше, ніж просто складання паперових фігурок.

- Це не лише дитяча гра, - спробувала пояснити вона. - Це спосіб знайти внутрішню гармонію, коли зовнішній світ здається надто хаотичним.

Олександр дивився на неї, здавалося, намагаючись зрозуміти, що вона хоче донести. Але в його очах не було того зацікавлення, на яке вона, можливо, сподівалася.

- Я розумію, - сказав він коротко, явно втративши інтерес до теми. - Повернемося до вашого портфоліо.

Аліса кивнула, хоча всередині відчула легкий укол розчарування. Вона зрозуміла, що його цікавить лише її професіоналізм, а не особисті захоплення.

Олександр переглянув кілька сторінок її робіт, уважно розглядаючи кожен проєкт. Він бачив бездоганне відчуття простору, смак до деталей і вміння працювати з різними матеріалами. Це вразило його більше, ніж будь-які розповіді про паперових метеликів.

-Ви дійсно талановита, - сказав він, повертаючи їй портфоліо. - Ваша робота свідчить про високий рівень майстерності. Думаю, ви будете хорошим доповненням до нашої команди.

Аліса ледве стримала себе, щоб не посміхнутися занадто широко. Вона не вірила своїм вухам. Її мрія починає здійснюватися, і вона отримає можливість працювати під керівництвом того, хто не лише володіє великими ресурсами, але й має надзвичайний розум та проникливість.

-Дякую вам, Олександре Станіславовичу, - відповіла вона, намагаючись зберігати спокій. - Це для мене велика честь. Я готова віддати все, щоб виправдати вашу довіру.

Олександр кивнув, дивлячись їй прямо в очі. Він оцінював її насамперед як професіонала, і це було для нього головним.

- Тоді ми на зв'язку, - сказав він, підводячись і простягуючи їй руку. - Ласкаво просимо до команди.

Аліса потисла його руку, відчуваючи його сильний і теплий дотик. Її серце билося швидше, коли вона зрозуміла, що ця зустріч залишиться з нею назавжди. Вона вже знала, що ніколи не зможе забути цього чоловіка.

Вийшовши з офісу, Аліса почувала себе так, наче вона йшла по хмарах. Весь світ здавався іншим: яскравішим, живішим. Її думки були заповнені образом Олександра, його голосом і тим, як він дивився на неї.

Вітаю Вас у своїй новинці:)

Сподіваюся Аліса та Олександр припадуть Вам до душі)