Частина 35

Як тільки я переступила поріг вітальні то Михайло сів за рояль і почав грати. Я навіть не знала, що він вміє грати на якомусь музичному інструменті. 
Я вражена.  
Далі я була, ще більше вражена,  адже він почав співати. Що це за пісня? Я раніше її не чула. 

Завтра не настане
Якщо тебе у ньому нема
Більше я не проживу
Без тебе жодного дня
Я люблю тебе 
Метелику мій
Сонце освічує мій день 
Сонце — це все ти! 
Метелики кружляють у моїй голові 
І в цьому винна ти.
Я так ненавидів їх, 
Що в кінцевому результаті полюбив.
Метелики з'явилися у моїй голові. 
Метелики я бачу їх довкола. 
Метелики у моїй твоїй голові 

Приспів: 

О, Ти вбила мене 
Ти бляха вбила мене 
Запустивши метелики мені в голову 
Я так сильно ненавидів
метеликів, як і любив
Чортові метелики...
Метелики... 

Твої зелені очі 
Заманюють мене у свій полон.
З тобою я включаю режим захисника. 
Мій пістолет вже заряджений 
Я вже готовий до вбивства людей, 
Які тобі нашкодили
Метелики кружляють у моїй голові 
І в цьому винна ти.
Я так ненавидів їх, 
Що в кінцевому результаті полюбив.
Метелики з'явилися у моїй голові. 
Метелики я бачу їх довкола. 
Метелики у моїй твоїй голові 

Приспів: 

О, Ти вбила мене 
Ти бляха вбила мене 
Запустивши метелики мені в голову 
Я так сильно ненавидів
метеликів, як і любив
Чортові метелики...
Метелики...
Метелики у моїй твоїй голові. 
Метелики...
Метелики у моїй твоїй голові. 

Михайло співає. І грає. Я не знаю, що сказати. У мене трясуться руки. Я відчуваю вологу у своїх очах, яка ось-ось перетвориться на сльози, які стікатимуть по моїх щоках. 
— Михайло, ти що вирішив почати кар'єру співака? — сказала я коли хлопець забрав руки від клавіш. 
— як бачиш у мене не погано виходить. 
— ти сам написав? — запитала я та Михайло повільно підійшов до мене. 
— не буду брехати. Мені допомогла Софія. З текстом були складнощі. 
— це прекрасно.  Ця пісня. Ти який граєш на цьому роялі. Якщо я не була закохана у тебе, то б зараз б одразу закохалась. 
— а я у тебе закоханий, як тільки тебе побачив. 
— може поясниш, що відбувається? То Марта влаштовує нам день спа і ще все оплачує. Потім ми їдемо купляти плаття. Потім їй треба машину перепаркувати. А згодом та машина кудись поїхала. 
— ну це вони мали тебе відволікати. А я з хлопцями приготувати тут усе. 
— я бачу рояль притащили. — пробурмотіла я,  Михайло взяв мене за обидві руки та дивився мені у очі. Його погляд чистий, ніжний сповнений любові. Такий немов говорить мені, що кохатиме мене, аж до самої смерті і я йому вірю.
— Вероніко, метелику мій, коли я вперше тебе побачив то зрозумів, що ця дівчина зведе мене з розуму. Я зовсім не шкодую, що збрехав тобі про журналістів. Я лише шкодую, що не сказав тобі правди. Якщо це один шлях, щоб бути зараз разом із тобою, то я його пройду. Я люблю тебе цілувати і мені ніколи це не набридне. Відчувати твій запах, смак на моїх губах. Чути твій дзвінкий голос. А твій сміх, це щось на межі реальності та фантазії. Метелику, я хочу цілувати тебе, кохати тебе, відчувати твою любов. Спати в одному ліжку, обіймати. Бачити прекрасні сни. Злітати та падати разом з тобою. Я не уявляю свого життя без тебе. Одного разу мені снився сон, там де я бігаю по полю за тобою, а наші діти сидять на траві та радісно посміхаються. А хочу цього із тобою. А ти хочеш? — я була у зацепінні. Волога у моїх очах знову збиралася. Ну ось вдруге зараз заплачу. Я кивнула і обійняла Михайла за шию. Він у свою чергу обійняв мене за талію та поклав свою голову мені на передпліччя. І я заплакала. Бо нарешті мені говорять слова, які я очікувала почути. Говорять, що кохають. Говорять про спільну сім'ю. А не кажуть, що я не серйозна і зі мною не можна створювати сім'ю. 
Михайло відсторонився та став на одне коліно у його руках була чорна коробка.
О, Боже. 
Він її відкрив і там каблучка у формі метелика. Різні дорогоцінні камені Чорні, білі, блакитні. Я накрила свій рот обома руками. І мої сльози вирвалися на світ. 
Каблучка у формі метелика. 
— Метелику, сонце, яке освічує мій день, ти вийдеш за мене заміж?
— так, так, так і ще раз так, — заверещала я. Михайло надів каблучку мені на палець і поцілував. Наші губи зустрілися і палкому пристрасному та одночасно ніжному поцілунку. 
Раптом за моєю спиною вибухнула хлопушка я відірвалася від Михайла та підскочила та обернулась, хоча знала хто це. 
Дмитро та Микола тримали у руках хлопушки. А за нами мої любі подруги.  Я навіть не здивована. Я одразу вирішила Софії нагадати за її творіння. Пісню, яку мені співав та написав Михайло. 
— Софія, ти собі пісні написати не можеш, а Михайлові змогла. 
— ееее, — розгубилася Софія, — у  нас була команда робота. 
— як тобі не соромно, — глянула я на Марту похитуючи головою. 
— а що я? — обурилась Марта. 
— ти змусила мене думати, що ти зла на Алекса. 
— а я досі зла. Він там під дверима чекає, що б вас привітати. Я його не впустила, тому він на дорозі. 
— гаразд, тоді ми з хлопцями підемо до нього. — сказав Михайло стискаючи мою руку. 
— і скажи нехай підпише бісові папери на розлучення, бо я йому влаштувала б солодкі небеса. — Михайло глянув мені в очі і хлопці пішли. А дівчата підійшли усі до мене. 
— покажи каблучку, — сказала Маруся та й я простягнула їм свою пусту руку. — вони на мене глянули.
— Вероніко, давай показуй. Поки я не дійшла до насильства, — Марта, як завжди у своєму репертуарі. 
— на дивіться, любі подруги. — я показала руку на якій каблучка виблискувала. 
— Метелик. Як гарно. — в унісон промовили подруги. В них, що сльози у очах чи мене привиділося? 

6 місяців потому. 

Кожного дня і вже, як три місяці я  прокидаюсь від поцілунків Михайла. Хлопець цілував мене і я одразу прокидалась. Та ми разом готували сніданок.  
— доброго ранку, метелику,  — прошепотів Михайло мені на вухо цілуючи мою шию. 
— доброго ранку, коханий. 
— я не можу звикнути, те що ти моя. Моя дружина. У всіх сенсах. — тепер він цілував мої ключиці. У моєму тілі зародилися метелики. Чоловік не стримувався та пішов далі. Зняв мою нічну сорочку та цілував мій живіт. Господи, як приємно. 
— ці твої коротенькі шортики зводять мене з розуму, метелику. 
— так, зніми їх.
— слухаюсь, моя Королево. — він стягнув мої шорти, — ти вже мокра для мене, га, метелику?
— господи, Михайло, залиш цю прелюдію. 
— ти не відповіла на моє запитання,  але нехай. Я сам це перевірю, — Михайло однією рукою обійняв мене за талію, а іншу простягнув мені між ноги. Якщо я до цього моменту стримувалась, то зараз зірвалася і простогнала. Спочатку його один палець входив у мене, потім два,  а ще далі три. Він витягнув свої пальці та облизав їх. 
— я обожнюю твій смак, — промовив Михайло та поцілував мене. Я простогнала йому в рот та відповіла на поцілунок. — я тебе кохаю. 
— і я тебе кохаю. 

До кінця життя кохатиму цього чоловіка. Він моє життя і я люблю його. Всі його погані сторони. Всі його хороші сторони. І щоб не сталося я триматиму його за руку. 

Ми разом прийняли душ. Михайло мені мив голову розчісував волосся. Те, як він про мене дбає не зрівняється ні з чим. 
Поснідавши ми поїхали в дім дівчат. Ми залишили там жити одну Марту з Софією і малявками. Мені її трохи шкода. Хоча Михайло каже, що шкода їх. 
Ми приїхали у будинок та коли заходили у вітальню, то на кухні Марта з кимось спорила по телефону. 
— хочеш війни? Буде. Я заберу від тебе ті акції, — а ясно. Це далі продовжуються. Їх навіть не хочуть розлучити, поки вони не дійдуть спільної згоди. — о, ви приїхали. Нагадайте мені, щоб я більше не одружилася особливо з придурками.
— якщо добре посудити, то у тебе всі хлопці придурки.
— гаразд, чому ви тут? — запитала Марта. Вона що на приколі? Марта ж нас сама запросила. 
— ти ж сама нас запросила. — сказала я на нас з Михайлом дивно покосилась Марта.
— я?
— Марта, що таке? — влетіла Софія у кімнату. 
— в сенсі?
— ти ж написала, що важливе маєш щось сказати. О, Нікусик, Міша і ви тут.
— і ми тут.
— що таке? — прибігли Ліля з Дмитром. 
— тільки ви двоє не кажіть, що це я вас покликала, — пробурмотіла Марта. 
— та ти. А хто ж?
Навіть Оксана з Вікторією прибігли з роботи. Всі були окрім Марусі та Миколи. 
І заходять двоє за руку і посміхаються. 
— любі друзі,  ми з Миколою вас сьогодні зібрали..,— почала Маруся, але Марта її перебила.
— так, це ти їх всіх покликала. А вони на мене на кинулись.
— в нас чудова новина. Я вагітна і у нас буде дівчинка Валентина. — що? Мої очі засяяли щастям. І ми усі почали плакати. Та обійняли Марусю. Боже, невже ми стали на крок щасливими. Стали тими ким мріяли бути у дитинстві. Щасливими. 
Я дивилася на Михайло і підійшла до нього. Взяла за руку та повела його у сад.
— знаєш, я думала, що залишуся дівчиною, яку кинули перед весіллям. Але...з'явився ти. Та все перевернув догори дригом. Показав мені, що я можу бути коханою та кохати. Любити тебе - це найпрекрасніше у цьому житті, що могло у мене бути. Ти той промінчик, який з'явився у моєму житті. Та засяяв. 
— Метелику мій, я люблю тебе кохати та робити щасливою. Якщо щастя це ти, то що потрібно більше. Серденько моє, — Михайло обійняв мене. І саме в цей момент я відчуваю, що пазл ідеально складений. Момент, коли все стало на свої місця. 

Метелики на моїх туфлях не ожили, але Михайло Мудрик закохався у мене.