Частина 34

Вероніка 

Каталіна так і не опустила пістолет. Тільки тепер він був націлений на мене. Марта швидко зреагувала та витягнула свій пістолет і направила на неї. А вона не могла зробити це швидше?
— не смій, Каталіно! — промовила Марта. Марта стала перед нами тримаючи в одній руці свій срібний пістолет, який був націлений на Каталіну. — та я тебе зараз тут грохну. 
— о боже,  Михайло, — сюди прибіг Мазхар. — ти що здуріла, Каталіна? 
— Метелику, — гладила я своєю долонею по обличчю Михайла, — не закривай очі. Відкрий. Глянь на мене своїми прекрасними очима. Га. Машік, давай. — говорила я та по моїй щоці текла сльоза. 
— Мазхар, — сказала Марта, — треба Михайла занести у мою машину. — Мазхар підійшов до нас він обережно його підняв та повів до машини.
— я змозі іти сам,  — пробурмотів Михайло ледве чутно. Звісно в змозі він зараз тут відключиться. В змозі він. 
Ми з Мазхаром підняли Михайла та повели до Мартиного чорного Дефендера. Я відкрила задні двері машини та Мазхар намагаючись легко посадити Михайла у машину. Коли я впевнилась, що Михайло у машині сидить зручно, тоді я обійшла машину довкола та сіла в машину. Голову Михайла я поклала собі на плече.  Марта з Мазхаром тут же сіли в машину після нас. Марта на водійське місце, а Мазхар поруч з нею. 
— Вероніко, можеш мені відповісти на запитання одне? — прохрипів Михайло. 
— звісно, сонце. 
— ти станеш моєю дружиною? —і тут я в ступорі. Цей чоловік не може бути зараз серйозним. Як він може думати про те, щоб зі мною одружити, коли сам поранений. Він бляха стійкає кров'ю. 
— Михайло, зараз не час про це думати. Ти поранений. 
— думаю, що зараз саме той час. Я хочу свою відповідь, метелику. 
— так. Михайло Мудрик, я стану твоєю дружиною. — сказала я посміхаючись притулившись до хлопця. 
Всю дорогу, коли ми їхали я гладила своєю долонею щоку Михайла і шепотіла заспокійливі слова. Не знаю, кого я заспокоювала його чи себе. Але я любила цього чоловіка усім своїм єством і втратити його не хотілося, коли ми тільки возз'єдналися. 
Михайло Мудрик був моєю душею, спокоєм. Він відчувався, наче дім. 
Коли ми під'їхали до лікарні, то на нас вже чекали лікарі з носилками. Я вийшла з машини, а Мазо допомагав лікарям витягнути Михайла з авто. Вони поклали його на носилки та повезли у середину, я побігла за ними, а Марта з Мазхаром йшли позаду мене. 
Біля операційної я ходила туди-сюди. У мене тряслися руки. Я не могла заспокоїтися. Я хвилювалась, що операція могла пройти не дуже успішно. Всілякі думки почали лізти у голову і зібратися було вкрай важко. 
Я з Мартою сиділи на кріслах свою голову я поклала подрузі на плече. Вона тримала мене за руку. Заспокоювала. 
Через півтори години лікар нарешті вийшов. І ми піднялися та підійшли до лікаря послухати, що він скажи. Хотілося, так добрих новин. 
— що операція пройшла успішно. Зараз він під наркозом. Кулю ми витягнули з легкістю. Стрілець був без досвіду. — без досвіду? А сестру свою вона, як вбила? Вероніко, є багато інших способів, щоб убити людину. У моїй голові утворилося без варіант, але один я вважала більш правдивим. 
Михайло завіз Ліну до лікарні після того, як її прооперували думаю Каталіна її навідала і вбила. 
— можна до нього? — запитала я лікаря. 
— звісно, але хтось один. 
— іди, ти Вероніко, — підштовхнув мене Мазо.
— я відійду, дзвонять, — сказала Марта з телефоном у руках. А я направилася у палату Михайло. Він спав. Із ним усе добре. Коли я його побачила, як до нього прикріплена капельниця. То потекла сльоза я тут же її змахнула. Пройшла вперед у палату взяла крісло та підсунула до ліжка Михайла взяла його за руку і так його тримала і не відпускала. 
Я більше ніколи не відпущу цю руку. 
Я й навіть не помітила, як заснула і збудилась від того, як Марта увійшла. 
— як він?
— без змін  
— гаразд, я просто прийшла попередити, що ми усі тут у коридорі. — звісно, мої друзі будуть. Тут у лікарні. 
— усі? Кого ти маєш на увазі? 
— я, Маруся, Микола, Ліля з Дмитром, Віка, Олег, Андріан, Оксана, Софія, Артем, Денис. 
— Денис?
— ага вони з Оксаною разом прийшли. Думаю, що вони помирилися. 
— гаразд, нехай. Але не стійте довго, ще невідомо, коли Михайло Мудрик прийде до тями. 
— здається, він зараз приходить. Я схожу за лікарем, а ти будь тут. Не хвилюйся, все буде добре. — Марта вийшла, а я однією рукою тримала руку Міші, а іншою гладила його щоку та дивиласьу його очі, які відкриті зараз. 
— Метелику, — прохрипів Михайло. 
— я тут. Хочеш води? Що?
— мені достатньо, щоб ти сиділа на тому ж місці та тримала мене за руку. Вибач, але я думаю, що це остання стрілянина, яку ти бачила. — сумніваюсь, знаючи мою подругу, точно не остання. Я не відповіла Михайлу, адже, зайшла Марта з лікарем. 
— я бачу наш хворий в нормі, але ви вийдіть, я хочу його перевірити. — що означає вийдіть? Цей лікар хіба не може оглянути його при нас. 
— Вероніко,  — підштовхнула мене Марта до виходу, але я вагалась. Я не хотіла залишати Михайло. Я глянула йому у вічі. Він кивнув головою. Мовляв, що іди зі мною нічого не станеться. 
Як тільки ми вийшли, то усі на підійшли. Тут навіть Ізабелла Царенко з Кирилом Ді Лаурентісом є. Я глянула на Марту. 
— потім, Нікусику, — сказала подруга. 
— як там Міша? — запитала Маруся схвильовано.
— прийшов до тями. Його зараз лікар перевіряє.
— він ж пам'ять не втратив? — запитала Оксана. 
— господи, — я закотила очі, — Оксана, у нього поранення у живіт, а не в голову. 
— знаєш, Веронічко, ви така пара з Михайлом, що можливо все. Дві години ви спорили, а тут закохані і ще Михайло підстрелений. — так, так. Буває. Дуже насичене життя у нас. 
— ой, я тікаю, — промовила Оксана. Від кого вона там тікає? Я обернулась і побачила чоловіка у костюмі. Гмм. Хто це? Він провів нас усіх поглядом. Тоді, подивився на Марту. 
— що ви тут всі робите? 
— прокуроре Парс, а у нас тут планова перевірка. 
— ага. Твої друзі ясно, а ці двоє? — вказав він на Ізабеллу і Кирила. 
— а ми тут перестрілися і ми з моєю нареченою вирішили привітатися. — пояснив Кирило. 
— я щось не дуже, то повірив. Може, скажи правду, Марто, що ти побила Андрієвського і він зараз при смерті. 
— ні. Ця тварюка, ще жива. Я хочу, щоб ви допомогли мені з ним розвестися. І акції його поділити по рівно між мною і Марічкою. 
— ти знаєш, що він повноправний власник? — уточнив прокурор. Та моя подруга хотіла неможливого. До нас підійшов лікар і він впізнав прокурора. 
— а я не думав, що тут буде прокуратура залучена. — промовив лікар. Мазхар глянув на Марту і закотив очі.
— і кого вона вже підстрелила лікарю?
— нікого. — одразу відповів лікар. 
— ви що знущаєтеся з мене? Тоді, що ви тут робите всі? — підвищив тон прокурор Парс. 
— там Михайло Мудрик та його підстрелила не Марта. — пояснив лікар.
— її дружок? — прокурор Парс вказав рукою на Мазхара. 
— ні. Його колишня наречена. 
— о, боже. От і пропонуй одружитися. Не буду я одружуватися. Все. А то одного божого дня і мене підстрелять. До речі, де ваша подруга Оксана. Вона бляха вкрала свідчення!!! — Оксана зв'язалась з криміналом чи що?
— а тепер ясно. — пробурмотіла я собі під ніс. І потрохи відходила до палати Михайла. 
— Метелику, що там відбувається? — запитав Михайло, коли я зайшла у палату. 
— а то прокурор Парс прийшов.
— він буде мене допитувати? — поцікавився Михайло. Зараз єдина, кого він буде дописувати — це Оксана. 
— ні, в нього зараз є інший кандидат.
— і хто? 
— Оксана. 
— господи, а вона, що витворила?
— вкрала якійсь свідчення. Вона коли  побачила прокурора, то втекла. Я то думаю, чого вона втекла, але прийшов прокурор і все пояснив. До речі, він думав, що Марта тебе пристрелила. 
— ага. Єдина, хто пристрелить мене, то це ти.  
— ага, ти забув про свою колишню маньячку. Що казав лікар? 
— сказав мені полежати пару днів і я буду, який свіженький. — слава богу. Нічого страшного. 
— добре. 

МИХАЙЛО 

Минув тиждень, відколи мене виписали з лікарні. Сім днів… Сім довгих днів, сповнених думок, емоцій і мрій. Усе крутилося навколо одного — як зробити пропозицію Вероніці такою, щоб вона запам’ятала її на все життя. Та, що я зробив на шляху до лікарні, — ні, вона не для неї. Вероніка заслуговує на щось більше. На щось справжнє. Особливе. Неймовірне.
Коли я розповів про свої наміри Марусі, Софії та Марті — чесно, я думав, що осліпну від їхньої енергії і оглухну від криків! Вони так завзято взялися до справи, що мені аж страшно стало за Вероніку — тільки б не влаштували феєрверки серед білого дня. Але попри все — мій слух ще зі мною, а ідеї в голові стають усе чіткішими.
Я порадився з усіма: і з дівчатами, і з хлопцями. Я хотів зробити для неї дещо особливе, справжнє свято наших почуттів. І коли в голові нарешті визрів чіткий план — я не став чекати. Відразу взявся до діла.
Кожен із друзів отримав свою роль. Цього разу — без експериментів з вечерею, як минулого разу. Але тепер у кожного є своє завдання. Бо це не просто вечір. Це — момент, який змінить усе. 

Вероніка 
Після того, як виписали Михайла Каталіну одразу заарештували. Вона тепер там де їй потрібно. Я запам'ятала її вираз обличчя. І те, як вона кричала у нашу сторону, що вона усіх нас знищить. 
Мої подруги останні дні поводилися вкрай дивно. Так, ви скажете, що це нормальне явище, бо вони кожного дня поводяться дивно, але сьогодні це  виключення. Вони посміхаються до мене надсилають повітряні поцілунки. Потім Микола та Дмитро були дуже радісні. Ви можете уявити вічно недовольний Дмитро посміхається. Можливо, він радіє, що його Ліля не прибила шафою 
Я не знаю, що думати. Тому з такими думками лягаю спати не знаючи чого очікувати від наступного дня. Можливо,  Ліна воскресне? 
Я бачила прекрасний сон. Я іду у весільній сукні на зустріч Михайлу, який стояв біля арки, яка була прикрашена білими півоніями.  На його піджаку була потрійна бутоньєрка півоній білого кольору. І з таких з квітів у мене був букет, який я тримала коли йшла до арки. Як тільки Михайло подав мені свою руку у моє обличчя прилітає подушка. І мій прекрасний сон закінчився. 
Я обертаюсь і розплющую очі та бачу Марту з подушкою і Марічку з Софією.  Що вони хочуть у моєї прекрасної душі? Я глянула на електронний годинник, який стояв на тумбочці і на ньому показувало шосту ранку. 
— що таке? Що ви троє від мене хочете о шостій ранку. 
— у нас справи. — сказала Марта махаючи подушкою. Господи, які у нас можуть бути справи у суботу о шостій ранку?
— це у вас, а не в мене. 
— в нас сьогодні дівчачий, дівчачий день. І я нас чотирьох записала у спа. Ми сьогодні проведемо там цілий день, — порадувала мене новиною Марта. Був б це будь який інший день, то я можливо зраділа. Але я не хотіла провести його у СПА. Я думала, що проведу його з Михайлом. Але відмовлятися від такої пропозиції я не стала. 
Спочатку у нас було шоколадне обгортання боже я хотіла себе з'їсти, бо так пахло шоколадом. Звісно, він ж був на мені. Потім йшов розслабляючий масаж. Після того у нас була депіляція поголили усі частини тіла. Потім робили всілякі масочки на обличчі. І якщо ви думаєте на цьому зупинились, то глибоко помиляєтесь. Далі мені два майстри робили манікюр та педикюр. Надіюсь до зачіски та макіяжу не дійде. 
Коли я про це задумалась, то побачила, що Марта з ними розмовляє. А це означає, що нам зроблять зачіски. Ця дівчина збожеволіла. 
— Марта,  заспокійся. Жодних зачісок. 
— ні. Ви можете заспокоїти сою душу цим. Адже, той придурок на ім'я Андрієвський не хоче зі мною розлучатися. Добровільно. — ага. Зрозуміло. Ми віддуваємося за Алекса. Побачу його то замовлю весь спектр тих послуг, які я сьогодні пройшла. 
І якщо ви думаєте, що це все, то Марта накупила нам одягу і змусила нас це одягти. Чесно куплю Андрієвському спідницю і нехай носить. 
Ну нарешті Марта задоволена. І ми поїхали додому. І то Маруся з Софією поїхали на окремій машині. Ну нехай. Ми вже під'їжджали на,під'їзні дорожці і я думала ми зараз вийдемо вдвох, бо в будинку вже темно, здається ще нікого немає. Може у нас, якась вечіка і мені про це не повідомили. Але Марті закортіло поставити машину в гараж. А мені нічого не залишилося,  як піти в дім. І коли я зайшла світло засвітилося. І я побачила у нашій вітальні рояль, а біля нього Михайла Мудрика. 
Що відбувається?