Частина 26

МИХАЙЛО 

Коли я прилетів в Україну, а одразу, як закинув речі в свій пентхаус. Поїхав туди, де знайду свої відповіді. Туди, де провертаються темні справи. 
Не стукаючи у двері я одразу зайшов. Це моя територія. Для чого попереджувати про свій прихід? 
— ця поставка дуже важлива, — Марта обернулась до дверей і побачила мене зупинившись та замовкла.
— продовжуй, продовжуй ти продовжуй, не звертай на мене увагу.  
— Михайло, ти чого тут? — запитав Мазхар.
— я ж голова
— ти відійшов від справ, — уточнила Марта.
— тепер повернувся. 
— і це по-твоєму нормально? — здивовано дивився на мене Мазхар. 
— цілком. 
— ти не можеш робити все, що тобі заманеться! — о, а це вже спалахнула Марта, як вогонь, — то я йду, то я повертаюся. Це тобі не ігри! 
— що за поставка? 
— о, господи. Дай, мені терпіння. — дівчина закрила голову руками, — Мазо,  ти говори з ним. Бо я не витримаю і вріжу його. — грюкнула дверима і вийшла. 
— і Мазо?
—  у нас є велика поставка золота. І одну частину потрібно доставити спокійно. Тобто не потрапляючи на очі поліції. І це ми маємо виконати на наступну суботу. — сказав Мазхар і увійшла Марта з паперовим стаканом у руках. 
— ти заспокоїлась? — сказав я до неї і вона глянула на мене вбивчим поглядом.
— не говори до мене, бо я за себе не відповідаю, — сказала дівчина і сіла навпроти мене. 
— і де це золото? — запитав я.
— у мене дома, — сказала Марта. Якого?
— що? Ти що дурна в будинок таке везти? Я боюсь запитати, як ви це все йомайо провернули. — промовив я, а вони обидва почали сміятися. 
— а він повірив, — промовив Мазхар. Та вони з мене знущаються.
— Михайло, ти справді думаєш,  що я повезу в дім, де живе багато людей стільки золотих злитків?
— пранкери довбані, — пробурмотів я собі під ніс. 
— сьогодні ввечері в мене дома в кабінеті. Нам потрібно обговорити більше деталей. 
— точно. Це нікому не завадить? — запитав я, знаючи, що я знаходжусь в тому я зустрінуся з моїм метеликом.
— ні. Якщо ти не будеш шаштати по будинку і шукати розмови з Веронікою. 
Після цієї дивної наради я поїхав га тренування.  Все це дуже добре, а футбол все ще частина мого життя. І в цьому спортивному світі є Вероніка, яка відмовляється мене вислухати. 
Я не обіцяв Марті, що сьогодні буду сидіти тихо і не шаштати по будинку. Я це зроблю. Я буду лазити по цьому домі і шукати розмови з моїм метеликом. Я буду робити все можливе, щоб Вероніка мене вислухала. А зараз тренування. 
— кого я бачу Михайло з'явився на тренування, — сказав Шапаренко, коли побачив, що я крокую до них. Я привітався з ними рукостисканням.
— що ти зробив, хлопче? — сказав Артем.
— їй богу. Маруся кожного вечора говорить, як поб'є тебе. — сказав Шапаренко.
— справа серйозна, бро, Марта з Мазхаром скоро спланують твою нещасну смерть. 
— вони не зроблять цього,  оскільки, не можуть зрадити свого головного. — сказав я і хлопці були шоковані. 
— ти повернувся до справ?
— це тимчасово. Це моя страховка, що мене не будуть вбивати чи катувати.
— дівчата злі на тебе. — почав Шапаренко, — Я думаю, тобі ще повезло, що Роман не знає. Тоді тебе не врятувати. І ця страховка про, яку ти кажеш тобі не допоможе.
Після тренування я поїхав до тітки. Я давно її не бачив. Останній раз у лікарні. Потрібно було їх провідати. Як тільки я увійшов то почув, що Емма про щось доповідає тітці і здається, я головна персона її розповіді.
— мамо, ти знаєш, що зробив цей твій племінник-негідник? 
— та що ж він міг натворити?
— о, а я розкажу. Цей негідник Міша, який є моїм братом таке зробив, що якщо  його побачу то задушу своїми руками. — моя сестра ходила туди сюди і показувала руками, як душить мене. Смішно. І страшно. 
— розкажеш вже нарешті, доню?
— так. Він заплатив журналістам, щоб ті запитали у нього що у нього з Веронікою. Ну ти ж бачила те інтерв'ю. 
— о ти вже доповіла все тітці, люба сестричко.
— звісно. О, і до твого відома, шановний пане Мудрику, я з вами не розмовляю!
— Еммо,  не веди себе, як маленька дитина! — тітка намагалась заспокоїти Емму, але це, як я знаю марна справа.
— пані Єлизавето Сергіївно, я у фанклубі Вероніки і хейтер Михайла. — я то думаю, чому у мене стільки поганих коментарів на останньому пості з'явилися. А це все «клуб хейтерів Михайла Мудрика». 
— і хто придумав цей «клуб хейтерів Михайла Мудрика»?
— ти сумніваєшся у своїй сестрі? — звісно Емма. Я вже думав, що це Вероніка. 
Звісно,  тільки моя сестра могла придумати «клуб хейтерів Михайла Мудрика». І я впевнений, що вона головний хейтер. І я впевнений, що наступний крок моєї сестри це створення фальшивої новини. 
— я створю сайт, братику, і напишу статтю. Про брехуна, маніпулятора. Тобто про тебе, братику.
— я обов'язково очікую на цю статтю, сестричко, — я посміхнувся, а Емма покривилась мені. Вона пародіювала мою усмішку, а потім її вираз обличчя був лютим. 
Якщо моя сестра така зла, то я боюсь, що буде сьогодні у домі дівчат. Цей будинок, немов їхня капсула. Там лише дівчата і їхня аура. 
Я подивився на свій Rolex і зрозумів, що вже запізнюсь. Зараз пів сьомої. А мені потрібно бути там о сьомій. І тридцять хвилин мені точно не вистачить, щоб добратися з одного району Львову в інший. 
Я попрощатися з тіткою,  а Емма обернулась і пішла до себе. А вийшов з будинку сів у свою чорну Audi та поїхав. Я намагався не запізнитися, але запізнився на десять хвилин. Постукавши у двері я очікував, що мені двері відкриє Марта, але коли двері відкрилися я побачив свого метелика. Вероніку. Здається, всесвіт намагається нас звести. 
— що ти тут робиш? — запитала вона.
— у мене зустріч з твоєю подругою. 
— гаразд,  дорогу знаєш. — Вероніка намагалась піти, але я її зупинив доторкнувся рукою до її руки. Я намагався зловити її за руку, але дівчина миттю її відірвала, — не торкайся мене! — підвищила голос Ніка. 
І з кабінету вийшла Марта. 
— Михайло Мудрик, ти вже, як п'ятнадцять хвилин маєш бути у моєму кабінеті. Я говорила тобі не шаштати по домі! А ти що робиш? 
— говорю з Веронікою. 
— заборонено. Тобі заборонено. Єдине, що тобі дозволено це знаходиться у моєму кабінеті. Це максимум,  Михайло Мудрик! 
— правила, як же я їх не люблю.
— Михайло, ти або в моєму кабінеті,  або на вулиці! — сказала Марта. 
— нехай скаже, те що хоче і ви зробите свої справи, — сказала Вероніка вперше під час нашої перепалки з Мартою.
— гаразд, я буду в кабінеті з Мазо. — сказала Марта і розвернулася та пішла у кабінету.
— вислухай мене, Вероніко, прошу.
— так. Я слухаю тебе.—промовила Ніка склавши руки під груди, — І врахуй в тебе не так багато часу. Марта не терплива людина. 
— я знаю, те що я зробив немає виправдання. Але я не хотів зла.
— Михайле, мене не цікавить, те що ти платив журналістам. Це їхня робота шукати новини сенсацію. Ти лише зробив їхню роботу простішою. Мене злить те, що ти мені брехав. Мовчання — це теж брехня. Я не можу будувати стосунки з людиною, яка мені бреше. 
— знаю, знаю, — сказав я і взяв свого метелика за обидві руки, — але після ситуації у Лондоні. Ти не дивилась навіть мені у очі. 
— і натомість, щоб розповісти про свої почуття ти змусив мене бути із тобою? Правда, Михайле, з мене досить. — сказала Вероніка розвернулася та пішла я навіть не встиг відповісти. 
А мені нічого не залишилося, як піти у темний кабінет вирішувати справи з перевозкою. Коли я зайшов у кабінет Марта з Мазхаром про щось розмовляли і здається, я був один з причин їхньої розмови. 
— ви чоловіки спочатку натворите «справ», — вона наголосила на слові «справ» піднявши руки у повітрі вказівний та середні пальці згинала і розгинала. Так звані лапки. — а потім боретесь з наслідками. Я правда не розумію. А що я не маю рацію?
— маєш, — кивнув головою Мазхар. 
— про що говорите? — запитав я і сів на вільне крісло навпроти Мазхара. 
— про вас чоловіків і безглузді вчинки. Я правда не розумію для чого так чинити, якщо можна просто поговорити. Але ні. Ви так не можете зробити. Михайло,  мене от що цікавить хто у вас там голова. Ти, Микола і Андрієвський творите практично одинакові вчинки. Хто ж вас цьому вчить? — якби Марта не запитала то я б ніколи про це не задумався. Ми брехали їм. Андрієвський про своє ім'я. Микола про свій трастовий фонд, який був довгий час у його володінні. І я про журналістів. І Дмитро єдиний, який не брехав. 
— Дмитро, — сказав я. І Марта з Мазхаром окинули мене дурними поглядами. Після чого почали сміятися. 
— він каже Дмитро, — сказала Марта намагаючись заспокоїтися. — Дмитро Булатов. Той Дмитро, якого я знаю. Дмитро, який не брехав жодного разу Лілі. Дмитро, який спочатку звинуватив Лілю,  що це вона розказала про договір. Але на наступний день наш дім був засипаний квітами. Наш дім став оранжереєю. 
— шановна, перш ніж робити мене  винуватцем глянь на свого чоловіка, — сказав я і вже пожалів про сказане. Вона мене зараз чимось почне катувати.
— а що мій чоловік? Це я маю право з нього знущатися чи ще щось, — вказала Марта пальцем на мене, — ти – ні. Ніхто йому нічого не може говорити. Я просто дивуюся, як ви це робите. Ви спочатку брешете, а потім робите широкі жести. Ви думаєте, що робите тільки краще, але все навпаки. Ви робите тільки гірше. Ви нас закохуєте у себе, а потім розбиваєте серце. Все у нас багато роботи. Потрібно продумати все від А до Я. Як нам вивести товар в іншу область, щоб не потрапити на очі поліції.
— я все продумав, — сказав Мазхар. І чоловік став розповідати свою ідею. Ми обговорили все до найменших деталів. І найменших деталів Марта казала звернути увагу. Цитую дівчину: «нам потрібно все добре продумати, бо якщо ми з вами впевнені на 99,99%, то 0,01% це те, що вас впіймають це дуже важливо». 
Ми вирішили, що Марта не буде вплутана у саму перевозку вона буде уночі під час перевозки у дома. В разі потреби. Всяке буває. Навіть в цей один сотий відсоток може піти, щось не так. І всю операцію ми маємо виконати сьогодні вночі, що від нас це перейшло. 
Коли я приїхав на склад на своїй чорній аулі, то золото вже було по машинах.  
Мазхар стояв і чекав на мене. Ми з ним домовились, що поїдемо на одній машині. 
— думаю, що поїдемо на твоїй, Мазхар, бо мою впізнають. —він кивнув і ми сіли у його чорнтй кубік. Класна машина. І чому я досі на ауді їзджу? Можливо, тому, що у мого метелика така ж автівка тільки неоново зеленого кольору? 
—  гаразд, запригуй, котику! — сказав Мазхар. Який ще котик?
— ще раз назвеш мене «котику» я тебе вб'ю.
— оскільки я за кермом, то скоріше я тебе вб'ю, котику! — ось одна з причин чому я не любив Мазхара. 
Ми виїхали зі складу. І наче все гаразд. Всі машини у яких було золоту їхали на дистанції, щоб якби нас затримали вони повернулися назад на склад. І ось перший пункт зупинки. Поліція стоїть. І наказує нам зупинитися. 
— бля, — пролаявся Мазхар. — Михайло, нас Марта вб'є.
— що таке?
— документи на машину я залишив у дома. І вона не зареєстрована на мене і ще номера недійсні.
— як це вони не дійсні? 
— ну вони лєві. 
— триндець. 
Коли ми зупинилися поліцейський постукав у вікно. Мазхар опустив. Представник поліції попросив права. Здається,  ми легко відбудемося. А потім і реєстрацію і документи на машину. Ні, не легко. Нас затягують у їхню машину і везуть у відділок. Прекрасно. 
Коли ми приїхали у відділок, то сказали, що без адвоката говорити не будемо. Я передивився детективів. І я випросив у туалет. І як добре, що телефони ще у нас не забрали. Я одразу набрав Марту.
— о ви вже все довезли,  — сказала Марта. — я навіть сьогодні з дівчатами посиджу. 
— ем.. ні. Не довезли. Нам потрібен адвокат. — і я нічого не почув тишина. — Алло.
— я зараз намагаюсь спокійно мислити. Зараз я відправлю до вас Оксану. Але що сталося? Чого вас затримали? — а це пояснити складніше. 
— ну цей Мазхар документи на машину  залишив у дома. І вона не зареєстрована на нього і ще номера недійсні. 
— що? — крикнула дівчина мені у трубку. — ви що геть придурки? Чого ви на твоїй не поїхали?
— ну бо вони мене впізнали я ж футболіст. Доволі популярний.
— ось. Ти футболіст популярний. Вони б зупинили тебе ти б сфоткався з ними, автограф їм б дав і ви поїхали собі спокійно. Але ні ви двоє любите пригоди. Йолопи. Господи. Все гаразд, та ні я не кричу, — я це вона з кимось говорила. — а поклич мені Оксану. Як нащо? Треба. Так, Мудрик зараз Оксана приїде і я спробую, якось це все вирішити. 
— з чим?
— з поставкою — дівчина підвищила голос і скинула трубку. Ми добряче її позлили.
Десь через півгодини приїхала Оксана і намагалась переконати слідчого, що ми не причетні до тієї машини. Вона щось говорила, що ми її купили зовсім недавно. І не встигли її ще зареєструвати. І що не знали, що вона крадена. Ми заплатили штраф поклялися, що більше не будемо їздити на крадених машинах. І ми вийшли з відділку пів другої ночі. Там Марта, здається, все владнала. 
— дивіться перший раз вам пробачили, але на наступний раз штрафом це не обійдеться, — попередила Оксана, — і що Марта говорила, щоб ви приїхали до офісу Серкана Болата. 
— Оксано, я дещо запитаю. — сказав Мазхар. 
— питай, Мазхар. 
— нам сильно перепаде?
— дуже. — сказала дівчина і пішла до своєї машини Тесли. 
Ми викликали таксі і поїхали до офісу. Марту ми знайшли у її кабінеті. Здається, вона говорила з кимось.  
— де Михайло Мудрик питаєте. В нього романтичне побачення. Він закоханий у сою подругу і влаштував сьогодні побачення. Хоч і він йолоп, але що поробиш любов. Це доля. Ось знаєте,  а я теж свого чоловіка ненавиділа, але тепер ми живемо разом. Рука об руку, — господи, що вона говорить. — я вже говорила вам про класні матраци. На них так чудово спиться. Аааа де Мазхар. А Мазхар він ж супроводжував поставку. Чому ви його не бачили? Він ж повернувся. Він зараз в дорозі і телефон вимикає. Як ми спілкуємося під час таких операцій? Чудове питання. По рації. — від цього ми засміялися. — хочете зв'язатися з ним? Ее це неможливо. Моя рація в офісі, а я дома. Я ж говорила вам, що тільки що встала і ви мене розбудили. Аа що вам не подобається, що я з вами розмовляю? — Марта аж підвищила голос,  здається, він її розізлив. — ага є. Катує так. Супер. На наступний раз будемо з тобою у моєму підвалі говорити. Так, це я! Та пішов ти! — сказала Марта і кинула телефон на стіл. — це остання ваша помилка.
— так шеф. — сказав Мазхар. 
— і чому ти назвала мене йолупом?
— хіба це наша проблема? Ви ж сказали, що сьогодні вночі у поліції ваші люди. І як вони вас затримали?
— здається, їх викрили. І нас хтось здав. Ти краще скажи, як ти це все владнала?
— а священники все вирішили. — що?   — Які ще священники?
— я всіх людей змусила надіти мантію і шляпу священика. І їх жодна поліція не чіпала. Правда зупинили запитали чому так багато священників. Але в них була готова відповідь.
— мені страшно почути цю відповідь.
— святкування ювілею митрополита. 
— ти реально геніально все придумала. 
— нам потрібно знайти зрадника. — сказав Мазхар.