Частина 25

Я пішла у номер та зібрала всі свої речі. Після чого пішла у ресторан та пила каву з коньяком. 
Я помітила, як за мною стежила старша жінка років шістдесять. Від чого мені стало ніяково, а через хвилин п'ять-шість вона підійшла до мого столику та сіла навпроти мене, оскільки столик був на чотирьох осіб.
— я вже хвилин десять за тобою дивлюсь і ти жодного разу не посміхнулась ти задумливо крутила цю чашку. У тебе проблема і з чоловіком. Я бачу. Він тебе чимось образив. 
Жінка, як справжня відьма. Можливо, вона гадає на картах таро? Не те, щоб я у це вірила, але все-таки. 
— так, образив дуже сильно.  Я собі сказала, що не буду довіряти чоловікам, але ні я знову довірилась. 
— знаєш, я тоже, як ти любила довіряла. І він мене любив. У нас були чудові стосунки. Він був суцільним ґрінфлаг, як ви зараз молодь любите висловлюватися. Турбувався про мене. Захищав. А потім він... — в один момент я думала, що вона заплаче. 
— помер? 
— якби ж то. — зі смутку її настрій перетворився на гнів, — Я б святкувала три місяці. Я була б на сьомому небі від щастя. А він бляха, вкрав усі мої збереження і зник. Негідник, — жінка обернулась до входу і її лице з милого перетворилося на зле. — о він там. Я його зараз вб'ю. — я подивилася на цього чоловіка і то був Мазо. Він спочатку ішов до мене, а потім тікав від жіночки, бо та його била своєю сумкою.  Коли Мазо їй пояснив, що він не той, вона припинила його бити. 
— знаєш, Веронічко, італійки божевільні. Але одночасно гарячі жіночки. 
— Мазо, ти можеш мене відвезти додому. 
— я б з радістю. Але в мене є завдання. Привести Каталіну в Україну. І хіба Михайло не з тобою. 
— вже ні. 
— що сталося? Онови мені інформацію. 
— але ти нікому ні слова.
— клянуся. Я дав тобі клятву. А в світі мафії це означає, що якщо мені загрожуватиме смерть не розкажу. 
— і Марті, якщо катуватиме?
— так.
— почну з того, що я пам'ятаю все, що було до аварії. 
— ти вернулась? Нормальна Вероніка з нами?
— що означає «нормальна Вероніка»?
— ну ти не пам'ятала свого життя і ти була ну такою не прикольною. — ага, звісно я повірила. 
— я вдам, що я цього не чула.  Ми провели з Мішою прекрасний день. Знаєш у прекрасного завжди є термін, – і я чую, як він говорить з Дмитром, що я ніколи не дізнаюсь про те, що він мудак такий заплатив журналістам.
— а з цього моменту детальніше, будь ласка. — Мазо зручніше вмостився в кріслі і був весь у моїй увазі. 
— у перший свій робочий день, я мало не забилась у роздягальні, а там було слизько. І  щоб не померти Михайло мене впіймав, а це журналісти сфотографували. А на наступний день Михайло каже, що ми заручені. А це були одні й ті самі журналісти. І саме цим журналістам заплатив Михайло. Щоб вони виклали ці фото і те інтерв'ю. 
— але він гандон. — сказав Мазхар і я засміялася, — Я тобі скажу. Я думав, що Шапаренко повний придурок, який втік в Ісландію. Але Мудрик переплюнув свого товариша. — так, спочатку Мазо слухав Марусю, яка проклинає Шапаренка після їхньої перепалки в офісі імені Серкана Болата, а тепер тут зі мною в одному з італійських готелів. 
— точно переплюнув.
— ти ніколи не задумувалась може вони там одне з одним змагаються? 
— можливо. Якщо це так то наступний Алекс. 
— ні, ні. Тільки не він. Марта не тільки буде проклинати його, як ви з Мією, а ще буде когось катувати і казати, щоб він помер краще ніж мучив її і так далі. 
— тоді ти вийдеш на новий рівень, Мазо. — я посміхнулась. 
— о ні не потрібен мені той новий рівень. — я засміялася і допила своє вже холодне лате і мені прийшла геніальна ідея. 
— Мазо, я можу допомогти тобі з Каталіною. 
— тобто? Просвіти мене, Веронічко. 
— я згадала завдяки Каталіні. Тому, я можу їй сказати, дещо приголомшливе і вона буде тут. 
— ти згадала завдяки цій видрі? 
— я забула теж. 
— хто знає, що ти пам'ятаєш? — поцікавився чоловік розстібаючи ґудзик на піджаку. 
— ти і Міша. Ну і Каталіна.  
— і як ти її приведеш? 
— дуже просто, — сказала я і набрала Каталіну та увімкнула гучномовець.
— Вероніка, і чим я можу бути тобі зобов'язана такій увазі? 
— я дещо дізналася, що від мене приховував Михайло  і розійшлась з ним.
— що ти робиш? Ти що божевільна? — тихим голосом сказав Мазо, — Михайло мене вб'є. Амінь тобі, Мазхар. 
— і..? Від мене, що ти хочеш?
— мені потрібна твоя допомога. Моя підвіска, яку ти принесла мені. Залишилась у номері, а він там у середині. І я не хочу його бачити. Я вже дві години сиджу тут у ресторані, а він не виходить, а ти єдина кого я тут знаю. Можеш допомогти? 
— знаєш, я б не допомагала, але раз ви розійшлися. І ти говориш впевнено, то я приїду і заберу. 
— тоді я чекатиму в ресторані. — і наша розмова завершилася, — я думала буде легше. 
— вона повірила, що ви розійшлися?
— повинна. Бо це правда. Треба Михайла в номер. — я знову взяла телефон в руки.
— ти дзвониш до нього?
— так. Я не така боягузка. Але ти теж будеш в тому номері схопиш її і ми полетимо в Україну. 
— о господи ти просто божевільна. — сказав хлопець і Михайло підняв слухавку. 
— тихо взяв трубку. 
— метелику,  де ти? — почувся голос Михайла. Він був сповнений смутку, немов він плакав до того часу, коли я подзвонила, але мене це не повинно хвилювати. 
— на дні пекла. — сказала я, а Мазо ледве стримував сміх, — Жарюсь від твоєї брехні. Дуже гаряче тут. Михайло, мені потрібно, щоб ти був у номері. 
— я зараз тут. 
— от і добре сиди і не виходь. 
— що ти задумала?
— нічого. 
— Вона заманює Каталіну, — здав мене з потрохами Мазо. Зрадник. 
— ви чого мені нічого не сказали?
— ти відійшов від справ. — в сенсі відійшов від справ? 
— що? 
— ти не знала? — запитав Мазо. — він ж сказав, поки я у мафії Вероніці загрожує небезпека краще я буду поза ними. 
— Михайло Мудрик, ми про це пізніше поговоримо. — я завершила виклик. — як давно?
— коли ти прийшла до тями. 
— це типу широкий жест, щоб коли я дізнаюсь одразу пробачила?
— не думаю. Це Михайло і ми не знаємо, що у нього в середині. Він тобі сказав правду про Каталіну?
— ні. А яка правда?
— ви поговоріть самі. Без нас зайвих. Я піду до Михайла, поки я не наговорив нічого зайвого, чого ти ще не знаєш. 
Після того, як Мазо пішов я і не знала, що думати про те, як вчинив Михайло. Можливо він робив це, щоб виправдати себе. Але всі ці його вчинки вони погіршують ситуацію. Щоб не купатися в думках я зайшла в Інстаграм. І в дівчат сторіз і в Романа. Що відбувається?
Заходжу на першу розповідь, а це відео-привітання, яке ми записували з дівчатами на передодні. 
Точно сьогодні тридцяте вересня. День народження Ромчика. Я одразу виходжу з інстаграму і дзвоню до хлопця. 
— з днем народження! — сказала я коли він підняв слухавку.
— дякую, я думав ти не подзвониш. У вас ж відпочинок з коханим.
— не називай його так! Мудак, або придурок. Ми розійшлися. Як тобі наше привітання?
— сподобалося. Дуже. Я навіть сльозу пустив. 
— та вже і пустив. 
— не віриш? Ясна річ з тобою. Ти мені з того моменту, як ви розійшлися розкажи.
— може тобі цікавий момент, як я все згадала? 
— ти ще згадала, і мені нічого не сказала? Супер.
— взагалі-то з наших ти перший знаєш. Ну крім Мазо. 
— господи, та в тебе насичений тиждень. Я чекаю на деталі, Ніка. 
Я й почала розказувати, що відбулося зі мною в останні дні. Я не опустила навіть того, що Михайло відійшов від справ. 
— Михайло робив широкі жести. І скоріше за все це для того, щоб ти не так ображалась. — сказав друг, те саме сказав і Мазхар.  Але ці його жести до доброго не привели.
— мені байдуже на всі ці жести. Він мене дурив. Весь цей час. Заплутав мені весь мій розум. Розумієш і ці жести, як ти кажеш він робив для того, щоб я не так сильно ображалась, але це робить ще болючіше. — я відчувала, як у очах назбиралась волога. — він ранив мене у саме серце ножем. Я навіть не встигла порадіти, що пам'ять до мене повернулась. — я змахнула рукою сльозу яка текла по щоці.
— ох, Ніко. — важко видихнув друг і я помітила, як до мене крокує Каталіна. 
— так, Ромео, сюди йде Каталіна. Зідзвонимося пізніше. 
— ти подзвониш до мене, коли будеш вагітна двійнею? — сказав хлопець, що змусило мене посміхнутися. Господи,  які ще двійнята?
— не дай Бог. Двійнята? 
— перше, що в голову прийшло. 
— геніально. — сказала я і на цьому завершилась наша розмова. 
— Каталіно, — сказала я коли дівчина сіла за столик. 
— Вероніко, він ще досі в номері?
— так, я попросила адміністратора готелю мені повідомити, якщо Михайло покине номер. 
— гаразд, тоді я іду. — я кивнула і вона пішла, а я стала чекати на сигнал Мазо. Через хвилин двадцять з'явився Михайло.  Я так і знала. Він відправив його в надії нас помирити. Але я не готова його, ще пробачити. Та і я не впевнена, що пробачу. 
— ви все владнали? 
— так
— тоді я іду. Дякую за допомогу,  — сказала я і покрокувала вперед, але далеко не пішла моє зап'ястя схопив Михайло. — відпусти мене! 
— ти провертаєш справи, Вероніко! 
— відпусти мене! — знову повторила я вже голосніше уникаючи його слів. 
— гаразд,  — хлопець відпустив мене,  — все. Ти провертаєш справи, Вероніко, краще ніж я.
— ти ж відійшов від справ, можливо,  я  стану на твоє місце. Стану вправнішою ніж ти, Михайле. — сказала я і пішла на вулицю.  
— Вероніко,  зачекай! — почувся голос Михайла, але я йшла впевнено уперед. — та стій кому кажу, — я не витримала та зупинилась. 
— що? що? Що ти ще хочеш в мене? Залиш. Залиш мене у спокої, Михайло! — штовхала я хлопця у груди. З кожним ударом я підвищувала голос, — Досить виправдовувати себе! Досить! Ти винен! Ти розбив моє серце вщент! Мені боляче від того, що ти робив широкі жести, але в той момент приховував таку важливу річ. 
— Вероніко, вислухай мене, будь ласка, прошу, — він дивився на мене таким поглядом, що я могла в цей момент пробачити йому все. Закрити очі на все. Взяти за руку і піти незважаючи ні на що. Але я тут стою нічого не роблю. Він збрехав та дурив мене. Місяцями. 
— ні. Я не хочу тебе слухати.