Частина 21

Вероніка 

Міша: а тепер страва-сюрприз.
— що це? — Михайло поставив на стіл велику тарілку з мідіями та лимоном. Ця тарілка була, як більша половина столу.
Марта: мідії з лимоном. Алексе,  пам'ятаєш ми в Туреччині на набережній їли такі.
Алекс: так, це доволі смачно. 
Софія: виглядає слизько.
Марта: це найсмачніше, що я їла. Але борек і долма не рахуються.
На наступний ранок я прокинулася, а в будинку була лише Софія, яка пила капучіно на кухні. 
— а де всі? — сіла я за стіл біля дівчини. 
Софія: Віка з Оксаною в активному пошуку роботи. — вони ж мали роботу, чи мені, так здавалося?
— хіба вони не працюють?
Софія: працювали, але звільнились. По їхнім словам начальник був придурком. — ось тепер все стало на свої місця. 
— зрозуміла. А решта де ? 
Софія: Марта в офісі. Просила передати, що сьогодні ввечері у офісі буде вечірка. Тому готуйся. Ну, а решта Ліля з Марусею у себе вдома. 
— це колись припиняється? Тобто вечірки?
Софія: не думаю. Це шість років Art life, тому вона буде точно. — здається, я була не раз на таких вечірках, але зараз я поняття не маю, що буде там. 
— а який дрес-код? 
Софія: чорний та сріблястий кольори. 
— Мені треба в магазин. В мене є машина і права? 
Софія: так є, Вероніка. Але я поїду з тобою. Йди збирайся, а я піду твою машину прогрію.
Я швидко побігла збиратися, здається, я за хвилин десять була готова, коли я її побачила, то я закохалася в неї. В її колір. Цей зелений неймовірний. Я очікувала, що це буде пасат, рено, але не ауді. Це могла тільки бути машина моєї мрії.
Потім я відчула різкий біль у голові я схопилася за голову і з'явився момент, коли я її бачила. В моєї машини були порізані шини я була в шоковому стані, а Михайло мене обіймав та, ще я йому показувала записку.
Записка: 
«Відстань від нього він мій, бо на наступний раз буде порізане не тільки колесо» 
Т. К.
Хто це? Т.К? Це ініціали? Після цього спогаду в мене залишилося, ще більше запитань. І ніхто мені не дасть відповідей, якщо я їх сама не знайду.
Софія: з тобою все добре ? — торкалася мого плеча Софія, — ти так різко зупинилася. 
— нічого страшного. Просто голова закрутилася. 
Софія: може не їдемо нікуди?
— їдемо. 
Софія: впевнена?
— так, Софіє. — ми сіли у машину та поїхали у торговий центр. Оскільки, часу не багато ми одразу побігли у перший магазин одягу. І вибору чорних чи сріблястих суконь не було так багато. Мені хотілося плакати. Потім ми пішли в інший і теж саме. Якщо у третьому нічого не буде, то я нікуди сьогодні не піду. Зайшовши в магазин я побачила чорне платтячко на одне плече з трикутним вирізом на лівій стороні в частині ребер і розпорка спідниці на правій стороні. Також я знайшла сріблясті ботфорди, які сяяли на світлі. Примірявши все це я вийшла і подивилася на себе у дзеркало. Мені подобається, як це виглядає на мені.
Софія: ти неймовірна. — я покрутилася та посміхнулася.
— дякую. Можемо їхати, чи ти собі, ще щось будеш брати?
Софія: ні, я купила все минулого тижня. Їдемо у салон краси. Марафетитися. — тільки ми двоє? А решта де? 
— а решта?
Софія: та вони вже там. 
— а твоє вбрання?
Софія: все є у машині. Вероніка, часу немає давай сідай у машину. 
— а можна я поведу?
Софія: ну давай,  — кинула дівчина мені ключі в руки. Я обійшла довкола машину і сіла. — пам'ятаєш, що потрібно робити? — я тільки кинула у неї злим поглядом. Відрегулювавши крісло пристебнувшись я почала дорогу. 
— можеш у навігаторі увести наше місце призначення?
Софія: звісно, — дівчина почала вводити адресу у навігаторі.
Припаркувавши машину я помітила, як Марта сперлася на свого land rover defender 110.
Марта: я так і знала, що ти не дозволиш Софії сісти за кермо своєї машини. 
Софія: агов, я до речі їхала за кермом в торговий центр. 
Марта: все не ний, ходімо феїчки Ізабелли Царенко зроблять з вас принцес.
Софія: ти особисто з нею знайома? — запитала Софія, коли ми заходили у салон.
Марта: ні, але це питання часу. Дівчата, ще цих двох. І запишіть все на мій рахунок. Там ще моя сестра з'явиться з Оксаною і їх теж. 
Мія: а ти куди?
Марта: на місце проведення треба все перевірити. Побачимось,  — помахала нам дівчина рукою і вийшла, а нас з Софією посадили на стільці і почали метушитися над нами. Через годину влітають радісні Вікторія з Оксаною. 
Ліля: що ви такі радісні?
Вікторія: я тепер дизайнер у модному будинку Ізабелли Царенко.
— о вітаю. 
Оксана: а я прокурор. 
Ліля: о май гад і це на річницю Арт Лайф?
Оксана: так, вийшло.
Софія: в нас сьогодні потрійне свято. 
Мія: ні, ще Алекс вирішив повідомити світ, що одружений. 
Оксана: тоді це яке свято? Подвійне два рази чи що?
— по-четвірне свято. 
Мія: я досі не розумію, як вони одружилися. Дуже запутано все. Місяць тому вона кричала, що нізащо в житті не вийде заміж за Андрієвського, а тут одружені вже.
Ліля: ой, сказала та, що ніколи не буде мати стосунків з Миколою Шапаренком, а в кінці одружена з ним. Рано чи пізно ми всі будемо одружені з тими з кому говорили, що ніколи не будемо разом. 
— ну все готово, — сказала перукар,  і обернула стілець на якому сиділа Оксана. 
Оксана: дуже красиво, дякую вам. — дівчина піднялася з стільця покрутилася і пішла вдягатися. Коли вона вийшла ми подякували нашим перукарям та віжажистам і вийшли на вулицю і я не побачила машину там де її припаркувала. Натомість там стояв чорний мінівен та водій. 
Мія: останній раз, коли цей мінівен стояв нас викрали, — після слів Марусі вийшов чоловік у костюмі трійці. У вусі у нього був навушник.
— леді, мене звати Арес і Марта просила вас доставити на вечірку.
Мія: одного разу нам тоже так казали і викрали. 
Арес: я не викрадач. 
— і чому ми маємо тобі вірити?
Арес: може тому, що в мене на піджаку емблема Арт Лайф?
Мія: так він свій. Можемо їхати. Аресе, чому я тебе ніколи не бачила в Арт Лайф?
Арес: сьогодні мій перший робочий день, як особистого водія Марти. 
Софія: особистий водій?
Арес: давайте, ви всі сядете у машину, а я по дорозі все розкажу, добре? А то мені доручили вас доставити без запізнення. —  хлопець відкрив нам двері і ми почерзі сіли. Закривши двері він обійшов машину і сів за кермо та рушив.
— і чому ви особистий водій? 
Арес: я точно не знаю, але, здається, є певна небезпека для вас усіх. І я тепер особистий водій Марти. — я обернулась назад, — і помітила за нами машину. 
— за нами їде, якась машина.
Арес: це охорона.
Мія: що відбувається ? Марта ніколи не приставила б охорони. 
Арес: вона ні, а Михайло Мудрик так. — згадка його імені змусило мене трохи понервувати. Під'їхавши у  Лофт, де проводиться вечірка, я помітила як стояла Марта біля трибуни, а біля неї Алекс. 
Марта: Зустрічайте, Шапаренко Марію у супроводі її чоловіка Миколи Шапаренка, — Маруся почала вставати, як Микола подав їй руку і вони пішли до Марти. — Дівчина багато чого зробила для Арт Лайф. Вона була одна з людей, які витягали його з болота. Зустрічайте Снак Лілію Булатову у супроводі її чоловіка Дмитра Булатова. — Дмитро простягнув Лілі руку і та вийшла. — саме Арт Лайф був спонсором Дмитра, де перегонах виграв кубок чемпіона. Зустрічайте, Семків Софію у супроводі Артема Маунта, — Артем простягнув дівчині руку і вони пішли. Зустрічайте Федорчук Оксану у супроводі Романа Терлака, — браток простягнув свою долоню Оксані, а іншою мені махав. Коли він встиг прилетіти з Лондона? — саме Оксана була адвокатом Арт Лайф на суді і ми повернули собі його. Зустрічайте Наганду Вікторії у супроводі Олега Антонова, — Олег простягнув Вікторії свою руку. — саме ці двоє з'ясували, як ми втратили, Арт Лайф і допомагали надалі стати нам ноги. І томи всі тут. І остання пара. Зустрічайте Савка Вероніка у супроводі Михайла Мудрика, — Михайло простягнув мені руку і я вклала свою.
Міша: готова? — я кивнула і ми пішли до решти, — саме Михайло та Вероніка надавали нам сил боротися за Арт Лайф. — і ми зупинилися біля всіх наших друзів. І тут Маруся вихоплює мікрофон у Марти з рук.
Мія: і Марта Наганда у супроводі свого чоловіка Олександра Андрієвського,  — вони тільки на неї подивилися і журналісти почали їх фотографувати. Марта з Алексом подивилися на неї вбивчим поглядом. 
Після всієї тиради і промов ми нарешті всі разом стоїмо за столиком. 
Марта: Маріє Шапаренко ти, що зробила?
Мія: якби я це не сказала, то ви б і нікому так, і не сказали. І ніхто б цього не знав.
Марта: але знають, завдяки Марії Шапаренко. 
Мія: як добре, що я є. 
Софія: ви всі, якійсь нервові. Пропоную вам розслабитися. 
Оксана: тут багато журналістів, якщо ми зараз наїбенимося, то завтра це буде в інтернеті. 
Софія: господи, я не про це.
— а про що? 
Софія: побачите, — дівчина розвернулася та пішла у сторону сцени.
— всім привіт. — сказала у мікрофон Софія, — я бачу, що ви нервові. І я знайшла рішення. Ми разом це зробимо. Я співаю, а ви танцюєте. А і ще є одна умова. Якщо я побачу, що хтось стоїть вийде на сцену і буде зі мною співати. 
Марта: якби я знала, що вона буде співати Остапа б не запрошувала. 
Віка: Остапа?
Марта: Osty, Остап.
Остап: мене згадуєте? — підійшов до нас співак.
Марта: Остапе, вибачай, але Софія зайняла твоє місце. 
Остап: ні, зараз ми заспіваємо з нею. — і побіг до сцени. 
Софія: і так кавалери запрошуйте дівчат, а наступна пісня 
Остап: не лякай. — Софія вирячила на нього очі, а люди почали аплодувати. 
Міша: потанцюєте зі мною, Вероніко?— простягнув мені свою долоню хлопець і я вклала її і ми попрямували до середини танцювального майданчику. І Остап почав співати 
— А ми розтанемо з тобою вночі 
ти кохаю мене не мовчи 
все буде добре тільки don't cry 
Вітер не лякай мене не лякай 
Софія: смійся, коли я плачу
смійся відкрито, щоб навколо стало тихо
Остап: плач, собі коли сміюся
І не боюся признати хто я є
Софія: а ти признайся 
і попрощалися зі своїм щастям  
Ти втратив все, що мав
Остап: Рамки, ти ставила рамки
І пхаєш палки мені в колеса. 
— А ми розтанемо з тобою вночі 
ти кохаю мене не мовчи 
все буде добре тільки don't cry 
Вітер не лякай мене не лякай, — заспівали вони в унісон. 
Софія: Остапе, ти що тут робиш, — сказала Софія у мікрофон. 
Остап: мене запросили. Шановні глядачі, розповім вам цікаво історію. Отже,  вона, — вказав він на Софію,  — виявляється не хотіла записувати зі мною фіт.
Марта: здається,  мене Софія зараз вб'є. — прошепотіла дівчина мені на вухо. 
— чого б це? 
Марта: слухай, уважно. 
Остап: Марта одна із засновників улюбленого нашого Арт Лайф. Надала мені скріни, там де вона каже, що не буде фіту, бо скоро, люба моя Софіє, поняття часу дуже не зрозуміле, адже це скоро може бути пізно. Тому не тягни резину, а запиши зі мною пісню. 
— про які скріни він говорить? — запитала я у Марти, а коли відповіді не почула, то обернулася, а дівчини не було проте був Алекс. 
Алекс: ти не бачила моєї дружини? 
— бачила, а потім вона зникла. Що відбувається?
Алекс: хотів б і я знати. Що відбувається у її гарній голові.
— як знайдеш повідомиш мене, гаразд? — хлопець кивнув і пішов. 
Міша: метелику, — підійшов до мене Міша і взяв мене за руки. 
— Михайло Мудрик.
Міша: як ти?
— добре. 
Міша: щось згадала за сьогодні?
— ні, — збрехала я. Я не хочу чути, як він мені бреше. Він мені не скаже, хто така К. Т. насправді, збреше і прикрасить. 
Міша: ідемо пройдемося? 
— так, але я хочу дочекатися Алекса. 
Міша: а що Алекс?
— та Марта кудись зникла.
Міша: повір з нею все добре. Що може з нею статися? 
— багато чого. 
Міша: Алекс подзвонить. Я думаю, що краще не втручатися. Може вони посварилися і дівчина його уникає.
— можливо. — хлопець простягнув свою долоню і я дивилася на неї з ваганням. 
Міша: давай, метелику, ходімо. — сказав хлопець я подивившися на нього на його татуювання метеликів я вклала свою долоню у його велику долоню. І ми покрокували на вулицю. Ми підійшли до білої альтанки, яка освітчувалася жовтими вогниками. Зайшовши у середину я довкола її роздивлялася. 
— вона така красива. У мене перехоплює дух. 
Міша: не красивіша ніж ти. 
— припини. 
Міша: що припини? Говорити, яка ти красива? Чи милуватися тобою? — хлопець простягнув долоню до моєї щоки, а я, як те кошеня прилинула до неї, — я розумію, що тобі важко сприймати нас усіх. Ми усі будемо з тобою незважаючи ні на що. — я мертвою хваткою обхопила його обличчя та міцно поцілувала. Хлопець відповів з тієї наполегливістю з якою я його цілувала. Ми з'єдналися. Мені здалося, що це неправильно, але це до біса правильно. Мені, здавалося, що не вистачає повітря, але саме він був моїм повітрям. Я нічого про нього не знаю. Але серце знає та пам'ятає. Я тікала від нього після лікарні, а може час припинити тікати і діяти? 
— ці метелики,  — провела я рукою по метеликах на його шиї, — чому саме вони? 
Міша: тому, що вони мені нагадують тебе. Я їх набив, щоб ти повірила у моє  кохання до тебе. 
— я не вірила тобі, що ти кохаєш мене? 
Міша: так. Ти думала, що я просто хочу забути Каталіну, — Каталіна чи вона може бути К. Т? — і ти не хотіла бути використаною. Я тебе розумів і хотів тобі довести. Я знав, що ти любиш блакитних метеликів ну ти постійно про них говорила. А я їх терпіти не міг. Власне через свою матір. 
— а твої батьки? 
Міша: Я з ними не розмовляю. Єдина моя сім'я це Емма і моя тітка. 
— це ти через батьків став головою мафії? — в нього очі стали по п'ять копійок. Він був у шоці. Я що сказала, щось не те?
Міша: ти згадала?
— ні. Але чомусь мені це у голові крутилося. — хлопець почав мене кружляти. 
Міша: ти починаєш згадувати. — хлопець поцілував мене у губи, — ти згадаєш все. 
— я згадаю, — посміхнулася я. 
Міша: давай на наступний тиждень поїдемо у наше місто. 
— наше місто?
Міша: Лондон. Поїдемо у Лондон. Будемо цілуватися під дощем. Їсти зелений оксамитовий торт та пити лате. 
— тільки ми?
Міша: тільки ми удвох. Можливо ти у Лондоні згадаєш. 
— гаразд. Треба домовитися на роботі. І в неділю можемо летіти.