Частина 20

Вероніка 

Я хотіла подивитися, де є хижина темних справ. Не знайшовши ніде Марти. Я подзвонила Марусі та попросила її щоб вона приїхала і показала, що і де. По дорозі туди було дивне хвилювання. Я дивилася на дорогу, як їхали у невідомому напрямку машини. Періодично з'являлися дерева. Приїхавши до багатоповерхівки. Я здивувалася. Я думала, що це буде якийсь підвал. Зайшовши у середину ми почули голоси і на них ми йшли. Маруся йшла вперед, а я за нею. Зайшли у кабінет, здається. Там було оформлено під офіс. Робочий стіл на ньому комп'ютер та кучу паперів, диван, журнальний столик, вішалка для піджака. І ми застали картину, як Марта, щось розповідала Михайлу, а він здається ось-ось лусне від злості. Він ще сказав, що вб'є її. А кого саме?
— кого ти вб'єш? — сказала я Михайло розвернувся і його обличчя було шоковане, — Михайло Мудрик, я повторю, якщо ти не розчув. Кого ти вб'єш? — повторила я різкіше. 
Мія: що у вас відбувається? 
— ти і далі будеш мовчати? — запитала я.
Міша: Людину. Вона нас зрадила, тому я зроблю,що повинен. Це ти краще скажи, що ви тут робите?
Мія: Ніка захотіла подивитися, де ви проводите свої темні справи. — пояснила Маруся.
Міша: подивилася?
— я достатньо почула.
Міша: але ти ще нічого не бачила, — о, ні. Я не хочу бачити, як він вбиває людину.
— ні, не треба. — він засміявся. 
Марта: я дещо зробила.  — і враз Михайло напружено обернувся і поглянув на Марту.
Міша: що? Тільки не кажи про якусь дурню. 
Марта: добре,  не буду, — і дівчина замовкла.
Міша: чому ти мовчиш? — порушив тишу Михайло. 
Марта: ти ж сам, сказав не казати про якусь дурню, ось і я мовчу.
Мія: та кажи вже. — не витримала Маруся цієї інтелектуальної розмови між Михайлом і Мартою. Але Марта щось друкувала в телефоні,  — що ти там пишеш? Та і кому?
Марта: їдемо всі додому і дізнаємося. Я написала решті, щоб були вдома і нікуди не їхали. А Ліля з Дмитром приїдуть зараз. О і Марусю, подзвони Миколі. Нехай теж приїде, — це що за нарада, то така буде?
— Міш, — покликала я хлопця, та здається він не чув, — Михайло! 
Міша: що таке?
— ти знаєш, що відбувається?
Міша: не знаю. Від твоєї подруги можна очікувати, що завгодно. — якби я не втратила пам'ять я могла б уявити, що вона зробила. А зараз я без поняття. — гаразд,  ходімо я тебе відвезу,  — я кивнула і ми пішли. Позаду нас біг Мазхар. 
Мазхар: Міша, візьми мене з собою.
Міша: хіба в тебе немає машини? 
Мазхар: є. Але мені лінь водити авто.
Міша: а мені лінь тебе брати. Бувай.
— ти злюка, — сказала я, коли ми сіли в машину. 
Міша: я не його особистий водій.
— а чий тоді?
Міша: твій, — якщо мій, то Мазхар їде з нами.
— Мазхар,  — крикнула я у відкрите вікно машини. 
Міща: не роби цього,  я тебе молю
— до бога будеш молитися. — буркнула я.
Мазхар: Що таке?
— сідай. Поїдемо разом. 
Мазхар: але Михайло сказав, — він недоговорив, адже я його перебила.
— а ще Михайло Мудрик сказав, що він мій особистий водій, тому я вирішила, що ти поїдеш з нами. — Мазхар сів у машину і тоді промовив:
Мазхар: відколи Михайло Мудрик став особистим водієм?
Міша: а тебе це не повинно хвилювати.
— поїхали вже. — Михайло завів двигун і машини рушила.  — Мазхар,  ти знаєш,  що твоя люба колега по роботі і втнула?
Мазхар: без поняття. Може вона вийшла заміж?
Міша: ага, а наречений Андрієвський.  Це вже цілковита дурня. В Африці скоріше випаде сніг ніж це станеться, або трамваї почнуть через океан проходити.
Мазхар: так, ти маєш рацію. 
— Чому ви так кажете, може вони дійсно закохані?
Міша: так і є. Але хтось занадто впертий.
— тоді, ми можемо їх звести.
Мазхар: О, ні. Вероніко, ти хочеш, щоб вони повбивали одне одного. 
— та чому? Ми просто замкнемо їх в одній кімнаті і вони поговорять, — Міша затримав на мені довгий погляд, — що?
Міша: ти справді думаєш, що вони поговорять?
— а що? Дорослі люди.
Мазхар: ці «дорослі люди», як ти назвала не поговорять нормально. 
Міша: вони почнуть говорити, як сильно ненавидять одне одного. 
— як малі діти. 
Міша: ось правильне твердження. — я побачила, як ми наближаємось до будинку. Михайло припаркувався і ми вийшли з машини та попрямували у дім. Зайшовши у будинок ми нікого не застали. Ми декілька раз гукали дівчат, але нічого це не дало.
— пусто. Нікого немає.  — сказала я і побачила, Оксану з мокрою головою.
Оксана: чого ви кричите на весь будинок? Я розумію приїхали,  але не треба кричати.  Ми пішли голову мити.
Міша: втрьох?
Оксана: звісно. Я і мої демони нас троє мили мені голову. 
Міша: ні, я не про це. А де Софія з Вікою?
Оксана: ааа, так вони пішли по продукти. Марта подзвонила і сказала, що є розмова. А ще там було, що всі будуть тут, тому ми вирішили, що приготувати вечерю, це буде в самий раз. 
— логічно. 
Оксана: ось і вони, — сказала Оксана я обернулась і побачила Вікторію та Софію, — гаразд, йду я досушу голову. — дівчина зникла у коридорі. 
Софія: Ніка і Міша, вам я довіряю приготування страв. — вони з Вікторією вручили пакети Міші і пішли. 
Міша: і що нам з цим робити?
— як мінімум занести на кухню. Ходімо, Мішо.— я пішла вперед на кухню, а Михайло за мною. — розпакуємо це все і побачимо, що з цього можна приготувати. 
Розбираючи пакети з продуктами я у голові періодично думала, що можна з цього зробити. Mix салат з нього можна приготувати салат Цезар куряче філе, я бачила у холодильнику. А основною стравою буде Макарони з сиром та тунцем.
Міша: я бачу ти щось у своїй голові придумала.
— ага. Салат Цезар і Макарони з сиром і тунцем. А ще я хочу спробувати приготувати турецьку страву борек.
Міша: а це я вмію. — що? А тепер зрозуміло, чому він мій хлопець.
— ти вмієш готувати борек?
Міша: так. Давай ти Макарони і салат, а я борек і страву-сюрприз.
— страва-сюрприз?
Міша: звісно.  
— а мені скажеш?
Міша: вона для тебе страва-сюрприз.
— ти мене заінтригував. Я увімкну музику.
Міша: звісно. — я вийшла у вітальню увімкнула колонку підключила телефон до неї і ввімкнула пісню. Ідучи на кухню, я уже підтанцьовувала. 
— я давай поспоримо. 
Міша: поспоримо?
— так. Якщо у мене вийде смачніше, то ти виконуєш, моє бажання. 
Міша: а якщо у мене?
— то я.
Міша: то поїхали. 
Поставивши воду на макарони я стала мити овочі і салату. Повз мене проходив Михайло і зупинив свій погляд на мені. Він дивився своїми зеленими очима на мене не відводячи погляду, немов гіпнотизував. Бляха муха йому це вдалося. І в один момент він проводить долонею по моєму обличчі і посміхається. Він замастив мене борошном.
— я вся у борошні. 
Міша: не вся, а лише обличчя. 
— для чого ти це зробив?
Міша: не знаю,  мені так захотілось.
— ти завжди робив, те що хотів? 
Міша: не завжди. Були моменти, коли мене змушували.
— я це знала.
Міша: так. Я можу розповісти 
— ні. Я хочу сама пригадати. Мені вистачило, того що я дізналась що ти член мафії.
Міша: ця історія пов'язана з тим, як я став членом. 
— я надіюсь, що згадаю. Інколи в мене є думки про те, що ніколи не згадаю. Не буду пам'ятати, хто я. Та чим жила всі ці роки. Я знаю, що вам всім вдавати складно нібито вас не зачіпає, коли я питаю: «чи я таке любила».
Міша: ти не винна у тому, що не пам'ятаєш. Все, що не стається,  стається на краще. Все буде добре,  тільки don't cry.
— вітер не лякай, не лякай, — коли я проспівала рядок на мене дивно дивився Михайло.
Міша: ти пам'ятаєш цю пісню?
— не знаю, чомусь коли ти сказав останнє речення у мій мозок одразу прийшли ці слова та мелодія.
Міша: здається, у тебе вода на макарони закипіла. 
Поринувши у роботу кулінарії я не встигла збагнути,  як ми все швидко приготували. 
— ми так все швидко зробили.
Міша: ми готували разом, а командна робота завжди є швидшою, ніж на самоті. 
— маєш рацію. Що ж спробуємо наші шедеври?
Міша: давай
— приготуйся виконувати моє бажання.
Міша: звісно, Вероніко. — я наклала йому на тарілку трішки Макарони з сиром і тунцем та салат Цезар. І він почав пробувати, — доволі смачно. — жуючи промовив Михайло  Мудрик 
— доволі?
Міша: дуже добре. Тепер ти. — подав мені тарілку з бореком.
— а де страва сюрприз?
Міша: а на тобі все і одразу. Побачиш з іншими. Їж, — я на нього лише подивилася,  — гаразд, — що гаразд? Михайло відломав рукою шматочок бореку і підніс мені до рота і не автоматі його відкрила і проковтнула борек. О, боже. Це найсмачніше, що я їла.
— з твоїх рук напевно отрута буде смачною.
Міша: тобі подобається їсти з моїх рук? — самовпевнено запитав Микола. Дуже. 
— я не казала цього. Але ти переміг. 
Міша: невже ти так легко здалася?
— ні. Але це дійсно смачно. 
Мія: чим ви це тут займаєтеся? — увійшла на кухню Маруся з Миколою. 
— готували вечерю.  
Мія: нам Марта не казала, що буде якась вечеря.
Міша: вона сама не знає. Головне,  що це все придумали Софія, Оксана і Віка, а самі десь зникли.
Мія: як завжди. Це в нормі. 
— Марусю,  засервіруєте стіл? Мені сіла біля потрібно в душ і переодягтися. 
Мія: так звісно. Шапаренко,  якраз хотів промонструвати свої навички сервірування після курсів.
Я швидко піднялася на гору і одразу в душ. Цього разу я не помилилась кімнатою. Як перший раз шукала кімнату то попала у бібліотеку, а вона тут на четвертому місці. Переодягнувшись у біле пляттячко я спустилась вниз у вітальню, там вже усі сиділи за столом, окрім Марти і Алекса. Я сіла біля Михайла. Серветки були дуже красиво складені. 
— Микола,  дуже красиве сервірування.
Шапаренко: спасибі.
На фоні на телевізорі грала тиха спокійна музика, яка утворює атмосферу. Так затишно.
Оксана: де Марта?
Шапаренко: і Алекса немає.
Мазхар: я дзвонив, казала, що їде. 
Софія: а була сама?
Мазхар: я не питав. — музика затихла я обернулась, щоб глянути, а там новини. 
— це програма футбольний світ і я його незмінна ведуча Аліна Мазорук. Сьогодні на одного футбольного холостяка стало менше.  Тому, дівчата всі хто хотів заміж за Олександра Андрієвського пізно. Він одружений. Як і коли та хто ця дама дізнаємося згодом, а далі Артем Довбик не припиняє нас дивувати, — і екран телевізора погас.
Шапаренко: він одружився.  І в таємниці від нас.
Марта: привіт,  — зайшла Марта, а позаду неї Алекс. 
Шапаренко: не ховайся за її спиною! Ти одружився і нам не сказав. Мені не сказав.  А може я хотів бути дружбою га твоєму весіллі?
Мія: ти одружений. Ти не можеш бути дружбою. 
Шапаренко: Дмитро, до речі теж хотів
Мія: він тоже не може. 
Алекс: чому ви на мене злитесь, немов я всьому винен. 
Шапаренко: тому, що тільки приховав від нас своє одруження.
Алекс: ти до речі теж. Ви двоє одружилися у Ньо-Йорку і нікому не сказали. А сказали журналістам, що я знав. І звісно відчитувати прийшли мене, бо чому я не сказав. Хоча я не знав,що саме я мав казати. 
І в моїй голові почалась сильна пульсація мозок відтворив картинки, де Марта ногою копає двері, які пізніше відкрив Алекс. 
Алекс: відбувається?  Ухх ти Марта. Неочікувано. А чого ви всі тут? 
Марта: тут пропусти.
Алекс: як до себе додому вривається. — сказав Алекс,  але впустив нас. 
—закрийся, Алексе. Ти знав і нам не сказав. — промовила я.
— що знав.? — запитав Алекс. 
Міша: ти не казав, що в тебе мають бути гості, — а Михайло,  що тут забув? А там ще і Дмитро був.
— А в тебе ніхто не питав. — сказала я, —Алексе, говори, де ці молодята.
Алекс: які ще? Булатові тут. 
Марта: не придуруйся, що не знаєш.
Алекс: господи, та про що ти?
Марта: то що Маруся з Миколою одружені.
Міша: Вероніко, все добре? — вивів голос Михайла з спогаду.
— так. Спогад сплив у пам'яті. 
Міша: що ти згадала? — коли це Михайло сказав, то всі обернулися до мене.
Марта: ти згадала?
— на жаль, ні. Я пам'ятаю Спогад з того дня, який описував Алекс. Ти копала двері ногами. 
Марта: ще щось згадала?
— ні тільки це.  Ти щось мала розповісти. Ти ж для цього нас зібрала.
Марта: так, що ж почну. Я не буду тягнути і скажу. Я переїжджаю.  
Софія: що? Куди? Тобі з нами погано живеться?
Марта: я ж казала, що дещо зробила. І з тієї причини переїжджаю. 
Ліля: якої причини? 
Марта: зараз ви всі сядете за стіл і вип'ємо по стопці бейлізу.
Оксана: ти хочеш нас спояти?
Марта: лише розслабити. 
Ліля: те, що ти скажеш нас розізлить? 
Мія: воно гірше за те, що Андрієвський одружився у таємниці?
Марта: можливо. 
Ліля: я не буду пити поки ти не скажеш. — Дмитро взяв стопку і підніс до роту.
Марта: я одружилася, — якого? І весь вміст, який тільки, що випив Дмитро виплюнув на Лілю. 
Софія: що? 
Мія: з ким? Та ну нє. Неможливо. Ти б скоріше померла ніж вийшла заміж за нього.
Марта: таке сталося. 
Дмитро: я в шоці. Удачі, Алексе.
Алекс: навіщо вона мені?
Софія: ти навіть не підозрюєш з ким одружився. 
Алекс: точно не з дияволом  
Ліля: з ним самим.
Міша: коли це сталося?
Марта: за день до виписки Ніки.
Міша: для чого? — тут різкий стукіт у вхідні двері.  
Ліля: хто це може бути? 
Дмитро: я піду відкрию. — хлопець зник у коридорі.  — вітаю, а ви до кого? — почулися голоси з коридору. 
— нам потрібно поговорити з Мартою. 
Дмитро: проходьте за мною, — з'явився Дмитро з поліцією. — це до тебе,  — звернувся він до Марти. 
Марта: я вас слухаю. 
— вчора викрали Каталіну Ткач її охоронці думають, що це ви.
Марта: думають? Вони могли збрехати.  Щоб мене підставити. І хіба вони не повинні весь час біля дівчини?
— так. Але їх знешкодили.  І вони кажуть, що це ви?
Марта: я схожа на дівчину, яка вирубить охоронців? Це просто смішно. 
— ваша правда.  Де ви були вчора вночі?
Марта: вдома з чоловіком. Я одружилася недавно. 
— чоловік зможе підтвердити?
Алекс: так, ми увесь вечір дома дивилися фільм. 
— який?
Алекс: Таро.
— якийсь нормальний? – запитав другий поліцейський. — хочу подивитися
Алекс: ужастік. 
— пішли, ужастіки буде дивитися, до побачення, — вони пішли, а за ними Дмитро, щоб закрити двері. 
Міша: Марта, де Каталіна?
Марта: не знаю. 
Міша: ви тільки, що збрехали поліції.
Марта: я вчора була в неї налякала її. І пішла. В Мазо запитай.
Міша: тоді де вона? — що це за Каталіна така? І чому вона така важлива для Міші? 
Марта: я поняття немаю. 
Міша: чому ви одружилися? Правду. 
Алекс: ми вирішили припинити бігати один від одного. І піти на зустріч,  — не встиг хлопець договорити, як я почала пищати, а Софія з Марією танцювали радісний танець.
Мія: нарешті.  Шість років. І це сталося. Юхуууу.