Частина 18

Міша 
— заспокійся, вона згадає. Хіба це не ти піднімала усім дух, що ми усі повинні бути сильними заради неї? — дівчина кивнула, — ось. Тому візьми себе в руки. Думаєш, Ніка б це одобрила твою поведінку?
Марта: ні. Вона б сказала зберись, Марат, не будь тряпкою. 
— саме так.  Ти пережила багато чого. Ти одна з сильних жінок, яких я знав. І не кожна дівчина буде частиною мафії. Ми повинні бути сильними. 
Марта: як ти тримаєшся Михайло Мудрик?
— я не можу сказати, що тримаюсь. Я знаю, що маю бути сильним заради неї. 
Марта: я знала, що ваша фальшива любов перетвориться на справжню. Я завжди все знаю. 
— О, Алексе, візьми цю жінку і поверни їй впевненість.
Марта: я досі впевнена у собі. 
— ага. Алексе, зробиш?
Алекс: міг і не казати. Я б це сам зробив. 
Марта: тільки свою не поховай, — господи, ці двоє створені для одне одного. Я залишив їх і пішов до своєї любові. 
— Ніка, ти спиш?
Ніка: ні. Ти Міша, так? — ці слова роблять мені боляче. Боляче знати, що твоя любов тебе не пам'ятає. Я б все віддав, щоб вона пам'ятала все. 
— Міша. Михайло Мудрик. 
Ніка: щось знайоме, але я не пам'ятаю. 
— ти згадаєш. Я вірю в це.  Просто тобі потрібен час. 
Ніка: розкажеш мені, яку роль ти відігравав в моєму житті.
— я твій хлопець. 
Ніка: а. Ти мій хлопець? — я кивнув, — як ми познайомилися?
— ми знайомі вже п'ять років.
Ніка: ми зустрічаємося аж п'ять років? — я засміявся.
— ні, лише кілька тижнів. Ти мене ненавиділа всі ці роки.
Ніка: що ти таке зробив? — я посміхнувся, коли згадав все це. 
— морозиво.
Ніка: я не хочу. 
— окей, я заберу собі. 
Ніка: в сенсі?
— сама з'їм. Якщо ти не хочеш.
Ніка: ні, я з'їм, — згадав, я наші моменти посміхнувся і покотилася сльоза я швидко її змахнув.
Ніка: я щось не те сказала? — вивела дівчина мене з моїх спогадів 
— ні, ні, ні. Все те. Я просто згадав.  Ще на початку, коли Ліля з Дмитром тільки одружилися, здається, що вони тоді розуміли, що насправді закохані в одне одного 
Ніка: вони одружилися не по коханні?
— твоя подруга настільки божевільна, що одружилася з чоловіком якого знала п'ять хвилин, — я її трохи шокував. 
Ніка:  А усі інші мої подруги, такі ж божевільні? — сьогодні не буду говорити їй, що Марта мафіозі. Завтра скажу, або нехай сама скаже.
— ну так. Продовжимо нашу історію?
Ніка: звісно. 
— ви з Лілею працюєте спортивними журналістами, а я футболіст і одного дня я прийшов до вас в офіс. Я запропонував тобі випити кави, а ти сказала що не любиш кави. Тоді, я сказав чай і з чаєм така ж ситуація. А Ліля з Олегом 
Ніка: Олег, хто? 
— ваш з Лілею напарник, ну тепер вже бос.
Ніка: піднявся.
— а вони сказали, що ти обожнюєш каву. І спалили тебе.  Але ми так і не зустрілися за чашкою кави. Мене відправили працювати в Лондон. І ось ми зустрілися через пару років. І я запропонував тобі угоду.
Ніка: угоду.
— так, але думаю, що на сьогодні вистачить розмов, ти втомлюєшся.  
Ніка: Міша, мене турбує, дещо 
— що таке?
Ніка: мені сниться один сон
— який сон?
Ніка: з тобою. Ти сидиш, як зараз тримаєш мене за руку і гладиш по моєму волоссі. І говориш, що ніколи не покинеш мене. І говорив про кота, — охх... Все таки, це правда, що люди, котрі перебувають у комі все чують. Я думав, що це міф. Але... Ні. 
— це не сон. Коли ти була у комі, я тут сидів і все це говорив. І не тільки я. Всі твої рідні були та говорили. 
Ніка: можеш мені пояснити одне.
— і що ж?
Ніка: ти говорив, що Марта когось хотіла вбити? Хто вона? — чорт. Звісно, вона і це запам'ятала.
— дівчина, яку хотіла вбити Марта?
Ніка: ні. Хто насправді Марта? Я знаю, що вона не архітектор.
— ну вона архітектор. І неї є своя компанія. Арт Лайф. Ти неправильно зрозуміла все. 
Ніка: не бреши мені! 
— це правда, Ніка. Можеш подивитися в гуглі. Там багато статей про Арт Лайф. Але на сьогодні у тебе і так багато новин. Думаю, що варто почекати до завтра.
Ніка: я сама вирішу, що мені робити. Ніхто не буде мені вказувати, що я повинна робити.
— так, тепер я точно впевнений, що з тобою все гаразд. Ти спориш зі мною. І показуєш себе. Думаю, що найближчим часом ти все згадаєш.
Ніка: дай мені планшет, я подивлюся.
— я запитаю у лікаря чи можна тобі.
Ніка: я не правильно висловилася, чи що? — на щастя заходить лікар. Мені, здається, що повезло.
Лікар: як твоє самопочуття?
Ніка: могло бути краще, якби він дав мені планшет, — лікар тільки на мене дивно подивився.
— розумієте, я їй і так багато розповів, думаю що це забагато трохи.
Лікар: не варто відмовляти. Якщо вона хоче дізнатися, то це добре. Є люди взагалі, які протестують і нічого не хочуть. Тому, думаю не будьте впертим віслюком, а дозвольте дівчині дізнатися своє минуле, — лікар одразу вийшов.
Ніка: впертий віслюк.
Марта: хто впертий віслюк? — зайшли Марта з Алексом здається на шум, який линув з палати.
Ніка: Михайло Мудрик, — ці двоє засміялися.
Алекс: я завжди знав це. 
— заткнися. 
Марта: Нікусику, я зайшла попрощатися, в офісі кризис. Але ми завтра прийдемо. 
Ніка: подзвониш мені, коли приїдеш в офіс по відео.
Марта: гаразд, але для чого?
Ніка: мені здається, що коли ти кудись їхала то часто дзвонила мені. 
Марта: так і було. Я подзвоню. І якщо хочеш покажу все по відео. Може, що згадаєш. 
Ніка: було б добре. До зустрічі.
Марта: до зустрічі, — вони вийшли. І дівчина уважно дивилася на мене.
— що?
Ніка: планшет.
— я думав, що ти відмовилася від цієї ідеї. 
Ніка: нізащо, — я подав їй її планшет. Вона одразу зайшла у Гугл, — арт Лайф імені Серкана Болата  бюро архітектури та дизайну. 50% акцій належить Марті Наганді. Інші 50% Шапаренко Марії та Андрієвському Олександру. Чотири роки тому компанія збанкрутувала через Олександра Нільсона. Хто він?
— Андрієвський. Він усіх дурив. Хто він є насправді. 
Ніка: і Марта йому пробачила?
— ну не зовсім. Вона його ненавидить. Вона спалила його машину і дім. 
Ніка: тоді чому у нього є 25% акцій?
— він подав у суд, що має право на компанію і виграв. У дівчини не було жодного впливу. Він став недоторканим. 
Ніка: зрозуміло. Акції викупив деякий Борис, який же був заарештований у викраденні людей та махінаціях. І після того дівчина повернула компанію собі назад. я заплуталася і нічого не розумію.
— тому, я казав, що сьогодні надто багато для тебе інформації. Це складно. Навіть найсильніша людина світу не витримає, того, що витримала ти, — у двері постукали і я помітив Остапа з дружиною і донькою. 
Остап: ми можемо зайти?
— хіба, що привітатися.
Ніка: постійно думає за мене. 
Остап: Ніка, як ти ?
Ніка: не знаю, але я вас не пам'ятаю. Хто ви? 
Ліліана: Ніколас, ти мене не пам'ятаєш?
Ніка: ти дуже мила дівчинка, але я не пам'ятаю. 
Ніколіна: тоді познайомимося знову. Я Ніколіна, дружина твого найкращого друга і колишнього хлопця. 
Ніка: що? Я спочатку розійшлася з тобою, а потім подружилися? 
Остап: ні ми завжди були друзями. Я розповів тобі, якщо хочеш знати.
Ніка: звичайно, хочу. Але не сьогодні. 
Остап: я Остап, до речі. Твій найкращий друг і колишній хлопець. 
Ромео: не займай моє місце, Остік. 
— ти хіба не в Лондоні?
Ромео: Марат подзвонила і сказала Ніка потрапила в аварію і нічого не пам'ятає я приїхав. Як ти, Ніка?
Ніка: вас усіх так багато і я нічого не розумію. 
Ніколіна: думаю, їй потрібен час. Нехай відпочине. 
— Ніка, я прийду. Але відпочивай. 
Ніка: гаразд, до завтра. Я буду спати, — ми усі вийшли з лікарні та пішли у кафе, яке знаходилося поруч з лікарнею.
Ромео: я не розумію, як це сталося 
— Марта не сказала?
Ромео: вона подзвонила вся у сльозах. Каже Ніка у лікарні і нічого не пам'ятає. І я дуже сильно злий, що ви мені не подзвонили ще сімнадцять днів назад. 
— це питання до твоїх подруг. Мені заборонили говорити вам. 
Лія: чому вона не пам'ятає. Я ж її улюблена дитина. Як мене можна забути.
Остап: Лія, вона нікого не пам'ятає навіть себе. 
Ніколіна: Остапе, ми поїдемо вона втомлена. 
Остап: я пізніше приїду.
Ніколіна: ходімо, Ліє, — вони зібралися та пішли. 
Ромео: я знаю, що найскладніше тобі. Ні дівчатам, ні мені, ні батькам. Як це, Міша?
— не знаю. Я думав, що вдруге втрачу своє кохання. Своє життя. Ще й лікар попався з гумором. Приходить і каже ми зробили все що могли. Я тоді думав, що крізь землю провалююсь. Спасибі Марті. 
Остап: цікаво, що ця божевільна робила, коли прийшла Каталіна.
— вона хотіла її вбити.
Ромео: нічого нового.
— у лікарні. Дякую і на тому що Алекс з Марусею зупинили її. А то бми зараз сиділи не тільки в лікарні. А й у поліцейському відділку.
Ромео: як інші дівчата?
— Маруся і Ліля з Миколою і Дмитром. Хлопці їх підтримують. Та і стримують. А ту божевільну думаєш стримає хтось. Єдині, хто має на неї вплив це Ніка і Ти, пане Романе. Та і Ніка не вірила, що дівчина справді архітектор. 
Остап: чому?
— коли вона була в комі я кожного дня з нею говорив. І розповідав все. Ну і в той день коли Марта накинулася на Каталіну я сказав, що маю іти, а то її подруга вб'є когось. І вона сьогодні запитала. І захотіла доказів. І все прочитала про Арт Лайф. Це занадто для неї. 
Ромео: не кожна людина витримає того, що витримала вона.
— звісно. Ви їдьте у відпочиньте завтра прийдете. А я повернуся у лікарню.
Ромео: ти сам будеш?
— ні. Буде Софія і Ліля з Дмитром або без нього, — я попрощався з хлопцями і пішов до палати Ніки. Там вже чекали Софія та Ліля.
Софія: привіт, Міша, як ти?
— добре. А ви?
Ліля: теж
— до речі Ромео та Остап щ дівчатами прилетіли.
Софія: так казали, що Ромео ніхто нічого не скаже.
Ліля: ну помінялось щось. 
Софія: як вона? Прийшла до тями.
— ви ще не знаєте.
Ліля: чого?
— вона нічого не пам'ятає. Абсолютно. 
Софія: боже мій. Що ж буде?
— не знаю. Ми сьогодні з Мартою їй трішки розповіли. Але є побічні ефекти.
Ліля: вона не повірила, що Марта архітектор.
Софія: чому?
— коли вона була у комі ми ж з нею розмовляли. І тоді коли Марта накинулася на Каталіну я сказав що мені потрібно піти подивитися, щоб вона нікого не вбила. І здається, вона пам'ятає, але як сон все те що ми говорили.
Ліля: надія є, що вона згадає скоро. 
— можливо, але пройшов лише один день, а для мене це вже, як каторга 
Софія: все що не є це до кращого.