Частина 18

Михайло

— заспокійся, вона згадає. Хіба це не ти піднімала усім дух, що ми усі повинні бути сильними заради неї? — Марта кивнула, — ось. Тому візьми себе в руки. Думаєш, Ніка, б це одобрила твою поведінку?

— ні. Вона б сказала зберись, Марат, не будь тряпкою. 

— саме так. Ти пережила багато чого. Ти одна з сильних жінок, яких я знав. І не кожна дівчина буде частиною мафії. Ми повинні бути сильними. 

— як ти тримаєшся, Михайло Мудрик?

— я не можу сказати, що тримаюсь. Я знаю, що маю бути сильним заради неї. — я знала, що ваша фальшива любов перетвориться на справжню. Я завжди все знаю. — я не можу її терпіти.  О, Алекс йде. 

— О, Алексе, візьми цю жінку і поверни їй впевненість.

— я досі впевнена у собі. 

— ага. Алексе, зробиш?

—  міг і не казати. Я б це сам зробив.

— тільки свою не поховай, — господи, ці двоє створені для одне одного. Я залишив їх і пішов до своєї любові. 

— Ніка, ти спиш?

— ні. Ти Міша, так? — ці слова роблять мені боляче. Боляче знати, що твоя любов тебе не пам'ятає. Я б все віддав, щоб вона пам'ятала все. 

— Міша. Михайло Мудрик. 

— щось знайоме, але я не пам'ятаю. 

— ти згадаєш. Я вірю в це.  Просто тобі потрібен час. 

— розкажеш мені, яку роль ти відігравав в моєму житті.

— я твій хлопець. 

— а. О. Ти мій хлопець? — я кивнув, — як ми познайомилися?

— ми знайомі вже п'ять років.

— ми зустрічаємося аж п'ять років? — я засміявся.

— ні, лише кілька тижнів. Ти мене ненавиділа всі ці роки.

— що ти таке зробив? — я посміхнувся, коли згадав все це. У моїй голові відтворив момент.

— морозиво. — я простягнув Вероніці морозиво. 

— я не хочу. 

— окей, я заберу собі. 

— в сенсі?

— сам з'їм. Якщо ти не хочеш.

— ні, я з'їм, — згадав, я наші моменти посміхнувся і покотилася сльоза я швидко її змахнув.

— я щось не те сказала? — вивела дівчина мене з моїх спогадів 

— ні, ні, ні. Все те. Я просто згадав.  Ще на початку, коли Ліля з Дмитром тільки одружилися, здається, що вони тоді розуміли, що насправді закохані в одне одного 

— вони одружилися не по коханні?

— твоя подруга настільки божевільна, що одружилася з чоловіком якого знала п'ять хвилин, — я її трохи шокував. 

— А усі інші мої подруги, такі ж божевільні? — сьогодні не буду говорити їй, що Марта мафіозі. Завтра скажу, або нехай сама скаже.

— ну так. Продовжимо нашу історію?

— звісно. 

— ви з Лілею працюєте спортивними журналістами, а я футболіст і одного дня я прийшов до вас в офіс. Я запропонував тобі випити кави, а ти сказала, що не любиш кави. Тоді, я сказав чай і з чаєм така ж ситуація. А Ліля з Олегом 

— а Олег, хто? 

— ваш з Лілею напарник, ну тепер вже бос.

— Нічого собі, а Олег піднявся.

— а вони сказали, що ти обожнюєш каву. І спалили тебе.  Але ми так і не зустрілися за чашкою кави. Мене відправили працювати в Лондон. І ось ми зустрілися через пару років. І я запропонував тобі угоду.

— угоду?

— так, але думаю, що на сьогодні вистачить розмов, ти втомлюєшся.  

— Міша, мене турбує, дещо.

— що таке?

— мені сниться один сон

— який сон?

— з тобою. Ти сидиш, як зараз тримаєш мене за руку і гладиш по моєму волоссі. І говориш, що ніколи не покинеш мене. І говорив про кота, — ох... Все таки, це правда, що люди, котрі перебувають у комі все чують. Я думав, що це міф. Але... Ні. 

— це не сон. Коли ти була у комі, я тут сидів і все це говорив. І не тільки я. Всі твої рідні були та говорили. 

— можеш мені пояснити одне.

— і що ж?

— ти говорив, що Марта когось хотіла вбити? Хто вона? — чорт. Звісно, вона і це запам'ятала.

— дівчина, яку хотіла вбити Марта?

— ні. Хто насправді Марта? Я знаю, що вона не архітектор.

— ну вона архітектор. І неї є своя компанія. Арт Лайф. Ти неправильно зрозуміла все. 

— не бреши мені! 

— це правда, Ніка. Можеш подивитися в гуглі. Там багато статей про Арт Лайф. Але на сьогодні у тебе і так багато новин. Думаю, що варто почекати до завтра.

— я сама вирішу, що мені робити. Ніхто не буде мені вказувати, що я повинна робити.

— так, тепер я точно впевнений, що з тобою все гаразд. Ти спориш зі мною. І показуєш себе. Думаю, що найближчим часом ти все згадаєш.

— дай мені планшет, я подивлюся.

— я запитаю у лікаря чи можна тобі.

— я неправильно висловилася, чи що? Михайло, — на щастя заходить лікар. Мені, здається, що повезло.

— як твоє самопочуття?

Ніка: могло бути краще, якби він дав мені планшет, — лікар тільки на мене дивно подивився.

— розумієте, я їй і так багато розповів, думаю, що це забагато трохи.

— не варто відмовляти. Якщо вона хоче дізнатися, то це добре. Є люди взагалі, які протестують і нічого не хочуть. Тому, думаю не будьте впертим віслюком, а дозвольте дівчині дізнатися своє минуле, — лікар відразу вийшов.

— впертий віслюк.

— хто впертий віслюк? — зайшли Марта з Алексом здається на шум, який линув з палати.

— Михайло Мудрик, — ці двоє засміялися.

— я завжди знав це. — задоволено посміхався Алекс. 

— заткнися. — огризнувся я.

— Нікусику, я зайшла попрощатися, в офісі кризис. Але ми завтра прийдемо. 

— подзвониш мені, коли приїдеш в офіс по відео.

Марта: гаразд, але для чого?

— мені здається, що коли ти кудись їхала, то часто дзвонила мені. — але Вероніка партизан, що я не можу.

— так і було. Я подзвоню. І якщо хочеш покажу все по відео. Може, що згадаєш. 

— було б добре. До зустрічі.

— до зустрічі, — вони вийшли. І Вероніка уважно дивилася на мене.

— що?

— планшет.

— я думав, що ти відмовилася від цієї ідеї. 

— нізащо, — я подав їй її планшет. Вона одразу зайшла у Гугл, — арт Лайф імені Серкана Болата  бюро архітектури та дизайну. 50% акцій належить Марті Наганді. Інші 50% Шапаренко Марії та Андрієвському Олександру. Чотири роки тому компанія збанкрутувала через Олександра Нільсона. Хто він?