Частина 17

Як тільки я привіз Ніку до лікарні її одразу відправили в реанімацію. Мене туди звісно, що не пустили. Тоді, я вирішив повідомити дівчатам. Я навіть не знаю, що їм скажу і як.
— алло,— набрав я Марту.  Дівчина тут же взяла слухавку. 
Марта: О, Міша, ти якраз вчасно телефонуєш. Ніка не бере трубку ти можеш поїхати в парк подивитися чи вона там. В мене трохи справ є.
— я був там, — сказав я надто сумним голосом.
Марта: що сталося? З твоїм голосом щось не так. Міша? Михайло Мудрик, що відбувається? Ти щось знаєш, чого не знаю я? 
— я скину адресу приїжджайте.
Марта: гаразд, — я навіть не міг вимовити слово «лікарня». Як я їм розкажу решту. Через двадцять вони всі приїхали, — чому ми тут? Де Ніка? 
— в реанімації, — сказав я і в усіх на очах стали сльози.
Марта: чому вона там? — я мовчав, — Михайло не мовчи. Чому вона там? — кричала дівчина.
Софія: заспокійся, ми в лікарні. 
— її збила машина, — і в усіх дівчат був страх і за ним текли сльози.
Мія: о господи, — дівчина закрила двома руками рот.
Марта: як? Як це сталося? 
— я приїхав до парку вийшов тільки з машини. Бачу Вероніку, яка вибігла з парку. Я кричав куди вона так біжить, але вона мене не чула. Я побіг за нею, але чорна ауді, яка гнала не встигла загальмувати. І я не встиг врятувати її.
Мія: де він?
— у відділку поліції, — і тут вийшов лікар з реанімації.
Лікар: ми зробили все, що могли.
Ліля: ні. Будь ласка, ні, — дівчата вже гірко плакали. 
Лікар: заспокійтесь, вона жива. 
Мія: тоді чому ви починаєте так. 
Лікар: у неї струс мозку. У неї можлива амнезія.
— амнезія.
Марта: які періоди вона може не пам'ятати?
Лікар: можливо все своє життя, можливо останні місяці. Все залежить від неї самої.
— до неї можна зайти?
Лікар: тільки дві хвилини, — нічого не чекаючи я зайшов у реанімацію. Вона там лежала така бліда. Така маленька і благала мене ніколи не залишати її. Я завжди буду її захищати незважаючи ні на що. Я присів біля лікарняного ліжка тримав її за руку і гладив її волосся.
— Метелику, ми всі тут з тобою. Ми любимо тебе. Повертайся до нас. Я кохаю тебе. Я не знаю, що робив, якщо лікар сказав, що я втратив тебе. Я був б втрачений. Нікусику, я з тобою і завжди буду. І ніхто цього не змінить, кохана. 
Марта: я вб'ю цю видру, — почулися крики з коридору, — Маруся і Алекс пустіть мене. Я її застрелю і буде щастя.
— метелику, твоя подруга зараз когось вб'є. Мені потрібно втрутися. Але якщо це хтось хто винен, що ти тут я її не буду тримати, метелику, — я поцілував її в чоло і вийшов. Побачив таку картину. Мій друг Алекс тримає Марту, а Маруся стоїть навпроти дівчини. А позаду Марусі стоїть Каталіна, — що відбувається? 
Марта: твоя колишня наречена спричинила аварію. Саме через неї вона тут. Саме через неї вона може нічого не пам'ятати. 
— Каталіно, повірити не можу. Що ти зробила. Ти просто обвела нас усіх навколо пальця. Через тебе я не говорю з батьками. Ти померла була. А тепер ти в лікарні. Коли моя наречена в комі. Що ти тут робиш? Марта правду сказала? Ти говорила з нею?
Каталіна: нічого такого не було.
Марта: та я тебе, — в Алекса мертва хватка вона навіть з місця не зрушила, — Андрієвський, пусти мене. Я її вб'ю. За брехню. Я за тобою стежу ти думаєш, після тої випадкової зустрічі, хоча вона не випадкова ти хотіла зустрітися з Нікою. Але побачила мене. Ти спеціально купила машину, таку ж як у мене, щоб Ніка сіла у неї подумавши, що це моя. Але твій план провалився. Я його зіпсувала. І ти говорила з нею у парку. Якби я скоріше подивилася нас тут не було. Ніка не була б тут у комі. Я тебе вб'ю. Ти будеш мертва, як і була до цього часу. Я тобі це обіцяю. Бо інакше мене не звати Марта. 
— Каталіна Ткач, це правда? Це все правда?
Каталіна: правда. І що?
— для чого ти зробила це зі мною? Для чого прикидалась мертвою? І хто у могилі?
Каталіна: дівчина, яка в лежить в могилі моя сестра. Ліна Ткач. Твоя колишня наречена. А я лише її сестра Катя. Я взяла все у неї обличчя. Ім'я. Тільки в той день ми помінялись. Вона така сама, як і я. Вона не любила тебе, але я люблю. 
— я не можу повірити. Ти і твоя сестра. Ви...ви.. якщо це все правда, що Марта сказала, то вона справді тебе вб'є. Я її не зупиню. І Алекс не буде її тримати. Зараз іди поки, я не надав наказ, — вона просто пішла, але я не думаю, що це наша остання зустріч. І Алекс відпустив Марту і та побігла за Каталіною.
Мія: Алексе! Вона ж її зараз вб'є. 
Пані Наталія: з нею все буде добре? — ми побачили, що Марту зупинили батьки Вероніки. 
Марта: звісно. По-іншому ніяк.
Пані Наталія: лікарю, нам можна до неї?
Лікар: ні. Краще прийдіть завтра. Те, що ви стоїте всі тут нічого не змінить. 
Пані Наталія: ми залишимося зі своєю донькою.
— ходи сюди! — взяв дівчину і відвів від усіх, — ти заспокоюєшся і поки, що ти не чіпаєш її. 
Марта: я не можу обіцяти. 
— Марта! Заради Вероніки, будь ласка. Вона, як дізнається, що ти тут робила, то приб'є тебе. Разом зі мною. 
Пані Наталія: я нікуди не поїду. Я все сказала.
— відправ всіх звідси. Це наказ.
Марта: ти трохи перебільшуєш зі своїми обов'язками. 
— і себе також.
Марта: ти мене так просто не позбудешся, — дівчина залишила мене самого і пішла до інших, — послухайте мене уважно. Зараз, те що ми є тут всі це звісно добре. Ми разом з Нікою. Тут. Але чим ми їй тут допоможемо? Нічим. Вона була рада, як би ми з вами займалися роботою. І стояли тут. Тому, я з Михайлом пропонуємо вам, сьогодні ми залишимося у лікарні завтра хтось з вас інший. Не втомлюйтеся. Ми маємо показати Вероніці, що ми сильні і ми повинні триматися заради неї.
Алекс: все таки, щоб вона не казала, вона чудова подруга, — до мене підійшов Алекс.
— і дівчина ти теж це мав на увазі.
Алекс: не говори це в голос, а то злість, яку вона направила на твою колишню направить і на тебе.
— як це сталося взагалі?
Алекс: прийшла та сама сказала, що їй шкода. І почала співчувати. І вона на неї накинулася. І слава богу, що вона пістолет забула в машині, а то у лікарні була стрілянина і поліція. 
— та їх б двох закрили і Марта б вбила Каталіну у поліції. 
Алекс: ти як? 
— не знаю. Відчуття, що я втратив, частину себе. Я спостошений, Алексе. Мені більше нічого не треба тільки, щоб вона жила і насолоджувалася життям. Слава богу, що тітка і Емма не знають, а то вони були тут. 
Тітка: Михайло Мудрик, ти чому мені не повідомив? — з'явилися моя тітка і сестра.
— вже знають.
Алекс: я піду до божевільної. 
Емма: як вона? 
— у комі. Можлива амнезія. 
Тітка: як це сталося?
— Марта каже, що винна Каталіна.
Емма: вона мертва.
— жива. У парку говорила з Нікою. А коли вона з нею поговорила. То Ніка йшла нікого не чула і не бачила. І я не встиг її врятувати.
Тітка: не вини себе у цьому. Як Каталіна жива?
— її сестра Катя. Вона ідентична, як Ліна. Почала говорити, що Ліна ніколи не любила мене. А вона любить. Тітко, це такі дурниці,що я не знаю у що вірити. 
Емма: хіба, ти не головний мафіозі міста? Дай завдання своїм людям нехай все розслідують. 
— Марта розслідує і без мого наказу. І думаю, що Мазхар зараз шукає Каталіну.  Або вже знайшов.
Марта: Еммо, Єлизавето Сергіївно. 
Емма: вас тут тільки троє?
Марта: твій брат наказав їх усіх вигнати.
— Від Мазхара є новини?
Марта: а мали?
— тобто він зараз не шукає Каталіну?
Марта: шукає, але я тобі не скажу. Якщо щось і буде то ти не будеш знати, Міша.
Пройшло сім днів. Досі немає змін. Дівчина досі у комі. Мазхар не може знайти Каталіну. Все, як було і нічого не змінилося. Я сидів у дівчини у палаті 24/7 мене підміняли, щоб я поїв, її батьки, брат, Марта, Маруся, Софія. 
— метелику, повертайся до нас ми сумуємо за тобою. Я сумую, за твоїм голосом, сміхом. Навіть сумую за тобою, коли ти зла.  Невже тобі не надоїли ці лікарські стіни білі? — я відчув, як її рука з'єднались з моєю і одразу роз'єдналися. Вона мене чує, — ти чуєш мене? Так, чуєш. Я кохаю тебе метелику, повертайся хутчіш до мене. Дні без тебе нестерпні.  
Пройшло ще десять днів.
— метелику, вже сімнадцять днів, як ти тут. Ми знайшли Каталіну. І твоя подруга її вб'є катуванням, поки та не скаже, що тобі сказала. Ми всі тримаємося заради тебе. В долині день ти прокинешся і прочитаєш усі ті листи, які я тобі писав. Хоча я можу це все сказати. Твої рідні також пишуть тобі листи. Тут є скринька у якій всі листи і що ми переживаємо за ті дні, коли ти не з нами, метелику. Ти будеш це дуже довго читати. Люциферка відчуває твою відсутність. Ми б її принесли, але не можна приносити у лікарню тварин. Тому всю злість вона зриває на мені, бо чому я ще тебе не привіз. І твої подруги теж отримали. Особливо Марта, бо вона купила не такий корм. Вона її поцарапала своїми кігтями і вкусила за палець до крові. Вона ні до кого не приступить. Якби вона вміла писати, то у її листі були б одні матюки і на кого ти її залишила. 
Марта: ти їй розказуєш, як мене вкусила її дика кішка? — і я побачив, як вона почала приходити до тями, — вона прокинулася. Ласкаво просимо назад до нас, Нікусику.
Ніка: де я? 
— у лікарні, вже все позаду. 
Ніка: а хто ви такі? — і тут моє серце впало у п'ятки. Вона не пам'ятає нас. Вона не пам'ятає ні мене, ні свою подругу.
— ти знаєш цю дівчину?— вказав я на Марту.
Ніка: я вас десь бачила. Ви відома людина? 
Марта: ні, Ніка. Ти нічого не пам'ятаєш?
Ніка: мене звати Ніка? 
— Повне ім'я Вероніка. Я покличу лікаря, — я вийшов у коридор, — лікарю, вона отямилася.
Лікар: щось ви не надто щасливі 
— вона не пам'ятає.
Лікар: а подруг? 
— теж. Вона навіть не знає, як її звати. Але Марті, вона сказала, що десь її бачила. 
Лікар: це тимчасова амнезія, вона все згадає, — ми зайшли у кабінет і Марта вся в сльозах, — можете вийти я її огляну.
— що сталося? — запитав я коли ми вже вийшли.
Марта: я не так уявляла, коли вона отямиться. Що якщо вона нас взагалі не згадає?