Частина 16

Вероніка

— не можу повірити, що ти з Михайлом все спланувала за моєю спиною, — говорила я коли ми з Мартою і Марусею сиділи у кафе їли тістечка з лимонадом. 

— я лише запропонувала йому ресторан. — звісно, тільки ресторан. 

— а машина? 

— якби він це не зробив, ти б досі їздила на таксі, або ж на автобусах.

— ти вирішила тепер його захищати? 

— я його не захищаю. Говорю по суті.

О, боже. Від коли це Марта на стороні Михайла? Може він просто змушує її, як бос. Це цілком вірогідно. 

— Марусику, що ти скажеш?

— Марта має рацію. Якби Міша не відвіз твою машину на шиномонтаж, то ти б і далі їздила на таксі. А це не дуже зручно, — та вони двоє знущаються.

— ви тепер стали на його бік.

— хто таке сказав? — запитала Маруся. 

— ми не ставали на бік Михайла. Ми на боці справедливості. — точно. Як я забула, що Марта завжди за справедливість. 

— ми  дивимося на це з сторони. — ага. Вони двоє фанати Михайла Мудрика. Михайло Марту змушує, а Марусю просто дуже добре переконує Микола Шапаренко. 

— зі сторони Михайла. — пробурмотіла я.

— ти образилася. — зробила висновок Марта. Не знаю. Ні. Ну добре трошки. 

— ні.

— це не питання. Це ствердження, — у Марти задзвонив телефон, — слухаю, Мазхарчику. Нехай трохи побіситься. — трохи побіситься? Здається,  нерви Михайлу тріпаю не тільки я.

— що таке?

— твій хлопець нервує. 

— тобто? — запитала Маруся. Я і сама не розумію про що говорить Марта. 

— я мала бути сьогодні на зустрічі. 

— і ти тут?

— ця важливіша. І він сказав це в останній момент. Тому, нехай трохи  помучиться, — тепер дзвонив мій телефон. І хто? Бінго. Михайло Мудрик. 

— Міша. 

— мене тут немає. — о, боже. 

— я в шоці, — я підняла слухавку, — так, 

— як справи? 

— добре, а твої? 

— сьогодні в мене є деякі плани, тому нічого не плануй. — звучить цікаво. 

— гаразд.

— де твоя подруга? 

— яка? — ну я ж не могла знати точно про кого саме він питає. Він і міг питати про Марусю чи Софію. 

— ясно. Я зараз буду, — я зіпсувала план.

— що таке? 

— він їде сюди.

— я в туалет. Коли піде напишеш, — і Марта швидко побігла. 

— що відбувається?

— поняття не маю. — я знизила плечима.  Помітила, як до нас наближається Михайло, як він так швидко приїхав? 

— привіт, — Міша поцілував мене в щоку, а Марусю обійняв в знак привітання, — де вона?

— хто? — я увімкнула режим дурочки. 

— подруга твоя. 

— ось сидить. — вказала я на Марусю. 

— тут приборів на троє людей, — бляха.

— та це ми тобі замовили, — Маруся неймовірна.

— і вже встигли поїсти? 

— вибач, я не втрималася.

— гаразд, я тобі замовлю, ще. Звісно, якщо хочеш. 

— ні, я наїлася.

— а тепер будьте серйозними. Де вона? Ідеться про мільярди, — у нас з Марусею стали очі по п'ять копійок. 

— в туалеті, — Маруся одразу здала Марту, Михайло встав і пішов, і через п'ять хвилин прийшов. 

— її там немає. Жіночка на мене дивно дивилася. Ніби я якийсь збоченець.

— чому ніби? Ти і є.

— ти не знаєш, Марти вона могла і через вікно втекти. — сказала Маруся Михайлу. Це може бути. 

— як я не додумався. 

Після нашого дивного чаювання я поїхала на роботу, коли допізна працювала. Потім я поїхала додому. Машину залишила на подвір'ї. Тільки я не побачила машину Марти. Може залишила її в гаражі. Тільки в гаражі стоїть одна єдина машина і це Porsche. Зайшовши у будинок я розуміла, що не хотіла спати, тому пішла у бібліотеку на першому поверсі, щоб взяти якусь книгу. І почула, як відкрилися двері. Виглянувши я побачила подругу. З нею явно щось не так. І вона з горла пила віскі. 

— з тобою все добре? — зайшла я на кухню.

— звісно. — сказала Марта та сіла за барну стійку. 

— я так не думаю.

— чого ви шумите вночі? — зайшла Софія на кухню у піжамі, — ого. Та вона п'яна. 

— я завжди мушу, щось дізнатися. Те, що складно сказати. — господи, про що вона говорить? Про що дізнатися? 

— розкажи нам.

— не можна. Це секрет. Секрет. Я краще піду спати, — Марта пішла залишивши нас з Софією ніяковіти. 

— я не розумію, — похитала я головою. 

— те саме, Нікусику. Ви ж сьогодні в кафе були.

— в тому і справа, що були. Але вона втекла. З вікна туалету. 

— що вистрибнула?

— схоже, що на те. Вона, щось приховує. І здається, що це пов'язано з Михайлом. Бо вона б не тікала через вікно.

— логічно. Завтра дізнаємося, а так ходімо спати. 

Ми з Софією розійшлися по своїх кімнатах. Як тільки моє обличчя торкнулося подушки, то я відразу заснула. Вранці я прокинулася зробила свою ранкову  рутину і спустилась я вниз. Були всі крім Марти.

— доброго ранку, Марта ще спить?

— я йшов її будити, але її не було. — сказав Алекс. Цікаво. Де ж вона тоді? 

— як це не було? 

— а ось так. Двері відчинені, а її немає. Чесно кажучи, я боявся, що коли зайду то отримаю ляща, через те, що увійшов без дозволу. Але там пусто. 

— вона, щось приховує, і боїться нам розповісти. — сказала я. Адже, дівчина не з проста вчора напилася і сьогодні зранку скоро вийшла. 

— дивно все це. І воно мені не подобається. — пробурмотів Михайло стискаючи у руці виделку 

— як і мені. — я взяла іншу його руку у свою та тримала її. Ми перекинулися з поглядами і я продовжила розмову, — Приїде з роботи ми поговоримо. Вона не втече від мене.

Минув тиждень.

— «шановна, ти не можеш вічно від мене ховатися», — написала я подрузі повідомлення, адже її ніхто вже тиждень не бачив. Тобто вона жила у нашому будинку. Але рано вранці йшла та пізно вночі приходила. 

Михайло