Частина 16

— не можу повірити, що ти з Михайлом все спланувала за моєю спиною, — говорила я коли ми з Мартою і Марусею сиділи у кафе їли тістечка з лимонадом. 
Марта: я лише запропонувала йому ресторан. 
— а машина? 
Марта: якби він це не зробив, ти б досі їздила на таксі, або ж на автобусах.
— ти вирішила тепер його захищати? 
Марта: я його не захищаю. Говорю по суті.
— Марусику, що ти скажеш?
Мія: Марта має рацію. Якби Міша не відвіз твою машину на шиномонтаж, то ти б і далі їздила на таксі. А це не дуже зручно, — та вони двоє знущаються.
— ви тепер стали на його бік.
Мія: хто таке сказав? 
Марта: ми не ставали на бік Михайла. Ми на боці справедливості. 
Мія: ми дивимося на це з сторони.
— зі сторони Михайла.
Марта: ти образилася.
— ні.
Марта: це не питання. Це ствердження, — у дівчини задзвонив телефон, — слухаю, Мазхарчику. Нехай трохи побіситься.
— що таке?
Марта: твій хлопець нервує. 
Мія: тобто?
Марта: я мала бути сьогодні на зустрічі. 
— і ти тут?
Марта: ця важливіша. І він сказав це в останній момент. Тому, нехай мучиться, — тепер дзвонив мій телефон 
— Міша
Марта: мене тут немає. 
— я в шоці, — я підняла слухавку, — так, 
Міша: як справи? 
— добре, а твої? 
Міша: сьогодні в мене є деякі плани, тому нічого не плануй. 
— гаразд.
Міша: де твоя подруга? 
— яка? 
Міша: ясно. Я зараз буду, — я зіпсувала план.
Марта: що таке ? 
— він їде сюди.
Марта: я в туалет. Коли піде напишеш, — і вона швидко побігла. 
Мія: що відбувається?
— поняття немаю.
Міша: привіт, — хлопець поцілував мене в щоку, а Марусю обійняв в знак привітання, — де вона?
— хто? 
Міша: подруга твоя 
— ось сидить. 
Міша: тут приборів на троє людей, — бляха.
Мія: та це ми тобі замовили, — вона неймовірна.
Міша: і вже встигли поїсти? 
— вибач, я не втрималася.
Міша: гаразд, я тобі замовлю ще. Звісно, якщо хочеш. 
— ні, я наїлася.
Міша: а тепер будьте серйозними. Де вона? Ідеться про мільярди, — у нас з Марусею стали очі по п'ять копійок. 
Мія: в туалеті, — хлопець встав і пішов, і через п'ять хвилин прийшов. 
Міша: її там немає. Жіночка на мене дивно дивилася. Ніби я якийсь збоченець.
— чому ніби? Ти і є.
Мія: ти не знаєш, Марти вона могла і через вікно втекти. 
Міша: як я не додумався. 
Після нашого дивного чаювання я поїхала на роботу, коли до пізна працювала. Потім я поїхала додому. Машину залишила на подвір'ї. Тільки я не побачила машину Марти. Може залишила її в гаражі. Тільки в гаражі стоїть одна єдина машина і це Porsche. Зайшовши у будинок я розуміла, що не хотіла спати, тому пішла у бібліотеку на першому поверсі щоб взяти якусь книгу. І почула як відкрилися двері. Виглянувши я побачила подругу. З нею явно щось не так. І вона з горла пила віскі. 
— з тобою все добре? — зайшла я на кухню.
Марта: звісно. 
— я так не думаю.
Софія: чого ви кричите вночі? — зайшла дівчина на кухню у піжамі, — ого. Та вона п'яна. 
Марта: я завжди мушу щось дізнатися. Те, що складно сказати. 
— розкажи нам
Марта: не можна. Це секрет. Секрет. Я краще піду спати, — вона пішла залишивши нас з Софією у ніяковіти. 
— я не розумію 
Софія: те саме, Нікусику. Ви ж сьогодні в кафе були.
— в тому і справа, що були. Але вона втекла. З вікна туалету. 
Софія: що вистрибнула?
— схоже, що на те. Вона щось приховує. І здається, що це пов'язано з Михайлом. Бо вона б не тікала через вікно.
Софія: логічно. Завтра дізнаємося, а так ходімо спати. 
Ми з Софією розійшлися по своїх кімнатах. Як тільки моє обличчя торкнулося подушки, то я одразу заснула. Вранці я прокинулася зробила свою ранкову  рутину і спустилась я вниз. Були всі крім Марти.
— доброго ранку, вона ще спить?
Алекс: я йшов її будити, але її не було.
— як це не було? 
Алекс: а ось так. Двері відчинені, а її немає. Чесно кажучи, я боявся, що коли зайду то отримаю ляща, через те, що увійшов без дозволу.
Софія: вона щось приховує, і боїться нам розповісти. 
Міша: дивно все це. І воно мені не подобається.
— як і мені. Приїде з роботи ми поговоримо. Вона не втече від мене.

Минув тиждень.
— «шановна, ти не можеш вічно від мене ховатися», — написала я подрузі повідомлення, адже її ніхто вже тиждень не бачив. Тобто вона жила у нашому будинку. Але рано вранці йшла та пізно вночі приходила.

Марта 
Мазхар: ти ж розумієш, що вічно ховатися тут не будеш. Ти повинна будеш їм все пояснити. 
— я знаю. Але я не знаю. Я коли її побачила, то мало не знепритомніла, Мазхаре.
Міша: кого ти побачила? — звідкись з'явився Михайло. 
— чорт. 
Міша: Марат, говори. Кого ти побачила?

Міша 
Кого ж вона могла побачити, щоб ні з ким не розмовляти майже тиждень. 
Марта: я не знаю, як тобі сказати.
— по порядку і все спочатку. Давай. 
Марта: той, день коли я втекла через вікно туалету. Тоді я просто хотіла тебе побісити.
— тобі це вдалося. Ти поводишся, як мала дитина. 
Марта: йшовши до своєї машини я помітила цікаве співпадіння. Стоїть дві одинакові машини. Моя і ще чиясь. Я була в шоці. Де зрозуміти де моя машина. Звісно, я її впізнала одразу. І до мене підійшла дівчина. Мовляв так і не складно переплутати автівки. І коли я її побачила у мене відійняло мову. Я не знала, що сказати. Я просто кивнула головою. Потім вона вирішила зі мною познайомитись. Сказавши: «мене звати Каталіна Ткач, а тебе?», — цього не може бути, — І в мене мову відняло. Я їй представилась. І просто швидко сіла в машину. Поїхала в офіс і там напилася. І приїхала додому на таксі я думала, що ніхто мене не зустріне, але Ніка і Софія чомусь не спали. 
— вона не може бути живою. Вона померла в мене на руках. Я був впевнений, що вона мертва. 
Марта: Міша вона жива. Я не знаю, кого ви там поховали, але вона жива. Ніби це не її застрелив твій батько. 
— звідки ти знаєш, що це мій батько?
Марта: кожна людина з нашого угруповання знає. В принципі, як Ніка сказала, що ви пара. Потрібно було знайти про тебе інфу. Коли я дізналася, що ти це ти. Заспокоїлася. 
— Головне питання. Як сказати Вероніці?
Марта: я їй розкажу. Але тобі потрібно їй довести, що ти її кохаєш, а не свою колишню.
— я знаю, як це зробити. Але ти розкажеш, коли я скажу.
Марта: ну ні.
— я все сказав, — я розвернувся і пішов. Я знаю, що я зроблю. Це буде щось неймовірне.
Вероніка 
Коли Міша сказав, що має щось показати мені я була заінтригована.  Мені вже не терпиться це побачити. Бачу, як під'їхала його машина. Він щось натягує на шию. Для чого це? Літо на дворі. І виходить. 
— ти мені зраджуєш і приховуєш сліди? — вказала я на шию.
Міша: зовсім ні, — хлопець обійняв мене за талію, — можеш зняти і подивитися, що там сховано за цим шарфом.
— так і зроблю, — я стягнула з його шиї шарф. І там було татуювання. У формі метеликів трьох синіх метеликів. Моїх улюблених, — ти... Ти що зробив? 
Міша: знаєш, коли я бачу цих метеликів, то згадую тебе. І я захотів, щоб ці метелики були зі мною. Так би мовити частинка тебе. Тепер частинка тебе поруч зі мною.
— боже. Я не знаю, що сказати. Ти справжній дурень.
Міша: ну трошки. Я просто дуже сильно тебе кохаю. Ось і все. 
— і я тебе, — я обійняла хлопця щосили і поцілувала у шию, там де метелики. 
Міша: а тепер ходімо їсти. 
— О, їсти я люблю. 
Міша: хто ж не любить їсти, метелику 
— знаєш, ти тепер у нас теж метелик. 
Міша: ні, я не метелик.
— ти досі їх не любиш.
Міша: я люблю тільки одного метелика.
— моя подруга нарешті вирішила не ховатися і розказати, що до чого, — сказала я коли їла свій бургер у кафе. 
Міша: я знаю. Я говорив з нею.
— коли?
Міша: я був у Мазхара і вони там говорили про її дивну поведінку.
— і продовжуй далі.
Міша: Мазхар сказав, що так не можна продовжувати. І що твоя подруга повинна все розказати нам. 
— ти знаєш про що йшлося? 
Міша: так. Я змусив їх мені розповісти.
— надіюсь, що нічого серйозного не сталося, — хлопець лише мені посміхнувся.
Марта: Ніка, — сказала дівчина коли я зайшла в її кабінет.
— ну привіт, подруго, — сіла я на крісло біля її робочого столу. 
Марта: те, що я зараз скажу, це дуже важка інформація для сприйняття.
— і ти її сприймала більше тижня?
Марта: так. Ніка, — дівчина зупинилася немов набираючи сміливість та рішучість, — господи, як мені тобі сказати. 
— спокійно. Давай. 
Марта: Ніка, Каталіна Ткач жива.
— що? — я не знала, що сказати. Колишня наречена мого хлопця жива. Що могло означати? Можливо, він згадає, як їм удвох було добре і піде до неї. 
Марта: коли я нервувала Михайла у той день, коли я втекла з кафе через вікно туалету. Я її побачила. І чорт візьми у неї така ж машина, як у мене. 
— тому ти напилася?
Марта: так, я визнаю, що алкоголь не був вирішенням проблеми. Але мені потрібно було забути, те що я побачила. 
— Михайло знав до того, як ти йому розказала?
Марта: не знав. Він не вірив. Вона померла на його руках. Він її поховав.
— мені потрібно обробити цю інформацію. 
Каталіна Ткач жива. Колишня наречена Михайла Мудрика жива. Дівчина, яка померла у нього на руках жива. По розповідях Михайла вона мертва. Але вона жива і повністю здорова. Раз їздить на машині. Я не знаю, що і думати.
Я поїхала у свій улюблений парк. Сиділа на лавочці думала. Згадувала всі моменти, коли ми були разом. Якщо б він мене не кохав він б не зробив татуювання блакитних метеликів. Це ж на все життя.  Думаю, що мені варто припинити думати про те, що Михайло мене кине. 
— алло, — до мене задзвонив телефон. Це був Міша.
Міша: ти де?
— в парку.
Міша: я зараз приїду
— не потрібно, — здається, що цього хлопець не почув. Я сиділа слухала спів пташок і до мене на лавочку хтось підсів. Я спочатку думала, що це Міша, але ні. Це Каталіна Ткач.
Каталіна: ну привіт. Я завжди хотіла побачити тебе вживу. Подивитися, яка ти є. І що є у тобі. Що він так швидко мене забув. Я нагадаю йому про себе. Обов'язково. Рано чи пізно він повернеться до мене, — не витримавши всього чого вона мені сказала я вибігла з парку. Почувши голос Михайла я побігла вперед. А там був пішохідний перехід.
Міша: Ніка, ти куди? — почувся позаду голос хлопця тільки я бігла вперед. Але дарма я не зупинилася. Машина, яка гнала на великій швидкості не встигла загальмувати і збила мене, — Ніка, — почувся крик душі Михайла, — я можу відчути знову це, — обіймав мене хлопець. Розціловував моє обличчя.