Частина 15

Ніка
Він мене поцілував вдруге за два дні. 
Міша: дивно, — сказав хлопець, коли нарешті відірвався від моїх губ. 
— що таке? 
Міша: ми поцілувалися і ніхто не увійшов. Спробуємо ще раз? 
— Звісно, — хлопець ніжно торкнувся моїх губ своїми і в кімнату увійшов Алекс. 
Міша: все, як завжди. А то я здивувався, — я засміялася намагаючись вирватися з обійм звіра, але нічого не вийшло. 
Алекс: що ти говориш? 
— Алексе, ти не бачив Марти і Романа? 
Алекс: вони на кухні там ще є Маруся з Миколою.
Міша: якого біса ти тут робиш? 
Алекс: можна було і по-ввічливіше. Мене вигнала твоя подружка, Вероніко. 
— я на кухню, — сказала Михайлові і пішла влаштовувати їм. 
Марта: принаймні вони поговорять. 
— та я не тільки вас вб'ю, — Марта і Роман швидко сховалися за Марусю. 
Мія: я не можу вас двох врятувати. 
Роман: то все її ідея. 
Марта: зрадник! Всю вину на мене. 
— ти весь лист писала та ? Звісно, що та. Таку ж романтику цей не напише. 
Роман:  кажеш, що мені не вистачає романтики ? 
Мія: тепер ви зустрічаєтеся? — а вона звідки знає? 
— ви що їй розказали ? — я тепер точно їх вб'ю. Голими руками. 
Роман: ми нічого не казали.
Мія: мені Коля сказав. 
— а він звідки знає? 
Марта: Андрієвський. Нікусику, ти не проти? 
— зелений прапор. 
Марта: дякую, — дівчина вибігла з кухні у пошуках хлопця, — Андрієвський, ховайся бо тебе вб'ю. Придурок. 
Мія: то ви зустрічаєтеся? — чи ми пара? Ні. Мені ніхто не пропонував зустрічатися. Мені тільки зізналися у коханні. 
— ні. Мені не надходила така пропозиція. 
Міша: я вирішу це питання. 
 

Через півтори години хлопців не стало, окрім Романа він залишився, бо хлопець мав летіти у Лондон по роботі. Тому, ми усі поїхали у аеропорт його проводжати.

— надіюсь,  ти будеш приїжджати частіше ніж два рази на рік.
Роман: буде видно, машіки, — попрощавшись з хлопцем ми попрямували до виходу. І помітили Михайла. 
— а він що тут робить?
Марта: придурок 
— ти знаєш щось?
Марта: та, але це не пов'язано з тобою. Я зараз прийду.

Міша 
Сьогодні в мене справ по голову, але саме сьогодні вирішив з'явитися мій боржник.

— Хіба я не казав тобі не з'являтися тут? 
— казав, — промямлив чоловік. 
Марта: хіба ти не повинен робити все тихо? — а вона звідки тут? — Щоб люди тебе не бачили? 
— хіба ти не мала бути в аеропорту?
Марта: була. Але якщо, я знаю свою подругу то вона прийде сюди. Так, що іди туди, а я розберусь з ним. 
— може краще Михайло — сказав чоловік.
Марта: якщо я сказала, що я це означає, що я, — сказала дівчина до боржника, — іди, — а це вже було сказано до мене. 
І я швидко пішов до дівчат.
— Ніка, привіт.
Ніка: привіт. Що ти тут робиш?
— справи. 
Ніка: це що Марта тільки, що поїхала? Я їй зараз подзвоню, — дівчина витягнула телефон зі сумки.
— може краще не дзвони, вона за кермом.
Ніка: ні, я подзвоню. Де ти поїхала? Що саме? Кого ти там вже б'єш? Андрієвського? А кого тоді? Що ти маєш на увазі не дуже порядна людина? Гаразд.
— дай мені слухавку, — дівчина простягнула мені телефон, — Кого ти там б'єш?
Марта: сам знаєш кого. Він не хотів сісти в машину, а пістолету не мала. Треба було вирубати трохи. А він прокинувся і почав бушувати. І чого я маю тобі все доповідати?
— я твій начальник. 
Марта: ніби мене це хвилює.
— а мало б хвилювати, — я завершив виклик, — Ніка, я їду, бо твоя подружка натворить справ.
Ніка: А чим нам повернутися?
— викличе таксі, — я сів у машину і поїхав. Коли я приїхав то помітив Мазхара, — де вона?
Мазхар: і тобі привіт, пане Мудрик. Про кого ти? Якщо про Вероніку, то тут її не було, — коли вони почнуть бути серйозними. 
— твоя напарниця. 
Мазхар: зрозуміло. 
— ти відповідати будеш?
Мазхар: вона сказала, що коли ти прийдеш не казати тобі, де вона є.
— вона його катує,  чи що? 
Мазхар: та.
— і ти так просто це кажеш? 
Мазхар: ми з нею такий чай класний випили.
— все продумала. Ти стій тут нікуди не йди, — побігавши коридорами я знайшов її. Вона сиділа за столом і щось писала, — ти що бляха знущаєшся?
Марта: трошки. Твій боржник цілий тільки фінгал під оком. Чіплявся до мене. 
— як? 
Марта: сказав, що я страшна людина. 
— ти страшна людина. 
Марта: ти тут розбирайся, а в мене справи.
— попереджаю тебе. Сьогодні, щоб тебе не викрали, не вбили. І щоб ти нікуди не пропала. 
Марта: якщо дійсно, так буде, то я з цим впораюся. Ти ж знаєш.
— знаю, а ще якщо я нічого не буду робити твоя подруга мене вб'є. 
Марта: я їй ще пістолет дам. 
— звісно, ти ж і це написала у листі. 
Марта: тобі потрібно їй запропонувати зустрічатися.
— я зроблю пропозицію. І ми одружимось, — тут обличчя дівчини змінилося з веселого на похмуре, — що таке? 
Марта: зараз краще цього не роби.
— чому?
Марта: таємниця.
— гаразд тоді,  як ти її подружка і мій зам допоможеш мені. 
Марта: є одна ідея. 
— Розповідай.
Марта: нехай це буде, щось просте, але не дуже дешеве. Ти машину вже забрав?
— сьогодні маю забрати.
Марта: гаразд.  Тут у місті відкрився чудовий ресторан. І він працює усю ніч. Та ще просто неба. А ти знаєш, як вона любить зірки.  І там є чудовий столик з видом на озеро. Його забронюй. Або краще забронюй усі столики. Або весь ресторан. З місцем,  я тобі допомогла, а далі ти сам.  І можеш їй чай запропонувати, який я дала Мазхарові, тоді вона точно погодиться. 
— що це за чай? 
Марта: м'ятний.  З Туреччини. Люди від нього стають надто спокійними. Я деякий час його пила. 
— ясно. Сідай у свою машину і показуй, де той ресторан.