Частина 12

Як тільки ми переступили поріг будинку на мене накинувся мій фіктивний хлопець. Так, він накинувся. Спочатку обійняв, що мало не задушив мене. Обмацав моє обличчя перевіряючи температуру.  Ця його неочікувана турбота мене вб'є.

Міша: вроді немає, — сказав після того, як нарешті випустив мене з обіймів.

— чого?

Міша: температури.

— ви закінчили перевіряти чи зі мною все гаразд, пане футболісте?

Міша: я дав завдання Мазгарові, — тут він мене здивував. Не тим, що дав завдання Мазгарові, а тим що поділився зі мною. 

— яке? Ну ти можеш не говорити.

Міша: я почав, я і повинен закінчити.

— окей. Тоді яке завдання?

Міша: перевірити чи жива Каталіна, — хаха прикол. Бо ми теж його доручили Мазгарові. Прикольно.

Марта: Мудрик! — кричала з двору моя подруга, — де ти є? Виходь і може будеш живий.

Міша: господи. Що сталося?

— не знаю.

Міша: ви ж їхали разом.

— у цієї дівчини настрій міняється, що п'ять хвилин.

Марта: ось ти де.

Міша: що ти хочеш у моєї душі?

Марта: що я хочу? Це ти що хочеш? Що означає їй не потрібен кабінет, — ах, так вона про це не забула, — ти що знущаєшся?

Міша: це дуже обдумане рішення.

Марта: Обдумане рішення гаразд. Тоді цілком буде справедливо, що ти гратимеш без ніг.

Андрієвський: що відбувається? — на ці крики вже спустився Алекс.

Міша: в сенсі без ніг?

Марта: а ось так.

— Мудрик дещо зробив, — відповіла я на запитання Андрієвського, — і моя подруга готує план його вбивства.

Міша: що ти робила у Мазгара сьогодні?

Марта: перевіряла чи у мене є кабінет, а то є такі потвори, які його підлаштувати під себе. І я дуже сильно надіюсь, що ти не провертаєш справи за спинами, — чорт, вона зараз скаже що ми були в Мазгара.

Міша: які справи?

Марта: наприклад, переховування мертвої нареченої, — бляха.

Міша: по-перше, вона не наречена, а по-друге я наказав Мазгарові дізнатися чи жива вона. Тільки, він дивно повівся коли, я йому це озвучив. 
 

Мія: ясне діло, чує ж другий раз за день це прохання, — все приїхали.

Міша: не зрозумів. Вероніко, ти не була в ніякій лікарні? — це вже він сказав до мене і дивився скептично.

— не була, — тихо пробурмотіла я.

Міша: чудово, де ви були?

— у Мазгара, — тихо пробурмотіла я.

Міша: чому не сказали мені?

— тому, що ти б заборонив. Наказав Мазгарові нічого не робити.

Міша: що ви за проблема на мою голову? Ви нічого не будете робити. Не вмішуватимесь!

Марта: ще чого. Я буду робити те, що захочу.

Міша: тоді я відстороню тебе від справ.

Марта: ти не посмієш.

Міша: подивимося. Ви не будете вмішуватися у мої справи, я все сказав.

— я ніколи нікого не слухала і робила по-своєму і буду робити далі.

Міша: он як?

— ось так, — хлопець вийшов і гримнув дверима. І в цей момент моє серце розбилося знову.

Міша

Здається, коли я вийшов пройшло три години.  Я ходив та бродив вулицями. Якщо я сьогодні вранці вагався чи маю, я знайти того хто пробив шину Вероніці, то зараз я абсолютно впевнений, що маю це зробити.  Заради неї.

Я думав, що я вже відчував це. Кохання до дівчини, але це не так. Бо те, що я відчуваю до Вероніки зовсім інше. Моє серце тепер в її руках. Його в руках ще ніхто не тримав. Каталіну я звісно любив, але не так, як цю дівчину. І я маю зробити все можливе, щоб дівчина повірила, що я дійсно її кохаю. Інколи слів замало, щоб описати, що людина відчуває.

Коли я повернувся, то у вітальні я помітив, що Сашко спить на своєму місці, а Вероніка на моєму. Що ж сталося, що вона спить тут? Я підійшов та накрив її. І раптом згадав, що було краще віднести її у кімнату.  Надіюсь, вона не поб'є мене за це. 

Я підняв дівчину на руки і вона одразу вткнулась обличчям в мою шию. Я чомусь посміхнувся цьому. І я  поніс її до кімнати. Положивши дівчину на ліжко і накривши ковдрою я збирався іти спати у вітальню.

Але я відчув, як мою долоню обхопила маленька долоня Вероніки. Коли здивовано подивився на дівчину, вона здивувала мене ще більше.

Ніка: не йди.

— ти дійсно цього хочеш?

Ніка: якби я цього не просила, то явно я б цього не хотіла.

— гаразд. Я не покину тебе.

Ніка: обіцяєш?

— я обіцяю тобі це.

Ніка: я повірила. Залишся тут сьогодні? — ця дівчина зведе мене з розуму. Ні. Вона мене вб'є.

— якщо ти просиш, то я не можу тобі відмовити.

Ніка: якби я  тебе не попросила то ти б так і стояв над моїм ліжком? — сказала дівчина коли я залазив під ковдру.

— не знаю. Нік,

Ніка: що?

— чому ти боїшся, щоб тебе покинули?

Ніка: у мене не було дуже приємне розставання із Лук'яном. Та і я боюся втратити своїх друзів. Мені здається, що в один момент зникнуть вони і ти.

— і я?

Ніка: незважаючи на те, що у нас фіктивні відносини, але ти хороший друг і людина. О, господи. Я погана подруга.

— що сталося?

Ніка: після завтра у Лілюсика день народження. Як я могла забути.