Частина 12

Це що таке? Я не розуміла від кого, я мала відлипнути?  І хто це зробив? Я стояла. Просто стояла. Що за записка? І зробила це колишня Михайла. І відлипнути я мала від нього. Якщо зараз постраждала моя машина, то на наступний раз, я боюся подумати, що буде далі. 

— Вероніка, що з тобою? — Михайло доторкнувся до мого плеча.

— ти не бачиш? — показала я тремтячою рукою на колесо. 

— ходи сюди, — хлопець взяв мене за руку і обійняв. Він гладив мене по спині заспокоюючи, — хто це міг зробити? 

— твоя колишня! — заявила хлопцеві я. 

— звідки, ти це взяла? І як таке могло прийти до твоєї розумної голови? 

— Ось, —  я простягнула Мікайлові записку, яку я знайшла.

—  Відстань від нього він мій, бо на наступний раз буде порізане не тільки колесо. Т. К. Дивно.

— що саме? 

— Т. К. Це ініціали Каталіни. Ткач Каталіна. 

— вона ж мертва.

— саме так. Хтось вирішив пограти. Довірся мені я про це подбаю, гаразд?

— гаразд. Підкинеш мене до офісу? 

— я думав, що ти їдеш до нас. У базу збірної. — це з якого це дива? Там працює Андріан. 

— звідки такі думки, любий? 

— Андріан сказав учора. — о, боже. 

— що ще він сказав?

— що йому скучно тут брати інтерв'ю і поїхав додому, — мене Олег звільнить. Це катастрофа. Велика.

— у нас криза, катастрофа. Капець. 

— що таке? 

— я вчора сказала, щоб їхав Андріан замість мене, бо мене було інтерв'ю у Динамо. І щоб відправив цього хлопця і якщо він не впорається, то буду винна я. 

— браво, метелику, ти молодець! Великі з тебе люди будуть.

— я вже велика людина. І як я поїду? 

— дуже просто. Ходімо! — хлопець простягнув мені свою долоню. 

— куди? 

— я тебе відвезу, ну ж бо, Вероніко, — я вклала свою долоню в його велику лапу. А що? В нього долоня велика, як лапа ведмедя. Чув б це Міша. Він кидав дивні погляди на мене поки ми йшли.

— що? — запитала я, а то мене мучить, що Михайло Мудрик кидає на мене дивні погляди.

— та нічого. Сідай вже.

Михайло Мудрик відчинив мені пасажирські двері і я сіла і одразу зачинив їх потім хлопець обійшов машину і сів. І машина рушила з місця. 

Коли ми приїхали на базу збірної я побачила Андріана. Я тепер знаю, що зроблю в першу чергу. Вб'ю Андріана. 

— Андріан!  — крикнула я так, що всі люди обернулися, а він нє, — Андріан! Андріан, ти що глухий? 

— я все прекрасно чую. 

— що згадав, що у тебе є совість? — буркнула я.

— не потрібно читати мені моралі. 

— ти ще везунчик! Вона тебе ще не б'є. 

—  я редактор, а не журналіст. Я не створений для цього всього. 

— твоєю роботою сьогодні займуся я, а ти з того матеріалу, що я сьогодні отримаю зробиш мені статті. Іде?

—  гаразд. Надішли мені вчорашнє інтерв'ю. Я в офіс. 

— бувай, — сказала я і хлопець пішов.

— пані журналістко, ви вмієте проводити переговори? Я вражений, — з посмішкою сказав Михайло. — не завжди я бачу, як ти НЕ погрожуєш. 

— уяви собі. Як підготовка до завтрашнього матчу?

— чудово, незважаючи на те, що наш дім затопило. — мене охоплює відчуття, що дім ніяк не затопило. І вони все це вигадали. 

— гаразд, йду перевірю справна система на завтра.

— це ви перевіряєте? — Михайло був вражений, що цю роботу робимо ми. 

— Оскільки, наш офіс веде трансляції, то так. Мікрофони, камери і вся інша техніка її потрібно перевіряти.

Дім дівчат

19:50

— будете чай, кохве, капучіно? — голосно говорила Марта з кухні. 

— всім чай, — сказала я коли прийшла на кухню. 

— ну, — одразу Марта дивилася на мене. Навіть забула, що вона робила чай.

— що «ну»?

— розказуй, що було сьогодні.

— хтось біля будинку вночі порізав мені шини і там була записка. 

— записка? — здивовано Марта дивилася. 

— та, ось вона, тримай, — подала я дівчині ту записку, — чого я її постійно з собою ношу, не знаю.

— Відстань від нього він мій, бо на наступний раз буде порізане не тільки колесо. Т. К.  Хто ця Т. К.? — прочитала Марта записку в голос. 

— Міша, каже, що такі ініціали у Каталіни. Але вона мертва і цього не може бути.

— ну можливо, вона воскресла. — ага. Ще б сказала, як Ісус Христос.

— цього неможливо. І ще ніхто не воскресав.

— для чогось і існує цей термін, тому я думаю, що це можливо. Ісус Христос, якось це зробив. — а ні. Вона все таки це сказала. Моя подруга неймовірна. 

— дуже смішно. 

—  а хто сказав, що я жартую? — Марта завжди все говорить серйозно. 

— ходімо, вже до інших.

— і Мудрик дуже віруючий. —  ця дівчина колись договориться. 

— Марат.

— що?

— мовчи і йдемо. — я взяла піднос з чаєм і понесла у  вітальню, а Марта несла солодке та цукор. 

Ми пішли до наших друзів. І я одразу помітила, як моя кішка тулилася до Софії. Все таки вона її найбільше сподобалася. Але тут кішка почала різко мявкати.

— давайте її каструєм, тому що вона постійно верещить, — запропонувала Софія. Бо кішка голосила біля неї. 

— Я тебе зараз каструю. — я окинула незадоволеним поглядом на Софію, коли ставила піднос з чаєм. 

— а якщо серйозно, вона гониться може їй кота знайти, — запропонувала Марта. І тут вривається Марійка з кимось спорячи по телефону.

— де я тобі знайду кішку? Йди народи. У вас з Михайлом буде спільна дитина. Все бувай. — а в кого це буде з Михайлом спільна дитина? 

— що сталося? 

— в Михайла Мудрика проблема. Його кіт гониться, а я маю кота знайти, — я подивилася на Марту і в неї була вже ідея. І думаю, що в її ідею входить Люциферка.

— навіть не озвучуй. 

— це не така і вже велика проблема. Коля просто перебільшує.

— а де твій кіт? — запитала я у Михайла, оскільки він живе у нас, але кота ніякого я не бачила.