Частина 10

Вероніка 

Придурок. Ідіот. Бісів футболіст. Він не може розібратися у своїх думках, а від цього ще й страждаю я. Я йшла махала руками і в думках вбивала Мудрика. Ця його поведінка не нормальна. Зовсім. Говорить про кохання. Він просто хоче забути. І думає, якщо почне зі мною відносини у нього вийде. Михайлові потрібно розібратися спочатку з собою. А потім чогось хотіти.

—  ще одна. Пройшлася, як фурія. Так можна і з ніг збити, — стояла спантеличена Софія. 

— як хто пройшлася? — перепитала я у подруги зупинившись на сходах.

— Не важливо, — махнула дівчина рукою. 

— і ти сказала «ще одна», що це означає? — я дивилася їй у вічі. 

— Марта, як виганяла Андрієвського прийшла з вулиці дуже зла, — чорт. Яка ймовірність, що вона не чула нашої розмови? Не знаю. Але я відчуваю, що вона все чула. 

— я піду її найду. Запитаю. — сказала я Софії. 

— допомоги тобі не потрібно? — запитала подруга заправляючи пасма волосся за вухо. 

— думаю, що ні, — думаю вистачить, що зараз знає лише одна моя подруга. 

Подругу я знайшла, аж в її кабінеті вона сиділа, щось креслила, здається. Я постукала у двері. І привідкрила двері, щоб заглянути в них. Я просунула свою голову в отвір, щоб подивитися на дівчину. А вона навіть уваги не звертає на мене. 

— Якщо це Вероніка, то закрий двері зі своєї сторони, — так, так вона почула і все знає. Думаю, брехати не потрібно. А то ще запхає мені цю лінійку в горлянку. Саме, це я хотіла зробити з Михайлом, можливо вона мені її позичить? 

— так, це я і двері я зачиню з твоєї сторони, — сказала я з якоюсь посмішкою на обличчі, а подруга тільки на мене подивилася, — ти будеш так мовчати? — і знову мовчання.  Думаю,  я на це заслужила.

— Подай Лінер, — нарешті сказала подруга, а то я почала думати, що вона забула, як говорити.

— я знаю, що мала розповісти, але по пунктах договору це неможливо, — подала я їй лінер. Виглядає, як звичайна ручка. В чому їх різниця? Я не розумію. 

— подай лінійку, —  я подала їй і лінійку вона, що буде ігнорувати мене? 

— але ти маєш рацію ображаючись на мене, — далі продовжувала я розмову ніби сама з собою.

— подай резинку.— здається, що це гра.

— ти мене ігноруєш? — не витримала я.

— подай стругалку, — та вона знущається. 

— і навіть мене не слухаєш, — зробила висновок я.

— я тобі друг, якщо так,  то потрібно було легенько натякнути. Я зрозуміла б. Ти знаєш це. 

— ну Маратику! Я не могла. 

— Вероніка, мовчи! 

— поговориш зі мною? Мені потрібно виговоритися.

— угу. 

— він сказав, що я йому подобаються.

— а це я не чула. Ви фіктивна парочка чи не так? — дівчина відірвалась від креслень і тепер вся її увага була прикута до мене. 

— так і є, але він досі закоханий у Каталіну, а говорить мені, що я йому подобаються. І я не розумію його поведінки. — я сіла на крісло поруч з її столом. 

— ти ж пам'ятаєш історію. Дівчина думала, що любить, але це було зовсім не любов. Тому, будь ласка, будь обережною. І насамперед  думай про себе. Це трохи егоїстично, але не завжди хороший кінець. Насамперед потрібно думати про себе.

— я завжди, думаю про себе. 

— молодець. Значить Михайло Петрович говорить, що ти йому подобаєшся? — сказала дівчина з легкою посмішкою на обличчі.

— щось на подобі цього. Але це не так. Він хоче забути її. Використовуючи мене, але я так легко не піддамся, — я сиділа і перебирала свої пальці.

— припини це робити, — дівчина встала зі столу і почала ходити туда назад і так десять раз, а може і більше, і ще я забула згадати, що вона ходила з олівцем. 

— завтра буде видно. І завтра я виберу режим повний ігнор Михайла Мудрика. 

— завтра буде цікаво, — сказала дівчина і ми вийшли з її кабінету, щоб поринути в солодкий сон. І подруга мала рацію завтра буде цікаво. Цілу ніч я крутилася. З моєї голови ніяк не виходили слова Михайла. 

— тому, що я щось відчуваю до тебе, ясно? — ці слова крутилися у моїй голові. Але рано чи пізно це розвіється, якщо це правда його справжні відчуття. Симпатія завжди тимчасова. Вона або переростає у велике кохання, або ж у велику ненависть. Т

ак, чи інакше ми не пов'язані великою любов'ю до одне одного. 

Мені так і не вдалося заснути, тому я вирішила спуститися на кухню попити води. Я ввімкнула світло і одразу побачила, що стоїть Оксана і навела на мене ніж.

— що ти робиш?  — запитала я спокійним тихим голосом 

— а це ти, — і відійшла від мене з ножем, — я просто думала, що це злодій і тому це, — показала дівчина на ніж, який вона тримала у руці, — захист від злочинців. 

— і ти як адвокат, подзвонила поліції?

— звісно. Спочатку здам його поліції, а потім запропоную злочинцю свої послуги адвоката.

— чудовий бізнес-план, — я витягнула з тумбочки стакан і налила собі води

— О, і мені ще налий, — витягнула ще один стакан.

— Ось тримай, — подала я подрузі склянку з водою, а вона залпом всю воду випила, — Ну і тебе палить. 

— я ж гаряча дівчина. 

— та так. Потрібно йти спати, бо завтра на роботу. 

— ідіть, ділова пані.

— а ти не йдеш? — дивно, що вона буде сидіти на кухні 4 ранку

— ні, в мене о п’ятій  ранку пробіжка. Я вирішила займатися спортом, — я не здивуюся, якщо сьогодні зранку вона буде спати на диванчику у вітальні. 

— тоді надобраніч.

— надобраніч, щоб тобі наснився Михайло.

— не дай Бог, я його і так кожен день бачу. 

І коли я прийшла до своєї кімнати,  одразу заснула. Це що така дія води? Не знаю. Можливо. Вранці я встала бодрячком, незважаючи на те, що спала кілька годин.

Зробивши всю свою ранкову рутину,  я підійшла до шафи і довго дивилася на свій одяг. І мій вибір зупинився на зеленому костюмі, який складається із спідниці-міді та піджака. Я вирішила накрутити своє волосся і скласти його у високий пучок. Одягла свої колечка одне з них було у формі метелика. Також я вирішила сьогодні, взути босоніжки зі своєї колекції. Так, саме сьогодні я взую зелені босоніжки із метеликами. Метеликів багато не буває.