Частина 10

Придурок. Ідіот. Бісів футболіст. Він не може розібратися у своїх думках, а від цього ще й страждаю я.  Я йшла махала руками і в думках вбивала Мудрика.  Ця його поведінка не нормальна. Зовсім.

Софія: ще одна. Пройшлася, як фурія. Так можна і з ніг збити, — стояла спантеличена Софія.

— як хто пройшлася? — перепитала я у дівчини.

Софія: Не важливо, — махнула дівчина рукою.

— і ти сказала «ще одна », що це означає? — я дивилася їй у вічі.

Софія: Марта, як виганяла Андрієвського прийшла з вулиці дуже зла, — чорт. Яка ймовірність, що вона не чула нашої розмови? Не знаю. Але я відчуваю, що вона чула.

— я піду її найду. Запитаю. — сказала я Софії.

Софія: допомоги тобі не потрібно? — запитала подруга заправляючи пасма волосся за вухо.

— думаю, що ні, — думаю вистачить, що зараз знає лише одна моя подруга.

Подругу я знайшла аж в її кабінеті вона сиділа, щось креслила, здається. Я постукала у двері. І при відкрила двері, щоб заглянути в них. Я просунула голову в отвір щоб подивитися на дівчину. А вона навіть уваги не звертає на мене.

Марта: Якщо це Вероніка, то закрий двері зі своєї сторони, — так, так вона почула і все знає. Думаю, брехати не потрібно. А то ще запхає мені цю лінійку в горлянку. Саме це я хотіла зробити з Михайлом, можливо вона мені її позичить?

— так, це я і двері я зачиню з твоєї сторони, — сказала я з якоюсь посмішкою на обличчі, а подруга тільки на мене подивилася, — ти будеш так мовчати? — і знову мовчання.  Думаю,  я на це заслужила.

Марта: Подай Лінер, — нарешті сказала подруга, а то я почала думати, що вона забула, як говорити.

— я знаю, що мала розповісти, але по пунктах договору це не можливо, — подала я їй лінер. Виглядає, як звичайна ручка. В чому їх різниця? Я не розумію.

Марта: подай лінійку, —  я подала їй і лінійку вона,  що буде ігнорувати мене?

—  але ти маєш рацію ображаючись на мене, — далі продовжувала я розмову ніби сама з собою.

Марта: подай резинку.— здається, що це гра.

— ти мене ігноруєш? — не витримала я.

Марта: подай стругалку, — та вона знущається.

— і навіть не слухаєш, — зробила висновок я.

Марта: я тобі друг, якщо так,  то потрібно було легенько натякнути. Я зрозуміла б. Ти знаєш це.

— ну Маратику! Я не могла.

Марта: Вероніка,  мовчи!

— поговориш зі мною? Мені потрібно виговоритися.

Марта: угу.

— він сказав, що я йому подобаються.

Марта: а це я не чула. Ви фіктивна парочка чи не так? — дівчина відірвалась від креслень і тепер вся її увага прикута до мене.

— так і є, але він досі закоханий у Каталіну, а говорить мені, що я йому подобаються. І я не розумію його поведінки. — я сіла на крісло поруч з її столом.

Марта:  ти ж пам'ятаєш історію. Дівчина думала, що любить, але це було зовсім не любов. Тому, будь ласка, будь обережною. І насамперед  думай про себе. Це трохи егоїстично, але не завжди хороший кінець

— я завжди, думаю про себе.

Марта: молодець.  Значить Михайло Петрович говорить, що ти йому подобаєшся? — сказала дівчина з легкою посмішкою на обличчі.

— щось наподобі цього. Але це не так. Він хоче забути її. Використовуючи мене, але я так легко не піддамся, — я сиділа і перебирала свої пальці.

Марта: припини це робити, — дівчина встала зі столу і почала ходити туда назад і так десять раз, а  може і більше і ще я забула згадати, що вона ходила з олівцем.

— завтра буде видно. І завтра я виберу режим повний ігнор Мудрика.

Марта: завтра буде цікаво, — сказала дівчина і ми вийшли з її кабінету, щоб поринути в солодкий сон.

І подруга мала рацію завтра буде цікаво. Цілу ніч я крутилася. З моєї голови не виходили слова Михайла.

Міша: тому, що я щось відчуваю до тебе, ясно? — ці слова крутилися у моїй голові.

Але рано чи пізно це розвіється, якщо це правда його справжні відчуття. Симпатія завжди тимчасова. Вона або переростає у велике кохання, або ж у велику ненависть. Так,  чи інакше ми не пов'язані великою любов'ю до одне одного.

Мені так і не вдалося заснути, тому я вирішила спуститися на кухню попити води. Я ввімкнула світло і одразу побачила, що стоїть Оксана і навела на мене ніж.

— що ти робиш?  — запитала я спокійним тихим голосом.

Оксана: а це ти, — і відійшла від мене з ножем, — я просто думала, що це злодій і тому це, — показала дівчина на ніж, який вона тримала у руці, — захист від злочинців .

— і ти як адвокат, подзвонила поліції?

Оксана: звісно. Спочатку здам його поліції, а потім запропоную злочинцю свої послуги адвоката.

— чудовий бізнес-план, — я витягнула з тумбочки стакан і налила собі води

Оксана: О, і мені ще налий, — витягнула ще один стакан.

— Ось тримай, — подала я подрузі склянку з водою, а вона залпом всю воду випила, — Ну і тебе палить.

Оксана: я ж гаряча дівчина.

— та так. Потрібно йти спати, бо завтра на роботу.

Оксана: ідіть ділова пані.

— а ти не йдеш? — дивно, що вона буде сидіти на кухні 4 ранку

Оксана: ні, в мене 5 ранку пробіжка. Я вирішила займатися спортом, — я не здивуюся, якщо сьогодні зранку вона буде спати на диванчику у вітальні.

— тоді надобраніч

Оксана: надобраніч, щоб тобі наснився Михайло.

— не дай Бог, я його і так кожен день бачу. 
 

І коли я прийшла до своєї кімнати,  одразу заснула. Це що така дія води? Не знаю. Можливо. Вранці я встала бодрячком, незважаючи на те, що спала кілька годин.

Зробивши всю свою ранкову рутину,  я підійшла до шафи і довго дивилася на свій одяг. І мій вибір зупинився на зеленому костюмі, який складається із спідниці-міні та піджака. Я вирішила накрутити своє волосся і скласти його у високий пучок. Одягла свої колечка одне з них було у формі метелика. Також я вирішила сьогодні, взути босоніжки зі своєї колекції. Так, саме сьогодні я взую зелені босоніжки із метеликами. Метеликів багато не буває.

Я спустилася вниз схопила ключі і побігла. Сьогодні я проведу день у тренерському штабі Динамо, що означало, що я не побачу Михайла, що і мене радувало. Сьогодні я проведу інтерв'ю в Олександра і Миколи. Це невеличка робота. Тому, я додому пораду трішки швидше ніж зазвичай.