Частина 9

Софія: як там день після дня народження? — в моїй кімнаті з'явилися радісні Софія, Вікторія і Оксана.

— неймовірно.

Оксана: що тобі таке наснилося,  що ти кричала уві сні?

Віка: можливо їй снилося, як вона на війні і стріляє з автомата. — пофантазувала дівчина.

Оксана: такі сни сняться тільки тобі.

— мені снився Михайло, — різко випалила я.

Оксана: ух ти, що

— і він робив мені пропозицію. А я говорила «ні», говорила, що спочатку має попросити моєї руки у батьків і у друзів. І потім я прокинулася.

Віка: О, це сни. 
 

Після цього сну я задумалася, чому перенесли матч на тиждень.  Це сталося надто швидко.

— знаєте, мене хвилює одна думка.

Віка: яка? — поцікавилася подруга.

— матч. Його перенесли. Він мав бути вчора, але ви самі знаєте, що було вчора.

Софія: можна дуже просто з'ясувати.  Подзвони Олені.

— точно, як я сама не додумалась, Софійка, ти геній,— я набрала Олену, — Алло, пані Олено?

Софія: я знаю, — я їй нічого не встигла сказати, бо Олена підняла слухавку.

Олена: так, я слухаю, Вероніко.

— вчора мав бути матч.

Олена: так, але Михайло Мудрик його переніс на наступний тиждень.

— Мудрик? Як таке можливо?

Олена: так.

— я зрозуміла вас, дякуую.

Софія: що там?  — дівчина сіла на моє ліжко.

— Михайло Мудрик переніс матч, — і тут на всю кімнату дівчата почали кричати.

Софія: аааа, боже це так романтично.  — ще трошки і вона почне стрибати на моєму ліжку.

Оксана: можна мені такого хлопця,  — з сусідньої кімнати вийшла Марта.

Марта: чого ви так ричите? Ви що одні тут живете? 

Оксана: Мудрик Михайло Петрович вчора переніс матч, щоб святкувати день народження коханої дівчини. Юхуу, юхуу, — сказала дівчина стрибаючи і обнімаючись з Вікторією.

МАрта: що? — тепер від радості і кричала і вона.  Всі були раді, а я спантеличена. Що він робить і головне питання для чого? Я цього не розуміла.

Софія: ходімо снідати. Ніка,  вдягайся і йдемо снідати

— добре, мамо.

Я пішла прийняла душ зробила свою ранкову рутину. Відкрила шафу одягла білий топ, бежеві джинси укорочену сорочку. Заплела низьку гульку. Одягла сережки та кольє.

— що там,  дорогі друзі?

Софія: ми плачемо. Бо немає більше такого чоловіка, як Михайло.

— є.

Софія: і хто ж?

— Артемко Маунт і Сашунька Андрієвський, — радісно вимовила я п'ючи зелений чай.

Марта:  дуже смішно.

— хіба він не врятував тебе від кулі? — Сашунька герой.

Марта: це було наоборот, його врятувала я.  — ну перепутала з ким не буває.

— ну нічого. А Артем, хіба не він врятував тебе від бомжа, який ліз до тебе цілуватися? — тут я точно не переплутаю. 
 

Софія: ну було діло.

— все дівочки, я поїхала на роботу, — я вийшла і сіла у своє зелене ауді.

Я приїхала в офіс, одразу взялася за роботу. Мені потрібно було змонтувати відео з інтерв'ю Михайла, яке ми брали 2 тижні тому. Я швидко змонтувала його.  І я зрозуміла, що хочу дізнатися чому він переніс матч. Тому, я взяла витягнула білий аркуш паперу взяла синю масляну ручку і почала писати свій лист НЕ любовний.

Місьо,
Привіт, давно ми не листувалися. З тобою спілкування у листах дається мені краще ніж вживу. Ти ніби більш відкритий у листах, які пишеш мені. Зізнаюся, мене ти здивував дуже сильно. Спочатку тим, що я перша дівчина, якій ти пишеш такі листи. Ти це говорив у одному з листів. Якщо тобі потрібно знати звідки, я це знаю. А потім ти вразив мене на моє день народження. Ти сказав мені,  що матч перенесли на тиждень, але його не перенесли,  його переніс ти. І мене цікавить, для чого ти це зробив? Дівчата кажуть, що ти хотів святкувати день народження своєї «коханої» дівчини. Але вони так думають, тому що вони впевнені, що ми зустрічаємося насправді, а не вдаємо, що між нами любов. Справжня любов, яка ніколи не буде між нами.  І я тебе дуже прошу не бреши мені, найбільше у цьому житті, я боюся бути обдуреною. 
Щиро, твоя фіктивна дівчина,
Вероніка,

Я склала папір у двоє поклала у конверт, на якому зверху написала Місьо Мудриків. Я вийшла з цим конвертом на коридор і одразу в щось врізалась. Це був мій хлопець. Він одразу обняв мене за талію, щоб я не впала.

Міша: Обережно! Де ти так спішиш?  — він дивився мені прямо в очі, чомусь він завжди, коли говорить так робить він навіть не кліпав.

— вибач, я до речі до тебе їхати збиралася.

Міша: До мене? — він досі тримав руки у мене талії.

— так. Але ти тут і зараз дам тобі дещо.

Міша:  ух, ти що. Я чекаю. — хлопець навіть не думав мене випускати зі своїх обіймів.

— може зайдемо у середину, на нас і так весь офіс дивиться, —  ми з Мішою стали номер 1 в обговоренні у моєму офісі. Навіть Ліля з Дмитром відійшли на другий план..
 

Міша:  нехай дивляться, — ну а йому байдуже.

— все ходімо, — я схопила його за руку і ми зайшли у кабінет і я закрила двері.

Міша:  вони подумають, що ми тут, — але він не договорив, я просто його перебила. 

— не продовжуй цю фразу,  ось тримай. — я подала йому лист, НЕ любовний.

Міша:  ти мені простий папірець вирішила дати?

— йой, сліпе, — я обернула конверт на ту сторону, де пише «Місьо Мудриків».

Міша: Це лист? — поцікавився хлопець.
 

— так.  — я хотіла ще щось сказати, але тут різко в кабінет вривається Ліля.

Ліля: Веронічка, це SOS.  Ой, Міша, вибачте, що перериваю вас, але це надзвичайна ситуація.

— що таке? 

Ліля: дзвонила Маруся, і говорила що Віка з Оксаною закрили на 15 діб.

— що? Що вони витворили?

Ліля: не знаю. Їдемо подивимося.

Міша: я вас відвезу. І залишусь там з вами вам потрібна чоловіча підтримка..

— який ти добрий, що я не можу, — ми вийшли з офісу сіли в машину і поїхали, — я відчуваю, що скоро знову буду шукати нову роботу.

Ліля: нас не звільнять, не бійся. Варто боятися того, що ці двоє витворили.