Частина 9

Вероніка

— що тобі таке наснилося,  що ти кричала уві сні? — я навіть не побачила за Софією Віку з Оксаною. 

—  можливо їй наснилося, як вона на війні і стріляє з автомата. — нафантазувала Віка.

— такі сни сняться тільки тобі. — дорікнула Оксана Вікторії. 

— мені снився Михайло, — різко випалила я. Чорт. Не треба було.

— ух ти, що 

— і він зробив мені пропозицію. А я говорила «ні», говорила, що спочатку має попросити моєї руки у батьків і у друзів. І потім я прокинулася. 

Після цього сну я задумалася, чому перенесли матч на тиждень. Це сталося надто швидко.

— знаєте, мене хвилює одна думка.

— яка? — поцікавилася Оксана. 

— матч. Його перенесли. Він мав бути вчора, але ви самі знаєте, що було вчора. 

— можна дуже просто з'ясувати.  Подзвони Олені. — дала ідею Софія. А це дієво. Вона ж точно знає. 

— точно, як я сама не додумалась, Софійка, ти геній. — я взяла телефон, який був на тумбочці, що біля мого ліжка та набрала номер жінки, — Алло, пані Олено? — жінка відразу відповіла. 

— так, я слухаю, Вероніко. 

— вчора мав бути матч. 

— так, але Михайло Мудрик його переніс на наступний тиждень.

— Мудрик?

— так. — о, боже.

— я зрозуміла вас, дякую. — я завершила виклик і поклала його назад на тумбочку. 

— що там? — запитала Софія. 

— Михайло Мудрик переніс матч, — і тут на всю кімнату дівчата почали кричати. 

— аааа, боже це так романтично. — почала кричати Софія а за нею і Оксана 

— можна мені такого хлопця,  —  аж з сусідньої кімнати вийшла Марта і зайшла сюди.

— чого ви так кричите? Ви, що одні тут живете? 

— Мудрик Михайло Петрович вчора переніс матч, щоб святкувати день народження коханої дівчини. Юхуу, юхуу. — повідомила новину Оксана Марті.

— що? — тепер від радості і кричала і вона.  Всі були раді, а я спантеличена. Що він робить і головне питання для чого? Я цього не розуміла. 

— ходімо снідати. Ніка, одягайся і йдемо снідати, — сказала Марта і вони вийшли з кімнати.

— добре, мамо. 

Я пішла прийняла душ зробила свою ранкову рутину. Відкрила шафу одягла білий топ, бежеві джинси укорочену сорочку. Заплела низьку гульку. Одягла срібні сережки у формі метелика та кольє. 

— що там дорогі друзі? — сказала, коли зайшла на кухню. Усі вже сиділи за барною стійкою.

— ми плачемо. Бо немає більше такого чоловіка, як Михайло. — сказала Софія. О, боже їхній вдаваний плач це мабуть найгірше, що я бачила у своєму житті. 

— є.

— і хто ж? — запитала Софія. 

— Артемко Маунт і Сашунька Андрієвський. — ну це було очевидно. Та й я мусила це сказати. Ха-ха.

— дуже смішно. — закотила Марта очі. 

— хіба він не врятував тебе від кулі?

— це було наоборот, його врятувала я. 

— ну нічого. А Артем, хіба не він врятував тебе від бомжа, який ліз до тебе цілуватися? 

— ну було діло. 

— все дівочки, я поїхала на роботу. 

Я приїхала в офіс, одразу взялася за роботу. Мені потрібно було змонтувати відео з інтерв'ю Михайла, яке я брала тиждень тому. Я швидко змонтувала його. І я зрозуміла, що хочу дізнатися чому він переніс матч. Тому, я взяла витягнула білий аркуш паперу взяла синю масляну ручку і почала писати свій лист НЕ любовний. 

Місьо,

Привіт, давно ми не листувалися. З тобою спілкування у листах дається мені краще ніж вживу. Ти ніби більш відкритий у листах, які пишеш мені. Зізнаюся, мене ти здивував дуже сильно. Спочатку тим, що я перша дівчина, якій ти пишеш такі листи. Ти це говорив у одному з листів. Це на випадок, якщо тобі потрібно знати звідки, я це знаю. А потім ти вразив мене на моє день народження. Ти сказав мені, що матч перенесли на тиждень, але його не перенесли, його переніс ти. І мене цікавить, для чого ти це зробив? Дівчата кажуть, що ти хотів святкувати день народження своєї «коханої» дівчини. Але вони так думають, тому що вони впевнені, що ми зустрічаємося насправді, а не вдаємо, що між нами любов. Справжня любов, яка ніколи не буде між нами.  І я тебе дуже прошу не бреши мені, найбільше у цьому житті, я боюся бути обдуреною. 

Щиро, твоя фіктивна дівчина,

Вероніка,

Я склала папір вдвоє поклала у конверт, на якому зверху написала Місьо Мудриків. Я вийшла з цим конвертом на коридор і одразу в щось врізалась. Це був мій хлопець. Він одразу обійняв мене за талію, щоб я не впала.

— Обережно! Де ти так поспішаєш? 

— вибач, я до речі до тебе їхати збиралася,

— До мене? — він досі тримав руки у мене талії. 

— так. Але ти тут і зараз дам тобі дещо. 

— Я чекаю.

— може зайдемо всередину, на нас і так весь офіс дивиться.

— нехай дивляться.

— все ходімо, — я схопила його за руку і ми зайшли у кабінет і я закрила двері. 

— вони подумають, що ми тут... — я знала, що мав на увазі Михайло і тому перебила його. 

— не продовжуй цю фразу, — перебила я його, — ось тримай. — я простягнула хлопцеві свою руку у якій був лист. 

— ти мені простий папірець вирішила дати? — він ще намагається жартувати. 

— йой, сліпе, — я обернула конверт на ту сторону, де пише «Місьо Мудриків». 

— Це лист?

— так. — я хотіла, ще щось сказати, але тут різко в кабінет вривається Ліля. 

— Веронічка, це SOS. Ой, Міша, вибачте, що перериваю вас, але це надзвичайна ситуація. 

— що таке? 

— дзвонила Маруся, і говорила що Віка з Оксаною закрили на 15 діб. — о, боже. Що вони натворили?

— що? Що вони витворили? 

— я не знаю. Їдемо подивимося. 

— я вас відвезу. І залишусь там з вами вам потрібна чоловіча підтримка. — Михайло Мудрик джентльмен? Нічого собі. Треба буде це записати у нотатки. 

— який ти добрий, що я не можу, — ми вийшли з офісу сіли в машину і поїхали, — я відчуваю, що скоро знову буду шукати нову роботу. — сказала я коли машина стала на світлофорі горіло червоне світло.