Частина 7

Вероніка

Як тільки я вранці розплющила свої очі, одразу помітила Михайла і що він тут робить? Мої щоки одразу залилися теплом. І моє серцебиття пришвидшилося. Я відчувала, як сильно воно б'ється. 

— от, чорт забирай. — сіла я у своєму ліжку.

— І тобі доброго ранку! — дивився на мене дивним поглядом Михайло. 

— доброго ранку, я навіть не буду питатися, як ти тут опинився.

— Ти хоч пам'ятаєш, що заснула в мене на грудях? До речі, ти така мила коли спиш.

— ти спав, тут у кріслі? 

— Так, хоча я міг лягти біля тебе, але зараз ми б не говорили спокійно. Ти б шукала чим мене вдарити.

— правду говориш.

— Сьогодні вранці подзвонила моя тітка і  вона чекає нас на вечерю у суботу,

— добре, що в суботу. Це ще не скоро. — в принципі я мала час, щоб підготуватися. І не буде так страшно. 

— Субота завтра.

— ммм, — почала я нити у подушку.

— не ний. Ти ж пам'ятаєш, що вчора ти робила?

— нічогісінько, — я повернулася обличчям до хлопця. 

— ти кричала до Марти, бо та краде твої фрази.

— не так страшно, як я собі уявила. 

— а ще ти сказала, що в мене дуже файна срака, — о боже.

— Дуже. Я прямо балдююююю від неї. 

— Вероніко, та ти збоченка!

— я знаю. А ще я хочу їсти.  

— тоді ти одягайся, ми йдемо снідати. — ура, ура мене нагодують. 

— ти ведеш мене снідати? 

— Так. Швидко одягайся, а я тебе почекаю внизу.

— урааа, Місько пісько, веде мене снідати. — я радісно вискочила з ліжка.

— як ти мене назвала?

— як почув, так і назвала.

— Місько пісько? Серйозно? 

Коли Михайло пішов вниз, то я пішла у ванну кімнату зробила свою ранкову рутину. І після цього всього пішла одягатися. Мій вибір сьогодні зупинився на блакитному комбінезоні  вирівняла волосся, зробивши макіяж та взувшись я спустилась до Михайла. Та тільки він дивно дивився на мене.

— що? Твоя дівчина сьогодні ділова. 

— Вдягнувши комбінезон ти стала діловою? 

— так!

— Ще поїдемо до мене додому, щоб я переодягнувся. Тоді ми з тобою поїдемо снідати. 

— добре.

Місьо Мудриків прийняв душ і переодягнувся набагато довше ніж я. А ще кажуть, що дівчата надто довго збираються. Варто засікти час, як довго збираються чоловіки. Жаль, що я забула про це. І коли він НАРЕШТІ вийшов ми поїхали у одне кафе. Я собі замовила млинці з шоколадом і лате.

— солодке на сніданок?

— чому б і ні? Це краще ніж їсти всяку всячину за п'ятсот доларів. 

— Це салат з капусти,  руколи, цибулі порей і шпинату. — мені аж погано стало від такої кількості здорових продуктів. 

— скажу, тобі чесно в моєї бабусі і то корова їсть менше хопти.  

— Чудовий  жарт.

—  це була правда. В цієї корови такий апетит, що ти навіть такого не їв. 

— Я і не їв. Я думаю, що  можу спробувати твої млинці. — та невже Михайло спробує, щось солодке. Я не вірю.

— хочеш? Правда? 

— Так. — я відрізала великий шматок млинця і поставила на його  тарілку, — дякую.

— ну як?

— це доволі смачно,  дякую .

***

Я вирішила, що сьогодні навідаюся в адвокатську контору Оксани. Я давно не бачила цієї дівчини. 

Але як виявилося там були вже Маруся, Софія, Ліля, Вікторія. У нас що групове зібрання? Як тільки я увійшла у кабінет Оксани мене «дуже» привітно зустріли.

— ви що змовились усі? — сказала Оксана, як тільки я увійшла. Я ж казала, що мене «дуже» привітання. 

— О, Нікітос прийшов. — сказала Маруся 

— і вам привіт. Питання для вас

— уважно слухаємо. — сказала Ліля глянула на мене. Вони з Вікторією сиділи на шкіряному диванчику, що був розташований біля стіни навпроти столу Оксани.

— А що ви всі тут робите? Ми ніби не домовлялися тут зустрітися. — ми взагалі не про що не домовлялися.

— співпадіння. — сперлась Вікторія на Лілю, а також її постійно відштовхувала.

— ого, скільки вас тут. Я зразу до діла. Навіть не буду питати чому ви всі тут,— дівчина увійшла вся брудна. Вона що по болоті ходила?

— чого ти така брудна? 

— та якийсь придурок їхав і обтраскав мене. Оксана, можеш пробити, хто цей ідіот? Я його знайду і поб'ю.

— ти що номера записала? — запитала Оксана. 

— звісно. Ось тримай, — подала листок з номером. Оксана стала, щось клацати у комп'ютері. 

— Ем.. — Оксана відірвала своє обличчя від ноутбука та глянула на мене, — це Ніка

— це Вероніка? — перепитала Марта. Це точно не я. Бо моя машина біля нашого офісу. 

— нє, Михайло Мудрик на її машині.

— та я йому колеса всі попробиваю. — роздратовано пробурмотіла Марта. 

Всі дівчата засміялися. Ми ще дві години сиділи у Оксани пили лате їли круасани. Потім мені потрібно було бути в офісі. Як виявилося там вже був Лук'ян мій колишній і з ним говорив Михайло Мудрик. Але спочатку,  я його не помітила, тому влаштувала невеликий скандал Мудрику.

— Шановний пане футболіст, чого ви не попереджаєте мене, що будете тут? А і ще готуй нові шини. — поплескала я хлопця по плечах.

— Нові шини, ти про що? Ааа, я здається, зрозумів. 

— ага.

— сильно? 

— дуже. Так, що коханий,  я тебе не врятую. — на моєму обличчі сяяла усмішка.

— коханий? — і коли я почула цей голос моя усмішка миттю зникла. 

Міша: а тебе Лук'яне, що так дивує? 

— і тобі привіт Лук'яне, чому ти тут?  

— я тут стажуюсь, можливо буду працювати. 

— не будеш, — прошепотіла я, а Михайло посміхнувся і погладив мене по спині. 

— вибач? 

— ти йшов до Олега, так і йди. — той вийшов, а хлопець продовжував мене гладити по спині, — ти як?

— здається, що добре. Можеш перестати це робити? 

— що саме? 

— гладити мене по спині