Частина 6

Вероніка

— якого чорта, Мудрику? —  я відштовхнула його від себе обома руками. 

— там журналісти були, — сказав Мікайло. І він, що кожного разу, коли буде бачити журналістів буде мене цілувати?

— журналісти? 

— так. Тоді з чого мені тебе цілувати і зізнаватися тобі у коханні серйозно, Вероніко, — а тут мені стало трохи образливо.

— не знаю, ти ж такий божевільний. 

— Ну я не такий божевільний, як ти. Ходімо відвезу тебе додому краще. — він що назвав мене божевільною? 

— не потрібно, я на своїй машині.

 — Вони повернули тобі машину?

— ні. Я купила нову. Чекай, ти поцілував і зізнався мені у коханні, бо були журналісти?

— Так.

— ти ідіот. 

—  В тебе така сама машина,  як у мене? — сказав Михайло, коли ми підійшли до моєї машини. 

— так, маєш щось проти?

— Ні.

— ось і добре, навіть дуже добре. 

* * *

— що він зробив? — перепитала Оксана вже не знаю у який раз. 

— повторюю для високо обдарованих. Які погано чують. Мікайло Мудрик поцілував мене і зізнався у коханні. І все було напоказ для журналістів. 

— це найкращий сюжет дорам. — сказала Вікторія та важко видихнула.

— які дорами? Це реальність до того ж моя. 

— що ти зробила? — запитала Маруся, яка закладає волосся за вухо.

— відштовхнула і назвала його ідіотом.  — а він тебе істеричкою. — здогадалась Марта.

— бінго. 

— а що Міша сказав у своє виправдання? — мовила Оксана.

— що там були журналісти, хоча я їх не побачила..

— А до того три години, ви що робили? — запитала Ліля. Як вони знають скільки ми провели там часу? Все таки це мої найкращі подруги. Вони знають те, чого я навіть не знаю. 

— я Михайлові віддала лист. Він купив мені каву за яку хотів мене здати поліції, бо я хотіла заплатити за своє латте. А ще розказав,  про своє перше кохання. 

— як це мило. — сказала Маруся посміхаючись підперши щоку рукою.

— ага.. а я розказала нашу історію з Остапом. — мій телефон почав дзвонити і на екрані засвітилося фото Остапа, — Ось згадай гімно і ось воно. Слухаю,  мій колишній хлопець. 

— привіт. — привітався друг.

— скільки пройшло часу, коли ти останній раз з'явився в моєму просторі? 

— Ем місяць? — ага подвійний місяць. 

— два місяці, Остапе, два. Як так можна? Я не розумію. Ти взагалі нормальний? 

— ти це не наїжджай на мене. Краще скажи, коли я мав дізнатися, що ти зустрічаєшся з моїм однокласником і одночасно одногрупником.  Ось це не дуже приємно. — як це? Одноклассник, однокурсник. 

— чекай, що?

— Михайло Мудрик — мій однокласник,  ми сиділи з ним за одною партою. Мені образливо, що ти не говориш мені такі речі. — ні. Світ не може бути таким тісним. Але схоже, може. 

— тоді б цей твій однокласник, сам тобі сказав.

— ми не спілкуємося. 

— цікаво чому? 

— це було в школі. А ти сама прекрасно знаєш, що вийшов зі школи і забув про всіх своїх однокласників. 

— саме так. І як там моя дівчинка? — я вирішила згадати про свою похресницю.

— Ліліанно, підійди сюди. — покликав свою доньку Остап офіційним тоном. Бідна дитина. Навіть лагідно покликати її не може. 

— ти серйозно, називаєш доньку повним ім'ям? 

— заткнись. 

— не ори на мене, я старша.

— ти молодша, Вероніко.  Лі, це Веронічка хоче з тобою поговорити.  — о чоловік змінив тон, навіть назвав дівчинку, як ми усі її називаємо. 

—  Алло, Ніколасе, — звідки Ніколас взявся.

— Ніколасе? 

— а ми сьогодні з татком дивилися фільм «Моя провина», — Моя провина? Господи, Остап. Якщо не я, то Ніколіна колись його приб’є, — і так там героя звали Ніколас і я запитала татка чи можу я називати тебе так і він дозволив, — я його точно колись прикінчу, дитині два роки, а він їй такі фільми показує. Ідіот. О, ні це прізвисько вже має Мудрик, цей буде йолоп або довбень.

— о, я теж його дивилася. Він чудовий авжеж? 

— звісно, я знову і знову хочу його переглядати. — хіба коли виростеш, похреснице. Не скоріше. 

— дай слухавку таткові. 

— так, — почувся голос Остапа. 

— Остап, ти йолоп? —сказала я, Оксана почала сміятися. 

— що вже знову не так? 

— їй два роки і ти показуєш їй фільм там,  де вже на десятій хвилині молоді люди сосуться, ти нормальний ти мені скажи? 

— вона на свій вік занадто розумна.  — я почула голос Ніколіни дружини Остапа. Дівчини з якою я його звела, — З Веронікою. Нотації читає. За те, що сьогодні дивився з Лі фільм «моя провина». Та нормальний фільм.  На тримай. 

— привіт, Ніка. — почувся голос Ніколіни. 

— привіт, Ніка, —  Ніколіна скоротила своє ім'я до Ніки. І просила нас так її називати.

— я думаю, над тим, щоб розлучитися з цим ідіотом.

— О, повір він нормальний,  просто іноді бовдур і йолоп. 

— це не іноді — це завжди. До речі вітаю у тебе нарешті з'явився хлопець.

— він ідіот. — одразу видалила я.

— а так нас попередили, що ти постійно Мішу Мудрика називаєш ідіотом. — і доповів їм про це? Одне ім'я. Одна людина. Марта. 

— я її вб'ю. Це вона розказала? 

— звісно. Ми хотіли зробити тобі сюрприз, тому подзвонили Марті. Бо Маруся і Софія поза зоною досяжності постійно.

— ці двоє втопили телефони. 

— одночасно? 

— не повіриш, але так.

— ще зіздзвонимося, бо Лі і іноді бовдур і йолоп хочуть вечеряти. 

— змусь його приготувати один раз вечерю.

— він говорить, що не вміє.

— він вміє. Він це приховує від тебе. Говорить, я зроблю їй сюрприз в один прекрасний день, а коли цей день настане, я не знаю. 

— от і він гнида, містер футболіст,  я тебе вб'ю

На цьому наш дзвінок завершився. З Ніколіною ми були досить хорошими подругами незважаючи на те, що я колишня її чоловіка. Я стала хресною їхньої дитини не тому, що я подруга Остапа. А тому, що я звела їх. Я постійно змушувала Остапа дарувати дівчині квіти. Ну не постійно, здається, це було три рази, а потім він все сам. І одного дня, я наштовхнула його зізнатися їй в коханні. Він боявся їй зізнатися, але він ризикнув і зараз в них прекрасна сім'я. Таку я і хочу. Але, здається, мені не судилося.