Метелики у моїй твоїй голові

Частина 6

ВЕРОНІКА 


— якого чорта, Мудрик? —  я відштовхнула його від себе обома руками.


Міша:  там журналісти були, — просто сказав він.


— журналісти? 


Міша:  так. Тоді з чого мені тебе цілувати і зізнаватися тобі у  коханні серйозно,  Вероніко, — дійсно. 


— не знаю, ти ж такий божевільний.


Міша: Ну не такий божевільний, як ти.  Ходімо відвезу тебе додому краще, — я не божевільна. Тільки трошки. Ну гаразд, я божевільна, але він також божевільний.


— не потрібно,  я на своїй машині.


Міша: Вони повернули тобі машину? — хіба існує в цьому світі така доброта? Ні. Не існує.


— ні. Я купила нову.  Чекай, ти поцілував і зізнався мені у коханні, бо були журналісти?


Міша: Так.


— ти ідіот. 


Міша: Знаю, істеричка. В тебе така сама машина,  як у мене? — він тільки це помітив. І не така сама, вона іншого кольору.


— так, маєш щось проти?


Міша: Ні.


— ось і добре, навіть дуже добре.

***


Софія: що він зробив? 


— повторюю для високо обдарованих поцілував і зізнався у коханні. 


Віка: це найкращий сюжет дорам.


— які дорами? Це реальність до того ж моя. 


Софія: що ти зробила? 


— відштовхнула і назвала його ідіотом. 


Марта: а він тебе істеричкою. 


— бінго. 


Оксана: а що він сказав у своє виправдання?


— що там були журналісти, хоча я їх не побачила..


Ліля: А до того три години,  ви що робили? — запитала Ліля і коли вона встигла приїхати сюди? 


— я йому віддала лист. Він купив мені каву за яку хотів мене здати поліції, бо я хотіла заплатити за своє лате. А ще розказав,  про своє перше кохання. 


Софія: як це мило. 


Оксана: я скоріше помру від цієї милоти.

 
— ага.. А я розказала нашу історію з Остапом, —  у мене у кишені завібрував телефон, —  Ось згадай гімно. Слухаю,  мій колишній хлопець. 


Остап: привіт.


— скільки пройшло часу, коли ти останній раз з'явився в моєму просторі? 


Остап: Ем... місяць?


— два місяці, Остапе, два. Як так можна? Я не розумію.  Ти взагалі нормальний?


Остап: ти це не наїзджай на мене. Краще скажи, коли я мав дізнатися, що ти зустрічаєшся з моїм однокласником і одночасно одногрупником.  Ось це не дуже приємно, — стоп. Міша і Остап знайомі прикольно і вони щей однокласники.


— чекай що? 


Остап: Михайло Мудрик — мій однокласник,  ми сиділи з ним за однією партою. Мені образливо, що ти не говориш мені такі речі. 


— тоді б цей твій однокласник, сам сказав.


Остап: ми не спілкуємося.


— цікаво чому? 


Остап: це було в школі. А ти сама прекрасно знаєш, що я вийшов зі школи і забув про всіх своїх однокласників. 


— саме так. І як там моя дівчинка? 


Остап: Ліліанно, підійди сюди, — суворим голосом сказав мій друг до своєї доньки.


— ти серйозно, називаєш доньку повним ім'ям? 


Остап: заткнись, — він ще й мені рота затикає. Невихований.


— не ори на мене,  я старша


Остап: ти молодша, Вероніко.  Лі, це Веронічка хоче з тобою поговорити. 


Лі: Алло, Ніколас


— Ніколас? 


Лі: ми сьогодні з татком дивилися фільм «Моя провина» і так там героя звали Ніколас і я запитала татка  чи можу я називати тебе,  так він дозволив, — я його колись прикінчу, дитині два роки, а він їй такі фільми показує. Ідіот. О, ні це прізвисько вже має Мудрик,  цей буде йолоп. 


— о, я теж його дивилася. Він чудовий авжеж? 


Лі: звісно, я знову і знову хочу його переглядати. 


— дай слухавку таткові. 


Остап: так, що таке?


— Остап, ти йолоп? 


Остап: що вже знову,  не так? 


— їй два роки і ти показуєш їй фільм там,  де вже на десятій хвилині молоді люди сосуться, ти нормальний? 


Остап: вона на свій вік занадто розумна.  З Веронікою. Нотації читає. За те, що сьогодні дивився з Лі фільм «моя провина». Та нормальний фільм.  На тримай.

 
Ніколіна: привіт, Ніка.


— привіт.


Ніколіна: я думаю, над тим щоб розлучитися з цим ідіотом.


— О, повір він нормальний,  просто іноді бовдур і йолоп. 


Ніколіна: це не іноді — це завжди. До речі вітаю у тебе нарешті з'явився хлопець.


— він ідіот. 


Ніколіна: нас попередили, що ти постійно Мішу Мудрика називаєш ідіотом.


— я її вб'ю. Це вона розказала? 


Ніколіна: звісно. Ми хотіли зробити тобі сюрприз, тому подзвонили Марті. Бо Маруся і Софія поза зоною досяжності постійно.


— ці двоє втопили телефони. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше