Частина 5

ВЕРОНІКА

Ідіот. Все, що я могла сказати. Після нашої останньої розмови.  Я прийшла додому переодяглась у піжаму взяла на кухні налила бокал вина і пішла у вітальню і сіла на диван.

Мія: сидіти  на дивані і самотужки попивати з бокалу вино називається алкоголізмом.

— чудовий жарт. 

Мія: що сталося? — дівчина сіла біля мене на дивані.

— Мішаня назвав мене Істеричкою, а я його ідіотом.

Мія: впринципі нічого нового

— я втомилася,  піду спати.

На наступний ранок.

Марта: вставай, лежача дупа, — розбудила мене моя подруга.

— лежача дупа?

Марта: менше запитань більше діла. 

— що ти зараз намагаєшся мене змусити робити? 

Марта: Маруся сніданок приготувала,  і я чекаю вас в машині.

— зараз вдягнусь. Стоп. Вона тут?

Вона не відповіла. Ясне діло, що вона тут. Я почала збиратися. Зробила свою ранкову рутину. Вдягла світло зелену сукню і зелені босоніжки.  

Коли спустилася, як я очікувала була одна Маруся. Ми спокійно поснідали. І через 30 хвилин були в машині. Я не розуміла, де ми їдемо. Надіюсь, що мене не викрадають. Вдруге. Я помітила, що ми у Львові.  Так, 3 години їзди і ми там. І що ми будемо тут робити? Я не знаю.

— для чого ми їхали 3 години до Львова?

Мія: Потрібно.

— куди ми їдемо?

Марта: на Липинського.

— ясно, — я помітила, що ми паркуємся біля центру Audi, — ми приїхали комусь з вас купляти машину.

Мія: Так.

— чудово.

Ми годину ходили по салоні. Я вже їсти захотіла. Скільки це буде тривати,  я не знаю. Тут я помітила, свого фіктивного хлопця, який дивився на чорну ауді. Вони зговорилися всі? Останні дні,  я не говорила з ним, і ігнорувала його телефонні дзвінки та повідомлення. І коли я його побачила, то згадала,  що є лист. Чорт забирай, я забула його прочитати.

Марта: як тобі ця зелена ?

— чудова, я хотіла щоб вона була моя. 

Марта: ми купуємо її, — сказала дівчина консультантові.

— що ? 

Мія: Те, що почула. Це буде твоя машина. Надіюсь, ти маєш карту, щоб оплатити.

— а я думала, що ви мені її купите. 

Мія: Не привітаєшся? — сказала подруга, коли помітила Михайла. 

— ні, він —  ідіот. Він каже те, чого не може бути.

Мія: Ми не бачили його тітку, тому не можемо сказати, що відповідає дійсності. Хто має рацію,  він чи ти.

Коли нарешті всі документи підписали і машину оформили на мене. Я сіла в це зручне крісло. Завела мотор. Боже —  це кайф. Не те, що старий мій Сітроен.  Дійсно моя нова машина неймовірна. Audi RS6 моя нова любов.

— зустрінемося в Києві.

Я вирішила, що одразу поїду в "Sport times". Ця назва не мінялася від коли наш старий бос вирішив її поміняти. А Олегові, здається і така назва до вподоби.  Дуже сильно люблю цей офіс. Він не зрівняється,  ні з ким. Навіть з тим, що був у Лондоні.

Олег: ти повернулась.

— так,

Олег: чудово. Оскільки я більше не ваш напарник. То ним буде Андріан.

 
— О, чудово.

 
Ліля: ні, тільки не він, — важко видихнула дівчина.

 
Андріан: повір, я теж тебе не люблю. 

— зато Дмитро ревнувати не буде. 

Ліля: Вероніка.

Міша:  Вероніка, нам потрібно поговорити, — звідки він взявся? Був ж у Львові.

— в менге робота, — сказала я не бажаючи говорити з ним

Олег: так, за роботу. І мені байдуже, що ви недолюблюєте одне одного. Вероніка, як закінчиш приєднаєшся до них.

Всі пішли і на кухні залишилися ми двоє. Я стояла і чекала поки апарат приготує мою каву. І він досі мовчав. Якщо хотів поговорити, тоді чому мовчиш.

— ми дивоглядки граємо? Якщо так, то ти програв.

 
Міша:  чому ти мене ігнориш?

— я лише не відповідаю на твої телефонні дзвінки та повідомлення з сьогоднішнього ранку. Бо мала справи.

Міша:  дійсно.

— це так і є.  

Міша:  А тепер не кричи.

— звідки, ти взяв, що я буду, кричати? — тут його рука перемістилася на мою талію, — якого чорта? А журналісти, — швидко я навтягнула посмішку.

Міша: Я просто дивуюся, як ти так можеш, — подарував він мені свою усмішку. Вона прекрасна. Стоп. Вона звичайна, як всі інші. Я намагалась переконати себе в цьому. 

— я все можу.  Ти просто не віриш у мене.

Жур: пане футболісте, добрий день, як ви.

Міша: Я дуже добре, а ви як?

Жур: так, само. Ви сьогодні в «Sport's Times», це дуже нас порадував.

Міша:  так, звісно. Як ви знаєте, тут працює Вероніка і причина ясна, чому я тут вона. 

Жур: яке у вас чудове кохання, — ще б він додав на публіку. І тут я замислилась, а яка причина нашої гри у  фіктивну пару? 

— я вам розкажу те, що ніхто не знає

Жур: О, Вероніко ви заінтригували.