Частина 4

Міша

— Мудрик! — від цього крику мене,  аж кидануло. Я думав, що впаду з крісла. Вероніка вирішила своїх подружок прислати ніж приїхати до мене. Гаразд. Пограємо. 

— що? Що ти кричиш так?  

— де вона? — знову кричала ця Марта. Я оглохну так, — Я питаю, де вона? Останній раз бачили, коли Вероніка їхала до тебе. І далі її немає. Мудрик, що ти з нею зробив?  Ти її вбив? 

— стоп, зачекай. Вероніка, що пропала? Як? Я дзвонив було все добре. Вона мала приїхати сюди. 

— ти сам їй подзвонив, сказав приїдь до мене. — сказала Маруся. Якщо її досі ніде немає,  то це означає лише одне.

— її викрали. Це точно. — зрозумів я.

— Це ми вже знаємо. З'ясували. —пояснила Маруся. 

— Але Мазхар, не може визначити, хто саме її викрав , — тепер зрозуміло, звідки знає Вероніка про мафію. І ось чому вона не ставить дурних питань.  Як всі інші, хто дізналися про мене справжнього.  

— ви одні з людей Мазхара? — запитав я.

— щось типу того. — відповіла Марта. 

— Від коли я до мафії причетна стала? — запитала Маруся. 

— від сьогодні.

— Треба купити собі пістолет. — сказала Марія. О господи. 

— бідний Шапаренко. — погоджуюсь з божевільною подругою Вероніки.

— А коли їдемо купляти пістолет? — поцікавилася Марія. 

— коли знайдемо Вероніку, сказала Марта. Логічно. Треба нарешті її знайти.

— треба подумати, хто її міг викрасти

— твій ворог, — стверджувала дівчина. А чого зразу мій. Я не розумію.

— чого зразу мій? Можливо твій!

—  точно. Потрібно знайти спільних ворогів. Мені погрожував тільки один і це..

— Дем'ян Наливайко? — продовжив замість дівчини я.

— так, він. Чорт в кожуху.  Я вам позвоню. — схопивши сумку дівчина кудись пішла.

— куди вона? — запитав я у Марії.

— на жаль, я малійшого поняття не маю, — я подивився у вікно і бачив, як дівчина сіла в машину і зникла.

— вона ж не могла сама поїхати до цього Дем'яна? — запитала Марія. Якби ж я знав, що на думці у цієї дівчини.

— не знаю, це ж твоя подруга. 

— я не можу читати думок. Інколи вони, як витворять то аж соромно стає.

— сидіти чекати також не варіант. Мені потрібна адреса його зараз вже.

— мені, що йти розпитувати усіх прохожих про цього Дем'яна? — сказала Марія, але я її проігнорував. А взяв телефон і почав дзвонити. Я обдзвонив всіх кого знав і не знав. І яка відповідь? Ніхто не знає, де він є.

 Це катастрофа. Що робити, як знайти її? Я не знав, але просто сидіти, я не міг.

— я знайшла, — зайшла Марта з якимось листком.

—  що? — запитала Марія. 

— адресу. 

— це дуже добре. — сказав я.

— Я вже думала, що ти сама поїхала до нього. — сказала Марія.

— як я мала поїхати без адреси? — запитала Марта піднявши одну брову.

— оскільки, вона в нас вже є. То пропоную, наступне. Ви обидві. Ключове слово «обидві» сидите тут і не рухаєтесь. А я їду. І не дай, не дай, Бог я побачу вас там.

Я сів в машину і поїхав. І я сумнівався,  що вони мене послухають. Даю гарантію, що вони сіли в машину та їдуть за мною. Знаючи цих двох вони не будуть сидіти на місці знаючи, що їхня подруга в небезпеці. Я не розумію дівчат, які не можуть чим допомогти. Не маючи відмінної фізичної сили рухатися в ці справи. Вони просто наражаються на небезпеку. Роблячи гірше.

 Я подивився в дзеркало заднього виду і побачив машину Марусі. Бінго. Я зупинився та перегородив їм дорогу і вийшов з машини. Постукавши у вікно Марії. Дівчина легко посміхнулась і опустила вікно.

— я вам, що говорив півгодини тому?  — сидіти і нікуди не йти. — відповіла Маруся. Прекрасно, вони мене почули, але не послухали.

— а ви що робите? 

— їдемо. — відповіла Марта. 

— ми хіба схожі на тих дівчат, які просто будуть сидіти? — запитала Маруся піднявши одну брову. 

— я на вас сил правда не маю. Робіть, що хочете, але якщо вас спіймають, то рятуйтесь самі.

— Нікітос тебе змусить, Міську. — сказала Маруся. На жаль, вона мене змусить. 

— ви можете сидіти і не рухатися? Хоча кого я питаю. 

—  ми здатні самі себе захистити. — Марта хотіла, ще щось додати, але задзвонив її телефон,  — Хтось дзвонить. Алло, Дем'яне, я тебе вб'ю. Якщо з ними, щось станеться. — з ними? Кого ще викрав Дем'ян? — Збив гнида.

— що таке? — запитала Маруся. 

— подзвонив і каже, що моя подруга в нього, — сказала Марта. 

— ти сказала «з ними», хто ще там? Кого ще він викрав?  

— я б зраділа в іншому випадку, але не сьогодні. Бо він ще викрав Андрієвського. — а Алекса для чого? Господи я не розумію мотивів Дем'яна. 

— А для чого його?

— Я не знаю. — відповіла Марта.

— ви не зрушите з місця, а якщо рушите, то назад і не вперед. — наказав дівчатам я. Я мало надіявся, що вони мене послухають. Але варто було хоч спробувати. 

— я не буду сидіти і чекати склавши руки, бо ти самотужки не впораєшся, — сказала Марта. 

Я правда не мав сил, ще з ними панькатися. Спочатку важливо, щоб Вероніка була цілою і неушкодженою. А решта не важливо. Я сів у машину і вирушив далі. І що я побачив у дзеркалі заднього виду правильно цих двох. Я думав, вони не поїдуть, але вони не ті люди, які кинуть свою подругу в біді. І коли я перетнув територію Дем'янового будинку, хоча це цілий дворець. 

І він вже чекав на нас. Стояв з Веронікою приклавши до її голови пістолет, але Александра я ніде не бачив. Можливо його тут і немає.

— я її вб'ю нахрен. До чортів вб'ю так, як ви двоє вбили мою сестру. Я помщусь вам обом. Одним пострілом двох зайців. Знаєте, спочатку моєю жертвою був Андрієвський, але я передумав. Він нехай живе... Поки що. Знаєш, Веронічко, він до тебе скоро приєднається.

— заткнись, Дем'яне! — не витримала і вигукнула Марта підвищивши голос.

— що боляче чути коли я вб'ю ваших близьких, — сказав Дем'ян абсолютно спокійно.