Частина 3

Вероніка

— ознайомся, будь ласка із договором та підпиши, — наказав Михайло та поставив перед мною два аркуші а4 і чорну ручку із золотистим надписом «Mudryk». Цікаво, це одна така ручка, чи у нього ще є?

— будь простіше.

— Не зрозумів.

— забий. Я можу додати свої пункти? 

— звісно.

— ти не торкнешся до мене,  коли я тобі не дозволю

— Під словом “торкнешся”,  що ти мала на увазі?

— не поцілуєш і так далі

— я не збоченець, — пробурмотів хлопець. 

— а доведи.

— наступний пункт.

— ти на кожне наше "фіктивне" побачення приноситимеш  мені льодяник у формі метелика

— метелика? — здійняв хлопець брови вгору.

— так. Вони прекрасні. — легко та невимушено посміхнулася я.

— ненавиджу їх, — буркотун.  Як можна ненавидіти, такі прекрасні створіння?

— ти нестерпний. Як можна ненавидіти, ці милі створіння

— дуже просто, Вероніко, — пробурмотів Михайло. 

— ти матимеш повагу до моєї родини та друзів.

— окей. І дуже важливий пункт договору про це немає ніхто дізнатися

— ніхто?

— так ніхто. Підписуй.

— скажу, що ти дуже відрізняєшся від вчора, — сказала я підписуючи договір. 

— я мав бути милим, щоб ти не змінила свою думку.

— ідіот. Я тебе ненавиджу,  пам'ятай це.  І м'яча ніколи не забуду, — сказала я і непомітно заховала ручку у свою сумочку. 

— взаємно, істеричко журналіст.

— де мій лист? — розлючено запитала я.

— він в відпустці.— пробурмотів хлопець. 

—  я хочу листа, — заявила роздратовано я.

— Можу листочок з дерева тобі подати. 

—  завтра в нас вечеря з друзями. Ти повинен бути там, як мій «хлопець»

— добре.

                                           ***

— Чому ти став, як стовп? — запитала я у Михайла, коли він прийшов на вечерю. І став, як стовп у коридорі будинку. 

— вона мене зараз з'їсть. — вказав він на мою кішку. Господи, Люциферка мила створіння і вона не може з’їсти такого велетня, як Михайло Мудрик.

— ти серйозно? Це маленька кішка.

— це великий чорт в тілі янгола.

— Ти такий смішний, Михайле, — засміялася я, а кішка подала свій голос.

— диви, яка мила? — сказала я. І здається, у цьому я переконала. Михайла. 

— Вероніка, дай своєму дияволі нарешті їсти. Цілий день ходить і вайкає, — роздратовано промовила Марта. 

— Бачиш диявол, ця кицька диявол, — сказав Михайло і Люциферка роздратовано почала подавати голос. 

— ходімо, Люциферка, — сказала я до кішки. 

— Серйозно, Люциферка? — здивувався Михайло. А що не так з іменем? 

— йдемо тебе чекає, ще одне знайомство. — порадувала я Михайла. 

— ще одне?

— ага. — кивнула головою Оксана. 

— з ким? — запитав Міша, коли ми йшли у вітальню,  де сиділи за столом решта наших друзів. 

— Софія та Антон, ви дуже сильно хотіли познайомитися з Мудриком. Ось він.

— значить, Мудрик — це ти, — сказала Софі молодша сестра Марусі та Лілі. Вона вказала своїм маленьким вказівним пальцем на Михайла.

— Я.

—  А я Антон, а це Софія, — представився Антон брат Дмитра Булатова. 

— ображатимеш Ніку, матимеш справу зі мною і Тоні. Зрозумів? — сказала Софі. 

— зрозумів.— пробурмотів Михайло. 

— побачимо, як ти зрозумів. — пробурмотів Тоні. 

— запрошуємо на лаву, побитих від Софі та Тоні. — сказав Микола Шапаренко тим самим спантеличивши Міська.

— що?

— дізнаєшся потім, — сказав Дмитро. 

— це хіба не твої діти? —запитав Михайло і ми з дівчатами почали сміятися.

— це мій брат. І сестра Марічки з Лілею.

— і значить ти футболіст, як зятьок Шапаренко. — заявила Софі.

— Так. — кивнув головою Міша. 

— ясно. І коли весілля? — запитав Тоні.

Дмитро, який пив свою воду мало не виплюнула її на Лілю.

— Антоне! — крикнув Дмитро. 

— що, Антоне, я вже 9 років, Антон.

— він має рацію, — підтримала свого друга Софі, —  І коли весілля? Нагадаю, що одна вийшла заміж за незнайомця, інша знала його лише один місяць. 

— Вероніка не хоче одружуватися. — заявив Міша. 

—  це добре, хоч одна мудра. — Я говорила, як сильно люблю Тоні? Ні. Тоді кажу.

— я хочу, щоб ви поцілувалися, — сказала Софі, що змусило мене нервувати. 

—  О, супер, Софі, — підтримав свою подругу Тоні. Я передумала. Я не дуже сильно люблю цю дитину. Але насправді я любила їх обох дуже сильно. 

— поцілуйтеся, поцілуйтеся, поцілуйтеся. — вигукували та плескали у долоні Софі з Тоні. О боже. 

— Софія! — підвищила голос Маруся.

— що такого?  — обурилась Софі.

— цілуй, цілуй, цілуй. Ви пара чи ні? Доведіть.

Мікайло взяв своїми долонями моє обличчя та легко торкнувся до моїх губ своїми. Це був простий чмок. Але я очікувала більшого. Стоп. Вероніко, ти можеш очікувати більшого. Не від фіктивного хлопця. А чому не можеш? Говорив мій демон у голові. 

— це максимум, що вам можна бачити, любі, — і максимум, що у нас Михайлом Мудриком буде. 

— гниди. — ображено промовила Софі, що Оксана засміялася.

І тут заходить Марта із тортом у руках на якому горять золотисті свічки разом Марусею. Співаючи happy birthday 

— в когось день народження? — запитав Міша.

— у нас день народження. — сказала я із щирою посмішкою на обличчі. 

Четверте червня. День, коли ми стали одним цілим. Саме в цей день,  ми познайомилися з футболістами. Четверте червня. Чудова дата.

— а ще в Керема день народження, — сказала Марта. Ще б вона не згадала одного з улюблених турецьких акторів.

— Керема? — запитав Алекс. 

— Ага. — кивнула дівчина головою.

— хто це? — здається, Алексу було цікаво, що це за Керем.

— мій майбутній чоловік, — сказала Марта, чим засмутила Алекса.