Частина 2

Вероніка 

— і коли в нас весілля?  — сказала я, як тільки Михайло підняв слухавку. 

— вибач, ти не так мала про це дізнатися, — Серйозно? 

— а як? 

— давай, ми зустрінемося і про все поговоримо. — сказав хлопець. А він сміливий. 

— А ти не боїшся, що я тебе захочу вбити? — ну я мала це запитати.  

— Ні.

— тоді, краще бійся. Я приїду. І адресу надішлеш мені повідомленням. — сказала я та завершила виклик і поклала телефон у задню кишеню шортів.

— то ти все-таки їдеш до нього? — ошелешено на мене дивилась Маруся.

— так!

— надіюсь, що він буде сьогодні живий і тобі не знадобиться адвокат. Або закопувати мені та Мазхару труп, десь у лісі,  — сказала Марта.   

— я не їду його вбивати. Поки що. А дізнатися його наміри. Для чого він це робить? Мені просто цікаво. 

— тоді ти просто мусиш красиво одягтися.— сказала Софія. О господи. Я ж не їду на якесь там побачення.

— Софія, я не їду його зваблювати. А просто поговорити. Все я йду одягатися.

Я пішла до себе в кімнату і одягла малиновий піджак чорний укорочений топ і малинові шорти. Взула малинові босоніжки та взяла чорну сумочку. 

— я  вже виходжу.  Він якраз скинув мені адресу.  — сказала я дівчатам.

— колір настрою малиновий? — запитала Маруся стоячи у коридорі легко посміхаючись.

— так. 

Я взяла ключі від машини та будинку з тумбочки і побігла. Коли я приїхала до кафе. То він вже сидів за столиком і чекав на мене.

— як настрій, наречений? — промовила я із сарказмом. 

— Ти, що  вирішила мене по-підколювати?

— ні, що ти. І розказуй. Що це за фігня відбувається? 

— нам потрібні фіктивні відносини, — нам? Мені ні.

— а якщо я їх не хочу?  І для чого ти говориш журналістам таке? 

— це моя помилка так. Я мав спершу узгодити із тобою.

— мав, але ти цього не зробив. Знаєш, Михайло, що між мав зробити та зробити є велика різниця.

—  так. Я хочу тобі запропонувати, — я не знаю, що він хоче запропонувати, але моя відповідь ні.

— ні.

— я не договорив.

— моя відповідь ні. Я нізащо цього не зроблю. І так, мені байдуже, що подумають журналісти. Постраждає твоя репутація.

— в цій ситуації, я втрачу багато прихильників, я втрачу репутацію. Ось тримай, — він подав мені листа.

— що це?

— лист.

— кому?

— Тобі. Прочитай коли ми підемо звідси і коли ти будеш на самоті. 

— це ти написав? — я здивовано дивилася на хлопця. 

— Так. — Михайло Мудрик пише листи. Нічого собі. Я шокована, — Ти будеш щось? Чай, кава, латте?

— латте. 

— далі тістечка якійсь торт, кексики? 

— зелений оксамитовий торт, — мій улюблений торт. Я дуже сильно люблю коржі у цьому торті.

—  чудовий вибір. 

Рожевий Будинок 19:58

— лист? — здивовано запитала Маруся, коли я їм розповіла про нашу зустріч з Михайлом. 

— ага.

— ти читала? — поцікавилася Софія. 

— ні, — відповіла я спокійно. І тут подзвонили у двері.

— хто це так? — Марта пішла відкривати двері.  І чула, що це прийшла Ліля і говорила 

— Я не можу. Він їй лист вручає. А ви мені про це не говорите. Встидно.

— Ми тільки, що самі дізналися, Лілюсику. І що ти тут робиш? — поцікавилася Марта. 

— чоловічок на тренуваннях, а мені скучно і я до вас приїхала. А моя сестра тут, що робить? 

— ми сьогодні тут працювали, — пояснила Маруся.

— на дому?

— Так. В офісі світло відключили. — сказала Марта. — ми мусили, якось вирішувати ситуацію. 

— і весь зброд був тут, — пробурмотіла Софія.

— сама ти зброд. Коли ти тут завиваєш ми нічого не кажемо. А наша прийшла команда, то зброд. — Софія нуль, Маруся один, — Добре, Ніколя, коли прочитаєш лист, подзвони. Я хочу знати, що він там таке написав. Я піду.

Маруся обійнялася з усіма на прощання і сіла в свою машину і поїхала. Нас у будинку жило п'ятеро. Я, Марта, Софія, але її часто не було тільки в останні дні виключення. І Вікторія з Оксаною.

— Софія, ти що посварилася з Артемом? — запитала Марта. 

— ні, — похитала дівчина головою. 

— тоді чому ти тут? — поцікавилася Оксана. 

— я проводжу з вами час, мої любі подруги. 

— яка ти добра. — сказала я.

— давайте, всі на вихід, хто живе тут по кімнатах, а Булатова сідає в свою машину і їде до свого чоловіка додому. Тепер, ви Вероніко, спокійно почитаєте листа. — розігнала Марта усіх.

— дуже вдячна, — я вмостилась на диванчику у вітальні. І відкрила лист і почала читати

Вероніко, 

Я вирішив, що краще написати тобі листа, ніж говорити. Розмови, тут  ні до чого. В нашій ситуації. Я щиро вибачаюсь, за те що заставив тебе пережити це сьогодні. Я не мав права таке говорити. Але коли сьогодні мене допитували журналісти, то я не втримався. Вибач, за це. За цю помилку. Якби біля них не стояла моя колишня дівчина,

Колишня? Я бачила, що біля цих журналістів стояла, якась дєвка. Я продовжила далі читати листа..

Я б  все заперечив. Але я цього не зробив. Я тебе втягнув у цю брехню.  Вибач за це. Моєму вчинку немає виправдання. Я знаю. Але нічого не можу вдіяти. Я це зробив і у мене немає можливості відмотати час назад. Можливо, якщо ми зіграємо в цю гру, то щось та змінить. І ми не будемо на полі кричати істеричка та ідіот. Я ще перепрошую за наше невдале друге знайомство. Я правда, не хотів щоб цей м'яч прилетів тобі в голову. Але так склалося. Якби сказала, моя тітка. Це доля. До речі, вона мені так і сказала, що це доля.

Бо про цей удар говорили всі.  Я не думаю, що ти погодишся, але я був дуже радий. Але ти цього не зробиш. Алекс, Антон, Коля та Дмитро сказали,  що ти занадто вперта. І ти не погодишся.  Але я сподіваюсь.