Місцеві в балаклавах і заїжджа бейсбольна команда

- Попалися. Я кому казав, що тікати марно, га? Не рухатись, а то потім буде тільки більше боліти. Стійте спокійно, і я вам гарантую легке і не болісне поховання.

- Що він каже? - спитала Аліна в Олега. - наче не вірячи власним вухам.

Кася зараз бачила все дуже чітко. Чи то світло ліхтарів було таке яскраве, чи перед смертю в почуття загострюються. Але вона бачила, що Аліна стоїть біля Олега, а той підтримує її.

Значить нічого не зламала. Мабуть, підвернула. І то не факт. А може просто вирішила проїхатись, наче на санчатах.  

Що ж. Кому від цього гірше? Вона гальмувала, і тепер її вб’ють.

- Ви не посмієте. - крикнув Олег. Він не все зрозумів з місцевої мови. Але основне вгадав. - Тут зараз буде поліція. Ви всі отримаєте найвищі строки,і…

- І тобі це вже не поможе.  Не хотів по-хорошому ділитись, буде, як ти хотів.  Хочеш подивитись, що можна зробити з цими дівками вшістьох тренованим хлопцям? І з тобою до речі теж, якщо не скажеш, де сховав папери й записи.

Кася слухала дуже уважно. І не могла повірити, що настільки  спокійно й розмірено можна говорити про такі страшні речі.

А от Олег явно вірив.

- А якщо скажу? -  істерично закричав він, намагаючись затулити собою Аліну.

- А якщо скажеш, - відповів управитель фабрики, поправляючи бандану на шиї. - То ми мирно розійдемося. І ти все життя пам’ятатимеш, мою доброту і гуманне ставлення до жінок.

- Гуманне, кажеш? - винахідник криво посміхнувся і щось  прошепотів на вухо  Аліні. Та засунула руки під куртку Олега і притулилася до нього Скоріш за все хотіла сховатися, а може - зігрітися і не спитатися на поранену ногу. І зосереджено шукала внутрішню кишеню куртки, а в ній - товстий конверт із цупкого паперу. 

Задубілі пальці погано слухались, але нарешті вхопили конверт, витягли й підняли над головою Аліни.

- Які папери, не оці? - спитала вона своїм ляльковим голосом. І Касі здалося, що це якийсь спектакль у дитсадочку.

- Якщо це гербовий папір і на ньому написано “Патент”, то ці. - донеслося з іншої сторони рову.

Аліна швидко глянула і її плечі опустилися. В конверті була тільки одна флешка і кілька складних вчетверо аркушів зовсім не гербового паперу.

А вона вже понадіялася, що Олег її врятує…

А той витяг конверта з судомно стиснутих пальців Аліни й простяг його враженій його поведінкою Касі.

- Віддавай. Життя цінніше за все. А не якісь дурні папери.

- Тут не патент. - голосно сказав він, вдивляючись в темряву. - Тут виправлена формула. Можеш її зареєструвати на себе.  От тільки  якщо ти папери отримаєш, а все одно не відчепишся? 

Кася завмерла, бо почала про щось здогадуватись. І приготувалася  кинути ці кілька листочків дід ноги переслідувачам, як тільки винахідник перестане торгуватися.

- А вибір у вас є? - цинічно спитав Зелена Бандана.

- Є. - сказала Кася. - От я зараз їх порву і проковтну. Або підпалю. І флешку розтопчу. Ясно вам? Це якщо нема вибору. А якщо є,то перейдіть на ту сторону траси. Я покладу папери от сюди й притисну каменем, щоб не розлетілися. Ми від’їдемо, а ви їх забирайте. Якщо вони вам вже так потрібні.

- Та кінчай їх. - почулося з-за спини Зеленої Бандани. Яка різниця, згорять в машині, хто там розбере.

- Ідіоти ви. - Спокійно відповів красень в бандані темним тіням в балаклавах. - Експертиза одразу побачить. І так це не залишить. Бо тут два працівники дипмісії й один з тих, хто просив прихистку від переслідувань. До речі - вашого боса. Хочете йому вирок підписати? От він вас похвалить.  Інтерпол землю ритиме, а не місцеві байбаки. Робіть так, як вона скаже.

- Вона потім у всіх газетах...

- А що вона потім? Вона тебе бачила? Що то за папери знає? Хай доводять, що у них щось забрали. Все на одно вийде - невірна жінка втекла від чоловіка з коханкою. Вони десь обкурилися чи ще щось. І несуть маячню. Робіть, як сказано. 

І Зелена Бандана першим рушив на другий бік. За ним вервечкою потяглися хлопці в балаклавах.

- В машину, швидко. - владним голосом наказав Олег. Касю двічі запрошувати не треба було, а от Аліну йому довелося нести. 

- Може не залишати? - раптом спитала вона його на вухо.

- Нехай. Алюсю. Інакше твоє життя постійно буде в небезпеці. - сказав Олег з таким мужнім і спокійним виразом, що якийсь новонароджений метелик навіть стріпнув крильцями в животі Аліни. 

Кася, що уже майже про все здогадалася, притиснула каменем конверт і всілася на переднє сидіння.

І машина рвонула з місця раніше, ніж дівчина встигла закрити дверцята.

- Не знаю, чи ти мені колись це пробачиш. - сказав Віктор з щирим каяттям в голосі. Він не дивився на Касю, а тільки на дорогу. І стискав кермо пальцями з побілілими від напруги кісточками. 

- Не картай себе. Я зроблю це значно краще. - нервово засміялася Кася. - Я розумію, що він би не впорався з машиною. А ти б не міг так гарно зіграти. І ти явно ще все записував, холодний ти й цинічний гад.

- І це теж. - крізь зуби сказав Віктор, бо машину заносило на ожеледиці.

- Чому я не здивована? - зло спитала Кася. - І що, буде щось видно в такому поганому освітлені?

- Буде. - сказав Віктор, вирівнявши машину. - Оригінальна в тебе шапочка, Кась. Під тобою плед, вкутайся. Нам ще трохи треба проїхати. Ти тоді закриєш очі й вуха і накриєш голову пледом. Шапочку не знімай.

- Я тобі покажу зараз і шапочку, і плед. Що це за … Чому не ти мене не врятував, а оцей? - вона мотнула головою назад, туди, де Олег вмовляв Аліну ще трохи потерпіти, і все погане назавжди скінчиться.

- Потім покажеш мені все, що схочеш, добре? - крізь зуби попросив Віктор. - Поки що ніхто нікого не врятував. Ти з усім сама чудово впоралася. Тільки ще нічого не скінчилося. То була вистава для замовника. А зараз будуть справжні бандити. Бо уже пів на четверту. І вони на нас чекають. Вірніше на вітчима. І ще не в курсі, що ви втекли.