Яка ж ця білобриса лялька важка

Двері за собою Кася закрила на три оберти й  сховала ключ в кишеню.

Нащо?

А нехай буде.

І нервово засміялась, уявивши, що ті гарячі хлопці, які за ними зараз прийдуть, не зрозуміють, як заложниці втекли. Стоятимуть такі, потилиці чухатимуть - може через камінну трубу, а може через підземний хід, про який вони не в курсі.

Адреналін уже перекривав всі ходи страхові і сумнівам.

Та все ж Кася чудово знала. Ті хлопці прийдуть. І скоріш за все не чухатимуть бриті потилиці, а кинуться навздогін.

І дві темні постаті на білому снігу будуть перед ними, як на долоні.

Й з цим нічого не зробиш. 

Тобто  порятунок у швидкості.

 І ще в правильному напрямку.

Так, що там казав Зелена Бандана? Побіжиш через поле, там озеро з тонким льодом, далі ліс.Обов'язково або втопишся або так замерзнеш. 

Гм, тобто бігти,куди очі бачать, не можна. А як можна? 

А от як - треба обійти будиночок. 

- Та чого я панікую? спитала себе Кася. - Тут вся країна не більше мого Києва. Хоча Київ не такий вже й маленький. І рідний. Там кожен камінь тебе укриє. 

А, чого там.

Вона повернула направо, пам’ятаючи звідкись, що цигани не люблять ліву сторону. От і ключ знайшовся справа. 

І аж засміялася, побачивши через кілька секунд, що будиночок фасадом виходить на занесений сніжком палісадник, далі засипаний снігом газон, а там і з’їзд на доріжку, що йшла в обидва боки й губилася в невисокому чагарнику . 

- По ній і рушимо. - вирішила Кася.

Тепер куди не піди, рано чи  пізно зустрінеш людей. І ці люди можуть бути послані вбити їх з Аліною. Ну або кудись відвезти, а вже там…

Гм.  Якщо тут стояти, то вірогідність зустрічі тільки посилюється.

- Два рази спрацювало, може і втретє допоможе. - сказала вона вголос, щоб не почуватися зовсім одинокою і загубленою. 

Але Аліна нічого не відповіла, ображена на всесвіт і особливо на Касю.

- Ну і нехай мовчить. -  вирішила Кася і повернула вправо, хоч стежина, яка вела вліво, була краще розчищена. На це одразу і вказала Аліна, а Кася не відповіла нічого. Берегла дихання й нерви. І ще горло від застуди.

Білобриса скиглійка тепер нікуди не дінеться, буде тягтися хвостом, поки не побачить щось цікавіше, за чим можна бігти.

- Майже двадцять років, а яка несамостійна і при цьому некерована. - сердилася Кася, щоб підтримати рівень адреналіну і не мерзнути. Зате Аліна скиглила і мерзла, звинувачувала у всьому Касю і долю, і Скорпіона і погоду, і… 

Кася припустилася бігти. Бо Місяць сховався за хмару, різко стемніло, а ліхтарів, що мали освітлювати трасу ще не було видно, хоча небо десь вдалині було світліше. Значить вона все робить правильно.

І тут Аліна запищала, немов поранене кошеня.

Кася по інерції пробігла ще трохи, бо що їй до кривлянь і криків. Але зрозуміла, що більше не чує лайки й звинувачень і озирнулася. 

На снігу виднівся невеликий клубок,огорнутий пледом. Клубок плакав, наче лялька, якій натиснули на живіт в потрібному місці.

- Тобто? Ти вирішила зробити привал? - прикрикнула Кася, забувши, що треба берегти горло.

- Я ногу зламала - почувся плач ляльки. І Кася мимоволі відчула себе недбалою хазяйкою, яка кинула осоружну іграшку на підлогу.

- Якби ти її зламала, я б почула. - без крихти жалості відповіла Аліні. То такий біль, що тебе на кордоні б почули. 

- То ти зурочила. Сказала, що тягтимеш моє тіло.

- Краще мовчи, бо буде тобі зараз тіло. Отут і кину в чагарнику. Підстеляй пледа, потягну. Тут уже наче не так далеко. І відштовхуйся здоровою ногою. Так швидше буде.

- Я замерзну без пледа. - заперечила Аліна. І Касі довелося скидати свій, бо не стояти ж тут стовпом, поки підручні Макара ідуть по сліду. 

Аліна клубочком перекотилася на підстилку, і Кася потягла. Час від часу доводилося нагадувати, щоб Аліна не спала, бо замерзне до смерті, і щоб відштовхувалася здоровою ногою. 

Та удавала, що так і робить, але лише тоді, коли Кася оглядалася. І насправді не спала. А думала про слова чорнокосої відьми.      Навіть вона з нею няньчиться, чого ж Віктор не хотів?

А раптом і правда Олег її доля? Вірити в таке не хотілося. Хоча сережки, одержані в подарунок від нього, попри те, що вони зараз  нестерпно холодили вуха, і через які її й знайшли, все одно не зняла. Бо ще загубляться. Може все ж дати винахіднику шанс? 

- Ну або здати його Скорпіонові, якщо доженуть. - порадив ватажок її тарганів. 

Аліна поважно кивнула сама собі  й обережно доторкнулася до ноги. Та уже помітно розпухла вище ботильйона.

Кася уже втомилася, тягти плед ставало все важче. Вона озирнулася, щоб вкотре нагадати Аліні, щоб хоч трохи допомагала себе рятувати. Й   заклякла на місці, хоч знала, що треба тікати.  

Бо десь далеченько виднілася хатинка над замерзлим озером. Видно її стало тому, що з’явилося світло у вікнах. А біля хатки щось бігало й метушилося. Мале, наче комашки.

Ні, не біля. Вона б не розгледіла нічого з такої відстані. То просто світло з вікон підсвітило постаті переслідувачів.

Тут стало не до вмовлянь тупої ляльки. Бо хто перший встигне до траси, у того і буде гол престижу. 

Бо невідомо, чи не схоплять їх на трасі, але скоріш за все там їздять машини, не тільки легкові, а й вантажівки. І в кожній регістратор.

Ті гарячі хлопці від Макара не захочуть світитися.

Так вмовляла себе Кася, тягнучи Аліну  і не озираючись. Бо яка різниця, побачиш чи ні, як швидко скорочується відстань між тренованими бодигардами й собою, яка все життя зневажала фізкультуру.

- Яка ж ця білобриса лялька важка. Мов каменюка. А на вигляд легша за горобця. - з останніх сил злила себе Кася. Але гніву уже не залишилося. Його заступила липка апатія.

І холод пробирав до кісток, хоч вона мала б зігрітися від швидкої ходьби й перетягання Аліни. 

Зате попереду помітно світлішало, траса ставала все ближче. Кася потягла з останніх сил. Вона колись чула про друге дихання. Може воно і в неї з’явиться?