Що ви тут робите, Кароліно?

Кур’єр мав професійну пам’ять на обличчя. Але й без того впізнав би ту, через кого почалися всі його неприємності. Просто тому, що у вусі дуже примітної білявки хижо блиснула  знайома сережка. Так би й придушив цю погань! 

От тільки дівчина в коштовних сережках, які він нібито не довіз до боса, сіла в машину. Водій, що ніс за нею фірмові пакети, поклав їх у багажник. І ця білобриса погань відбула з виглядом королеви, яка тріумфально повертається на трон.

Це ж треба, яке пихате стерво! Кого вже вона собі знайшла замість Скорпіона? При ньому вона була шовкова.

Кур’єр намагався не загубити примітну машину в потоці інших. Але встиг тільки прослідкувати, куди повернулася колишня пасія його боса.

І тільки хотів повідомити Скорпіону цю новину, як чоловік в зеленій бандані обламав його дурний  порив.

- Був ідіотом, а станеш трупом. Про себе не думаєш, подумай хоч про дочку. - сказав він, забираючи телефон у приятеля. 

- А я про кого думаю? Треба швидше сказати босу..

- Треба нічого не говорити, поки вона не буде у нас в руках. Ти крадія знайшов?

- Ні, як його знайдеш тепер. - розвів руками  кур’єр.

- Точно дебіл. - пожалівся зелена бандана сам собі. - Сережки на ній, ти ж сам бачив.

- Ну…

- Баранки гну.- передражнив кур’єра управитель фабрики. Може пропали вони все ж не на фабриці, а вона їх-таки поцупила у Скорпіона. Як тобі таке?

- О. Ну а…?

- Бе! Треба її якось підловити й гарненько допитати. 

- А там же одразу помітять. І нас миттю візьмуть за зябра. Ти бачив ті номери?

- Не одразу. Вона десь голину-дві шопилася. А через дві години нехай шукають. В маркеті її легко запхати в якусь підсобку. Коли шум вляжеться, перевеземо в мисливську хижку. І вже потім як хочеш - викликай людей боса або сам до нього вези. Хоча така роззява, як ти, загубить по дорозі.

- Но-но. Та я її тепер… Через неї на мене подумали!

- Твої подробиці. Не нуди. Головне для нас  - щоб всім було ясно -  це ми знайшли і її, і зниклий гарнітур. А не оті його бійці невидимого фронту. Тож дивись,                                                                              словом прохопишся, все повз тебе пройде. Ну і повз мене. Вони прийдуть на готове, а ти, виходить не впорався.

- Хух. - Кур’єр    витер обома долонями спітнілий від жаху лоб.

- Та отож. Нащо одразу бігти й дзвонити? Найстрашніший дурень - той, що з ініціативою.

- А що ж нам робити? Її може ще хтось надибає. - кволо заперечив кур’єр.

- Ні.Вона ж не бігає вулицями. В авто її не видно. В місії - теж. Треба дізнатися, як часто  вона виходить. І так, щоб цього не помітила та бригада від боса..

- Вони помітять. - впевнено заявив кур’єр. - І тоді нас прикопають за те, що не донесли.

- От нащо ти мені здався з тобою возитись? Роби, як хочеш. 

- Ато ти не хочеш примазатись? - єхидно засміявся подільник. - Ти хочеш теж нагороду від боса. Підвищення та…

- Дякуй, що я на твоєму боці. Іди вже. І що з місцевими домовлюся. З малолітками. На них уваги не звернуть. І візьмуть вони недорого. Тільки ти мені дивись. Роби що кажу. А якщо не кажу нічого, бо сторонні кругом, то просто роби те саме, що я. Шкода мені твою дочку і матір, а от тебе не шкода. Як ти дожив до своїх років ідіот неляканий, не розумію.

- Я ж можу і образитись. Зараз піду, бригадиру скажу.

- Іди вже. Мені на фабрику треба. Там наш винахідник об’явився. Щось мудрує в лабораторії. За ним дивитись треба. Такий жук тертий, не те що ти.

- Калач.

- Що калач?

- Тертий - то  калач. Не жук. Жук хитрий.

- Ти сам в мене зараз будеш тертий, поговори ще. З’їзди в мисливську хатку. Прибери там усі сліди ваших гулянок. Щоб було куди її відвезти. Там не шукатимуть.

І почалось слідкування.

Ні Олег, ні Аліна не мали ніяких передчуттів, крім райдужних і оптимістичних.

Весь тиждень Аліна робила особисто для Віктора віденську каву і заносила сніданок в його кабінет, відтерши секретаря.

- Вона скоро двері з ноги відчинятиме. - скаржився Віктор Касі.

- Зате у неї є мотивація не покидати місії - сміялася Кася. - А то раптом ти захочеш кави не тільки зранку. І не тільки кави. 

- Перестань, Касю. Це не смішно. - Віктор уже тиждень зображував одинокого і сумного принца, і знав, що довго не витримає.

- Терпи. Я ж терплю - Кася обійняла його за шию і поцілувала, бо теж скучила, зображуючи розрив з коханим.Бо тепер вони жили окремо.

- Ще пару днів, і вітчим все підготовить для передачі замовнику. І фініта ля комедія. Ми їх відправимо додому,  а там і посол повернеться. Я відправлю звіт про те покриття.Може ж у вітчима його справді замовлять для війська. А головне - твій Макар продасть своєму війську захист, який нічого не захищає. Гарно ж вийшло?

- Він не мій. І сплюнь - сказала Кася. Виходить непогано, тільки ж іще не вийшло.

Аліна в ту саму хвилину, коли Віктор з Касею палко цілувалися, поки ніхто не бачить, робила огляд холодильник і комори. І виявила, що апельсиновий джем, який вона ранком подавала Віктору до кави, закінчився.

А Віктор якраз його дуже хвалив.

Тож дівчина вирішила зробити нову поїздку. 

Насправді джем  продавався в магазині місцевих товарів поряд із супермаркетом, куди вона їздила минулого разу. І звідти б звісно привезли замовлення. Але не на ранок.

Можна було б подати щось інше, але воно могло не сподобатись. І це б порушило тонку нитку довіри й симпатії, яку Аліна уже побачила між ними.

Білявка зараз відчувала себе задоволеною і майже щасливою. Віктор весь цей тиждень був доброзичливий. Хвалив. Не погрожував звільнити. 

Ще й Олег час від часу дзвонив і запевняв, що скоро вона зможе приймати ванни з шампанського. 

Все йшло чудово,от тільки на ранок не було джему.

І вона давно не вигулювала свій гарнітур. Тож ближче до вечора, коли Віктор і Кася як раз завершували щоденну роботу і їм було не до Аліни, вона вирішила, що швидко пробіжися туди й назад.