Офіційна бесіда і неофіційна пропозиція

Віктор був з дороги, не виспаний і зовсім не в настрої зображувати перед вітчимом доброго слідчого. 

Він хотів зараз зайти до себе і впевнитись, що Кася і справді вдома, спить і нікуди не тікає. Всі чоловічі інстинкти вимагали  підтвердження, що Кася з ним не через те, що так простіше помститися. А тому, що кохає і хоче бути разом. 

Перед очима стояла недавня картинка - він залишається розбиратись з тим, що трапилось, а Кася іде  до себе, наче вона в холі сама. А якщо крім неї хтось там і був, то якісь таргани. І треба викликати спеціальну службу, щоб на них чимось поприскали. 

Навіть знаючи, що це гра за домовленістю,Віктор нервував.

А тут ще вмовляй вітчима не робити дурниць. А якщо вже наробив?

Бісило все. Особливо те, що просто примусити Олега не може. Винахідник  явно намірився приголомшити Аліну коштовними подарунками й фінансовими перспективами. А його картка не бездонна. І він може розраховувати тільки на  гроші за патент.

Вітчим явно перебуває в стані, коли хочеться прихилити небо до коханої. Щоб вона могла гуляти серед зірок.

А ця кохана… Віктора пересмикнуло. 

Як же швидко її розгублене лялькове кліпання очима перед вітчимом змінилося на змовницьке й обіцяльне підморгування, варто було Олегові покинути хол!  

Як можна не бачити, що тебе використовують і викинуть, як тільки схоплять щось привабливіше? Чому вітчим не бачить в ній хижачку, а бачить мале янголя зі зламаними крильцями? А що крильця лікує не його любов, а рахунок у банку, не хоче бачити.

Старий пень.

Особливо бісило, що вітчим не прикидається і не шукає зиску. Справді кохає. Може і вперше вжитті. 

Це якось принижувало кохання - що воно однаково дарувало себе і йому з Касею, і вітчиму, якого він інакше, як виродком, і не називав.

А якщо встиг за цей день продати патент, то все ще ускладниться.

Що ж. Грати треба з тим, що на руках.

- Кличте. - сказав він секретареві,коли той доповів,що пан Олег чекає, і йому ж призначено.

Після чого Віктор недбало відкинувся у великому кріслі посла. І вказав Олегові на крісло для небажаних відвідувачів. На вигляд вигідне, а сидіти в ньому незручно, ще й опиняєшся помітно нижче посла. І це тисне на самооцінку, позбавляє впевненості.

Та навіть якщо в Олега забрати половину впевненості, залишку вистачить ще на трьох трамвайних хамів і одного повелителя всесвіту.

Тому Віктор вирішив тиснути на вразливе. Як раз в тому, що Аліна вибере саме його, Олег не був впевнений. І явно мав підозри щодо її симпатії до молодого і красивого помічника посла.

Це одночасно все спрощувало і все ускладнювало.

- Чим зобов’язаний? - сухо спитав вітчим, навіть не думаючи сідати в крісло і войовниче розправивши плечі. - У мене нема часу. Що знову?

- Все ж присядьте. - привітно і зверхньо посміхнувся Віктор. - У нас все ще те саме. Ви виходите з місії, нікого не питаючи й коли вам заманеться. Невже ваша заява про те, нібито вам загрожує смертельна небезпека за її межами, не досить правдива? Якщо ж небезпека минула, нам нема про що говорити. І ви зараз же покинете місію.

- Небезпека посилилася. А виходжу я тому, що ти відмовив у захисті дівчині, яку переслідує ревнивий чоловік.

- Не бачу жодного зв’язку. - відбивподачу Віктор. -  Для жінок, що страждають від домашнього насильства, є спеціальні фонди. Нехай звертається туди…

- Ах ти ж… - вітчим замовк тільки тому, що пам’ятав - він залежить від Віктора.  Той може розлучити їх з Аліною будь-якої миті. І Аліна не обов'язково дуже сумуватиме від цього.

- Бачу, ви хочете зробити важливу заяву, Олеже. Так що сідайте. Нам явно є що обговорити.

Олег знехотя сів. Він був тут не перший раз і прекрасно пам’ятав, яке це крісло незручне. І як спроби сісти на ньому зручніше збивають з думки.

- Я заявляю, що маю намір одружитися.

- Мої поздоровлення. -  іронічна посмішка Віктора ніби натякала одразу і на недоречність такого наміру, і на його нездійсненність. - І хто ж ця щасливиця, я її знаю? Якщо це було запрошення на весілля, з жалем вимушений відмовитись. Самі розумієте, мати була б проти.

- Залиш свої кпини при собі. За своєю дівкою дивись, а в мої справи не лізь!

- Дякую за батьківську пораду. - чемно схилив голову Віктор, радіючи, що зачепив Олега за живе. В такому стані він більш вразливий. - Але тоді поясніть, нащо ви мені про це повідомляєте?

- Нам треба, щоб ти нас розписав. На вчора. Ну тобто терміново.

- О, молода уже в цікавому стані? Що ж. Діло молоде. Але ж я не капітан корабля і …

- Ти можеш це зробити. Я знаю. І зробиш.

- Не впевнений. І я маю чути аналогічне прохання від нареченої.

Вітчим стиснув кулаки й випнув підборіддя. 

- Вона ще не дала згоди, але це єдина можливість вберегти її від зазіхань чоловіка.

- Які страсті. - закотив очі Віктор, зрозумівши, що всеж має, чим натиснути на винахідника.

- Кажи прямо - даси мені свідоцтво про одруження, чи треба сповіщати посла про те, що ти на цілу добу кидав місію і мчався за коханкою? - виклав козир Олег.

- Ой, боюсь-боюсь - не стримав сміху Віктор. Ви точно в курсі, що це робилося не за наказом пана посла?

- І є офіційний наказ?

- А є офіційний наказ на зарахування одної дівчини в штат місії? Я ж можу відкласти рішення до приїзду посла, Олеже. 

- Їй погрожують. Ти мусиш…

- Я нічого не мушу. І можу вас обох чи поодинці звідси витурити за порушення. Там собі що хочете, те й робіть. Не перебивайте, Олеже. Я не обов'язково вас видворю. У мене є питання. Від вашої відповіді залежать мої подальші дії. Тож добре подумайте, і лише потім відповідайте.

Вітчим гостро зиркнув на Віктора, але стримався і змовчав. Він гарячково перебирав варіанти й ніяк не міг здогадатися, чим Віктор намірився його притиснути до стінки. І ще ревнував. Бо вимога привести Аліну на співбесіду щодо шлюбу була дуже підступна. Аліна чітко дала зрозуміти, що не готова заходити так далеко. Сказала, що уже раз опеклася. І тепер має добре взнати людину, з якою візьме шлюб. Щоб не тікати через ліс і не ховатися. А жити довго і щасливо в мирі й злагоді, без підозр і погроз…