Вік, ти правда-правда за це візьмешся? Не передумаєш?

Віктору зараз дуже хотілося дізнатись, хто настільки образив Касю, що вона знову наважилась на помсту.

Колись їй все вдалося. І те рішення не мало нічого спільного ні з розвагами, ні з тим, що Касі було нудно.

Зараз вона теж явно не для розваги удавала ескортницю. І мстилася не Віктору. На щастя. 

Але спочатку треба було з’ясувати головне.

- Касю. Я тебе не впізнаю. - сказав він теж пошепки. - Ти ж ніколи не ревнувала, і ти в курсі, що мені все одно,якінавколо жінки. Мене не цікавлять інші. Я давно вибрав тебе. А ти мене остаточно Вибрала?

Кася опустила очі, бо не знала, що відповісти. Вона вибрала. А от він дозволяє кому попало до себе липнути. 

Віктор нервував все більше. Кася не з тих, хто мовчить і зітхає. Вона зараз сама не своя. І хтось за це отримає повні жмені болю. Але спершу вона має відповісти. Від цього залежить все, що буде далі.

- Тобі, мабуть, нудно зі мною. І ти хочеш так відродити почуття. Я тобі уже набрид? - вимогливо спитав він і провів пальцем по щоці коханої, намагаючись не торкатись подряпини.

- Ні. - хрипко відповіла Кася.

Віктор впізнав цю інтонацію. Він хижо посміхнувся, обвів язиком контур її рота і поцілував. Власницьки. Щоб знала. І не сміла більше тікати.

- Дивись мені, Касю. Ніколи знову. Я тобі цього не забуду. Як ти могла? - спитав він і провів долонею по обличчю,  намагаючись стерти липку павутину втоми й недовіри Вона наче маска налипла за ці дні на його мужнє лице.

- Тобто ти хочеш страждати, Вікторе. - відповіла Кася. - І вигадувати приводи для страждань. А не радіти, що це непорозуміння закінчилося, і в нас є можливість зробити на цій нудній роботі щось не нудне і корисне.

Вона відвернулася і задивилась у вікно, в темряву поза колом світла. Віктор мовчки дивився на кохану і не впізнавав її. Вона що, не розуміє, як боляче йому зробила? Хоча... Вона вважає, що боляче зробив як раз він. І ще хтось, через кого вона закрилася  від нього і від  усього світу. Не вірить, що він її кохає.

А що повинен робити той, хто кохає? Не звинувачувати. А казати про свої почуття. Чесно.

- Касю, вибач мені за все, чим я тебе образив. - почав Віктор. - Я не навмисне. І я більше не дам тобі приводу. Мені нікого не треба, крім тебе. І не буде треба. А ти мені пробач. І все.

- Я давно пробачила. - відповіла Кася. - І ти пробач. Може у мене якась криза. Я від усього нервую, і в мене дивні фантазії. 

- Це тому, що тут нудно. - Віктор притягнув її до себе, відчувши, що криза минула. - Ти просто трохи потерпи. Я уже написав заяву. Ми поїдемо туди, де тобі точно не буде нудно. Що правда там не так спокійно і безпечно, як тут. І треба багато щеплень. Знаєш, потрапити  сюди багато охочих. А туди наче відправляють на заслання. Якщо батько не пронюхає, нас переведуть. Там поле непахане. А тут скукота для тебе. Та й мені, знаєш... Я ж ніколи не хотів  кар’єри, що розписана наперед, до самої пенсії. А хотів, щоб ми з тобою жили цікаво і щасливо.

Кася дивилася, як він говорить, і як від передчуття гарних змін Вік знову стає таким, яким вона його вперше побачила і покохала. Його великі темні очі наче світилися з середини й відкривали душу.

Чи буває темне світло? 

Він  завжди був дуже красивий за всіма людськими мірками. Але коли дивитись очі в очі, цього не видно. І це було не важливо. Краса колись минеться. А він залишиться рідний. Її рідна душа. 

Невидима стіна, що стояла між ними останній тиждень, осипалася пилом, наче та фальшива фарба з ялинок. І зникла. 

Вони довго сиділи обнявшись. Так довго, що навіть нечисленні подорожні зупинялися, щоб спитати, чи нічого не сталося, і чи не потрібна допомога. Але побачивши, що ці двоє зайняті тільки собою, посміхалися і їхали далі.

Коли ці двоє нарешті відірвалися одне від одного, то не могли згадати, скільки часу пройшло відтоді, як вони зазирнули одне одному в душу, до того, як Кася застебнула останній ґудзик і сказала, що все ж треба уже їхати. 

І Віктор повільно рушив.

Зовсім не хотілося повертатися зі світу, де тільки вони вдвох, і тільки їхні почуття понад усе, до реальності. Де почуття -  далеко не все. 

Кася права. Вона знає його краще, ніж він сам. І він дуже навіть не проти, щоб особисто дати по загребущих лапах тим павукам. Але по-хитрому.

І навіть уже знає, як.

- Чуєш, Кась? Ти гарно придумала. Удамо, що нічого не знаємо. Треба буде через вітчима підсунути їм неправильну формулу. Щоб не через тиждень-другий, а через кілька місяців осипалося те покриття. Або щоб воно не осипалося, але уже не захищало. То вже як вітчим зможе переробити. Щоб перша партія була правильна, і оту фарбу закупили для військової техніки. А на потік щоб потім йшла інша формула. Просто красива і блискуча. І щоб цим покрили всю їхню військову техніку.

- Ух ти! - зраділа Кася, що Віктор з нею заодно і що його ідея набагато краща, ніж просто зрив угоди Матвія з вітчимом.

- Та отож. - хижо і весело посміхнувся Віктор, відчуваючи себе одночасно прогульником контрольноїі агентом 007. -  Посла не буде ще два тижні.  І ніхто нічого не взнає. Вітчим ще той жук. Та я його прижучу. Звинувачення в продажу технології подвійного призначення - то теж не аби що. Воно йому треба? Під його впевнений голос Кася заснула, заспокоєна їхнім примиренням.

А Віктор дивився на дорогу, що стелилася під колеса, і дозволяв собі просто помріяти. От хоч би й про цікаву роботу контррозвідника, а не чиновника, що все життя передаватиме іншим чиновникам службові папери й надуватиме щоки на дипломатичних прийомах, де нічого важливого не вирішується. 

- Ні! - почув він крик Касі - не підходь, я буду…

Він знову дав по гальмах,бо Кася прокинулася і тремтіла так, що це було помітно навіть в напівтемряві.

Віктор вгадав, що саме вона згадує. Бо його дівчина відштовхувала щось невидиме, і на її руках уже було ясно видно синці.

Віктор притиснув її до себе так сильно, що вона через одяг відчула стукіт його серця, а він - як вона перестає тремтіти.