Що ти бачила, що?

Віктор не пам’ятав, як зупинив машину і вискочив.

Але партнер Скорпіона заплатив якщо не за все, то за намір нашкодити Касі - точно. З відсотками. 

Він намагався погрожувати,поки не дізнався, що на машині Віктора є регістратор, і що цікавіше - камера є і на перехресті.

Просто в намаганні викрасти і зґвалтувати дівчину, він не помітив, що зафіксовано кожну секунду його дій.

І якщо він мріє відкупитися від місцевої поліції, то нехай спробує.

Побитий дядько розгубив весь свій лоск і нахабство. І нічого  не пробував, а тільки прикладав сніг до зламаного носа й обіцяв, що зараз під’їдуть його люди. Але чомусь нікого не викликав.

Ну як чомусь - тепер треба буде пояснювати партнерові, що він хотів від його дівки.

А Макар нікому не прощав зазіхання на своє.

Віктор, хоча і виграв цей раунд, теж мав вигляд не дуже сумісний зі званням дипломата.

І Кася наполягла на тому, щоб відвідати посольство, зафіксувати напад і пошкодження. 

-Тому, що ці люди здатні на будь-яку підлість. Якби не ти, сталося б щось непоправне. - тихо сказала вона Вікторові. І це звучало одразу як вибачення і як подяка.

Її одяг теж був не в найкращому стані, а на щоці красувалася подряпина.

- Як ти здогадався, що я тут?   - спитала вона. - На мені якась слідила чи що? Ти тому не спішив?

- Я не спішив, бо дурень. Послухався твого прохання. І думав, ти в Києві. А знайшов випадково. Я їхав у посольство.

Він притиснув до себе Касю, тільки зараз по-справжньому повіривши, що вона тут, поруч. Від неї пахло чужим парфумом, сигарним димом, який Кася не виносила. Але це була його кохана. Жива. І кимось сильно ображена.

- І я… - видихнула вона кудись в його розстебнутий комір. - Оцей тип визвався підвезти до міста. Мовляв, нам по дорозі. А сам намагався звернути в іншу сторону. Я вискочила, а він… Ну ти сам бачив. Я сподівалася на поліцію. А тут ти. Поїхали вже в посольство. 

- Не дуже зрозуміло. Але поїдемо. Все зафіксуємо і напишемо заяву про напад.

- І спробу викрадення. - додала Кася. 

Її голос майже не тремтів, чого не можна було сказати про ноги. Стояти вона вже не могла, так перелякалася.. І хто  не перелякався, коли все йде чудово і за планом, ти молодець, у тебе все вийшло. І раптом без паузи ти летиш у прірву, і порятунку нема.

Якби не Віктор… 

У вухах все ще лунали погрози й обіцянки, сказані владним голосом.

Той, хто говорив, явно не звик, щоб йому перечили а тим більш - чинили спротив. І тільки це її врятувало. 

Віктор вимушений був сам посадити її біля себе - на переднє сидіння, інакше вона б впала там, де стояла.

- Давай швидко в посольство. А вже потім назад. І краще там без подробиць. Потім поясню. - попросила Кася. Її зуби цокотіли й руки тремтіли, але вона випила води й опанувала себе, щоб Віктор не так хвилювався.  

Обидва спочатку не наважувалися говорити.

 В повному мовчанні вони прибули в посольство, де викликали майже паніку своїм виглядом. Всі пам’ятали цю елегантну пару, яка тепер нагадувала два опудала в ненайкращі часи. І знали стриманість Віктора та вміння Касі спокійно вирішувати конфлікти.

Дізнавшись, де все сталося,посол стиснув кулаки.

Цей курорт! Хазяї життя. Що хочуть, те й виробляють. Там ніби резервація. Навіть поліція там своя. Добре, що є записи з камер. Але навряд вийде покарати ту скотиняку.

- Думаю, вистачить записів, надісланих на офіційну адресу його партнера. - впевнено сказала  Кася. - Не питайте. Це неофіційна інформація. Але надішліть, будь ласка.

Посол мовчки кивнув.

Віктор подякував за прихисток, щось на ходу вигадавши про те, що його неуважна дружина посіяла картки  й не мала як дістатися додому. А цей тип визвався допомогти. Ну й от…

І під руку з Касею покинув посольство, і цю пару проводжали очима всі, хто не був у різдвяній відпустці.

Вони були люди досвідчені. І здогадувались, що сталося щось загадкове і романтичне, але на превеликий жаль про це ніхто ніколи не дізнається.

Бо менше знаєш, краще спиш.

І лише одна людина вирішила, що дізнається про все. Навіть якщо після цього їх шляхи з Касею розійдуться.

І все одно, навіть коли вони виїхали на пустельну трасу він мовчав цілу годину.

І Касі довелося починати самій.

Спочатку вона просто сказала, наче для протоколу, що  має відомості, які можуть підпадати під визначення державна таємниця. На території дружньої країни, де знаходиться їхня місія, представники не дружньої держави-сусідки готуються  випускати продукцію подвійного призначення. І що Кася буде не Кася, якщо той винахідник, якого жадає знайти її замовник - то ненормальний вітчим Віктора. А цінний свідок - ота дівчина, яку Віктор носив на руках кілька днів тому.

А може і потім носив. Але Кася цього не бачила. А чого не бачила, того і стверджувати не буде.

- Я можу все пояснити - мало не вдарив по гальмах Віктор.

- Поясниш, якщо захочеш. Я зараз не про те. Ти ж розумієш, що ми зобов’язані дати по руках, хто через підставних осіб збирається  поставляти в сусідню країну типу просто золоту фарбу. А насправді  - суперстійкий засіб від корозії для військової техніки і…

Кася намагалася не показати, що її знову трясе. Вона зчепила руки в замок і тримала їх на колінах, наче відмінниця, що відповіла на важке питанні й чекає на високу оцінку.

А Віктор уважно дивився на дорогу, але на видовище рівного покриття, що стелилося під колеса, наче накладалася прозора картина, яку він не міг прогнати зі свідомості. 

Тонкі  руки з червоними плямами трохи вище зап’ястків, які Кася намагалася сховати, натягнувши рукави светра.

Віктор  знав, що завтра на них виднітимуться синці.

Він спочатку не звернув на них уваги. Але Кася жестикулювала під час розповіді, мов східний екскурсовод. Видимо скучила за ті дні за вільним спілкуванням.

І тільки побачивши, куди дивиться Віктор, спробувала сховати руки.