Треба просто наздогнати Касю й сказати, що він знайшов вихід

Віктор не почув того короткого дзвінка, бо саме в цей момент випроваджував з медкабінету Кароліну, яка своїм писклявим голосом заглушила виклик.

Він ладен був придушити цю липучку і поклявся собі, що запхає її в першу машину, що піде з диппоштою. Навіть якщо для цього знадобиться запакувати осоружну білу відьму в бандероль.

Його дуже хвилювало, що Кася так довго не показується. Мабуть, серйозно образилася. І хто б не образився. 

Він тільки що відмовив у прихистку цій пронозі Аліні. Бо перевірка показала - ніхто її не переслідує, документи в порядку і гроші є. А хоче пробути на свята в цій країні - її право. Місія не готель. 

І Кася нарешті заспокоїться. 

Щастя просто, що вона не бачила, як мала поганка удала, ніби зламала ногу, виходячи з місії.

І де ж той Олег був, коли вона репетувала на все місто, що зараз помре від больового шоку?

Душ він приймав,як потім виявилося, готувався до побачення з білявою лялькою. І дивився на Віктора звіром, хоча хто заважав проявити себе цьому потасканому кавалерові? Точно не Віктор.

А якби Кася побачила ту огидну сцену, де він ніс Аліну в медпункт, а та вищала, наче кішка в березні? Фух. Хоч раз пронесло. Бо це була б остання крапля.  

Зате тепер все. ВСЕ!

Медсестра сказала -  двосторонній прикидоніт, діагноз остаточний, оскарженню не підлягає.

І оце справді була остання крапля. 

Віктору  захотілося вчинити службовий злочин - стерти з камер спостереження ті кадри, але вирішив, що це буде схоже, ніби він замітає сліди. А замітати було ж нічого.

Все якось владнається. Тепер треба зайти до Касі й поговорити по людські. От в її кабінеті видно смугу світла під дверима. То щастя, що те вікно не виходить на двір. 

Але що Кася там робить так пізно? Вона завжди працює, коли хоче заспокоїтись, хоча над чим? Ніяких нових завдань по перекладах наче не надходило… 

Віктор відчинив двері. Кабінет був пустий. Настільна лампа висвітлювала коло біля ноутбука. В тому колі виднілися кілька аркушів паперу. 

Малувато для перекладу, але достатньо для…   

Зверху на папері щось блищало і переливалося. Щось маленьке, щось таке, що він за рік так звик бачити на пальці Касі, що практично перестав сприймати окремо віджеї.                     

Віктор похолов.

Один крок, і він біля столу. Заява про звільнення. За угодою з адміністрацією. І під нею другий аркуш. Там від руки.  

- Ти ж не будеш такий дріб’язковий, щоб мене затримувати. Правда ж? Заради всього, що між нами було гарного, не шукай мене. Я до батька.  Або ще кудись. Мені треба відпочити й подумати, що я роблю в цьому житті. Може в мені пропадає велика драматична актриса. А зовсім не перекладачка і не погана дружина кар'єрного дипломата. Привіт твоїй Снігурці. Бажаю великого особистого щастя. - наче почув він глухуватий від розчарування голос Касі.

Затиснувши обручку в руці, Віктор кинувся до їхньої кімнати. 

Кася звісно актриса. І нічого в ній не пропадало. Її не можна було назвати королевою драми, бо вона терпіти не могла сімейних сцен і розбору польотів. 

І куди б вона вирушила серед ночі? Це ж явно було спонтанне рішення, виходить квитка на літак або поїзд Кася не брала. Службову машину не могла взяти.

Він майже заспокоївся на бігу. Майже. В кімнаті все було, як зранку. Кася не відрізнялася педантичністю Вікторової бабусі. І він завжди прибирав з крісел її нічні сорочки й акуратно ставив капці під вішалкою. От і зараз вони були покинуті, як зранку. І всі речі Касі були на місці. Наче всі. 

- Ну все не так погано, хоч і нічого хорошого. - вмовляв себе Віктор. - Ця криза першого року мала чимось таким і завершитись. Саме через такі речі половина подружніх пар розлучається уже через рік після заміжжя. 

Але з ними нічого такого не станеться.

Вони знайдуть спільну мову. Та хіба ж вони одразу не знали, що канцелярська робота по вісім годин на день п’ять днів на тиждень - то не Касине, от зовсім-зовсім не Касине? 

Хіба Віктор не знав, що ця робота - і не його ідеал? Він уже навіть говорив   з послом, який збирався на пенсію і бачив Віктора своїм наступником, що не треба його рекомендувати. Що він би хотів  би якусь місію десь в більш екзотичній країні, де нічого ще не налагоджене, де треба починати все спочатку. 

А посол розповідав йому про двадцять щеплень, муху цеце і криваві розборки місцевих, що раптом казково розбагатіли  на рідкоземельних елементах, без яких неможливо виробництво айфонів. Чи на алмазах, чи інших корисних копалинах. І тепер видирають їх з рук у слабших конкурентів. З м’ясом і кров’ю, і це не метафора. Посол нагадував про наркобаронів і їхню жорстокість. І повторював, що там небезпечно. Він з дружиною це пройшов і нікому не побажає. Тож невже Віктору не шкода молоду красиву Касю і аж так хочеться прославитись? Невже для того, щоб місію десь в Африці чи латинській Америці перейменувати в посольство, треба  так ризикувати? Тут все налагоджено, працює, наче швейцарський годинник, культурне комфортне життя, приємні люди. Така дружина, як Кася, гідна кращого…

Віктор наче чув гарно поставлений голос шефа, коли вискакував на вулицю, щоб знайти кохану. Бо снігопад закінчився, і температура стрімко падала. Кася сердита, не помітить, як змерзне і застудиться.

Треба просто її знайти й сказати, що він знайшов вихід. І більше їй не буде ні нудно, ні тривожно за їхні взаємини.. 

Нехай це місце, де ніколи нічого не відбувається, живе далі тихим життям, а вони поїдуть туди, де весь час одна подія змінює іншу. Там все зроблять самі. Й буде що згадати, кожен день нова пригода. Все як Кася любить, та й він теж, чого вже там.