У вас є пропозиція, від якої неможливо відмовитись, я правильно вгадала?

Кася добігла до кованої огорожі місії й зупинилася перевести дух. Двір був погано освітлений, тому вона не одразу зрозуміла, що там відбувається.

А коли роздивилася, то наче налетіла на невидиму стіну.

Ця картина врізалась у свідомість, наче кадр з мелодрами, де всі переграють, а глядач зараз вимагатиме повернути гроші.

Кася не вимагала. Розширеними в темряві зіницями ловила кожен рух, кожну деталь.

Ні то не кіно. То все насправді.

У тьмяному світлі ліхтаря косо падає сніг, а її Віктор на руках тримає все ту ж блонду.

Ні, не тримає, а несе до дверей місії, а та істерично, втім, як і завжди, вищить і обіймає правильного й ідеального, вірного і закоханого до нестями у свою Касю, свою вічну любов Віктора.

Що ж, криво посміхнулася не ідеальна і може вже колишня кохана перспективного дипломата.

От і заяву не доведеться рвати.

Щось їй стало млосно. І забракло кисню в холодному зимовому повітрі. 

Навіть захотілося зараз опинитися в темному лісі під ялинкою, де можна спокійно дихати, ніби й не бачивши , як її Віктор уже не зовсім її. 

- І це ж тільки рік пройшов. - безпомічно кричало щось з самого серця. - А що б могло бути далі? Він би захопився одною, потім іншою. Я б на зло може теж. Потім, як у батька з матір’ю?

Кася не пам’ятала матері. Та кинула батька,коли Кася була ще мала.

-А я не така. - сказала собі Кася і почала дихати глибше. - Я не кину свою дитину. Хоча дитини у нас ще нема. От і прекрасно. От і чудово. 

Кася глибоко дихала, прислухаючись до своїх відчуттів. Відчуття пурхали зляканими метеликами. Кася суворо подивилася на цю паніку і насварилася.

- Ніхто наче не постраждав. І серце не болить. То просто розчарування.

Та допомогло не дуже.

От якби в ліс, заснути під ялинкою і ніколи не прокидатись, ніколи не згадувати ту картину, де на руках у Віктора чужа дівчина. Батька кинули, її теж кинули. Що ж. Треба взяти себе в руки. Життя продовжується. Батько не зламався, і вона не зламається. От тільки у батька справа. А в неї?

В сухому залишку вийшло негусто.

Фах за фактом - жінка дипломата.

Останнє місце роботи - фальшива ескортниця у власній агенція, де вона одночасно і працівниця, і директорка.

Фах за освітою - театральний.

- Що ж, люди й з меншого починали. - думки пролітали в голові блискавками, які осяювали зимовий засніжений пейзаж.Зима панувала і в серці, й навколо.

- Дівчино, не біжіть так швидко. Я не встигаю. Зараз у мене від задишки зупиниться серце. І все буде на вашій совісті.

Останнє речення вона нарешті розчула крізь шум крові в вухах. І повернулася в реальність з того відчаю, що її огорнув кілька хвилин тому.

Позаду почулися кроки. Сніг рипів у когось під ногами. 

Значить буде мороз. Справжня зима. - відсторонено думала Кася, задивившись на чоловіка, що підходив до неї по ідеально розчищеній доріжці. І тільки тепер помітила, що сніг перестав, пальці ніг від холоду майже не відчуваються, як і кінчик носа. А от руки, які вона незалежно засунула в кишені, коли гордо пішла від місії, були в теплі.

- Про що я думаю? - задумливо спитала вони чи то чоловіка, чи то саму себе. - Мене переслідує маніяк в хустці на горлі, яка явно прикриває шрам від бритви. Мені тікати треба. 

В пориві раціоналізму Кася натисла на виклик в телефоні, благо руки були в кишенях, але вчасно згадала. що Віктор         зараз зайнятий з тою білявкою. Йому не до неї. І до Касі нарешті повернулася та зла безтурботність, яку знали всі її шкільні приятелі, а Віктор  - краще за всіх.

- Моє завтра туманне, минуле робилось, як склянка, чого я боюся? - спитала вона сама себе. - Що мене заріже цей красивий бандит? Тільки кохання варте того, щоб прокидатись зранку. А чи воно у мене залишилося?

Вона повернулася лицем до красивого брюнета і запитально подивилася  на нього. 

Бандит? 

Такі бандити бувають тільки на картинах, де зображені пірати. Занадто яскрава зовнішність. Такий не загубиться в натовпі. І занадто розумний погляд чорних очей з-під смоляно-чорного чуба. Засмагла навіть взимку шкіра обличчя.

Середземномор'я. Тут не рідкість красиві чоловіки. Але цей би виділявся і серед них. Як вовк-одинак у зграї. Що проживе і сам, а от чи проживе зграя без нього?

Кася помітила, що розглядає незнайомця, наче картину в музеї. А той не спішив говорити, давав звикнути до себе. Бо звичне не лякає.

Він вибирав слушний момент, коли можна почати розмову.

От тільки Кася випередила його. Вона так завжди робила.

- У вас є пропозиція, від якої неможливо відмовитись, я правильно вгадала? - спитала вона. І то тому, як примружився незнайомець і злегка посміхнувся, зрозуміла, що жарт він зрозумів і оцінив.

- Ну що ви, Олександро, - теж натякнув на гарну обізнаність незнайомець, назвавши її повне ім’я. - Відмовитись можна на будь-якому етапі. Не знаю тільки навіщо. Для вас пропозиція вигідна і безпечна. А для мене ваша відмова неприємна,але не смертельна.

І Кася зрозуміла, що майже довіряє цьому  піратові.

Здається. все не так страшно.

А що ж Віктор? Невже не шукає Касю?

Ввечері буде продовження, о 20.00, не проґавте )