Іноді дуже потрібний дар екстрасенса. Та де ж його взяти?

Заснути Касі вдалося тільки під ранок. Думки роїлися і гули, як розлючені бджоли. Метелики в животі притихли й удавали, що їх тут не просто  нема, а й ніколи не було. Кася вкрилася окремою ковдрою, дихала розмірено й удавала, що спить. Але це була неправда.

Цілий день метушні й біганини за білявою поганкою і хтивим козлом вітчимом - для чого? Невже  щоб побачити, як на Віктора, який весь день гортав папери, ввічливо бесідував з інтелігентними людьми й розминався в спортзалі, вішається та сама білявка. А він  спокійний і ввічливий?

Та Аліна до речі років на десять молодша за Касю, і по ній помітно, що вміє охмуряти чоловіків. Може з цього і живе.

Пружина, до краю стиснута десь під серцем, почала стрімко розтискатись.

На думку спадало все те, про що Кася в гарному настрої ніколи не замислювалась.

Якось не так вона собі уявляла і життя вдвох, і роботу дипломатів. Нудота. Так нудно, що нудить.

Дівчині зараз здалося, що вона завжди ненавиділа це всім серцем. Прийоми, папери, переклади, постійне переодягання в офіційне.  Привітні посмішки - не дай боже показати зуби. Нічого не відбувається. 

А сьогодні нарешті виявилося, що Віктор її не розуміє і не цінує. 

І що вона скоро сказиться від цього.

Що то за життя, коли єдина за рік пригода - підвезти до міста замерзле білобрисе стерво, яке втекло від коханця тільки для того, щоб повиснути на її Вікторі.

Та чи він все ще її?

Якби Кася знала, як скоро сумуватиме за тим, що нічого не відбувається, вона б одразу повеселішала. 

Але вона нічого не знала і вперше до ранку не розмовляла з Віктором, сердячись на те, що він не вигнав з місії так невдало врятовану Снігурку.

А Віктор мовчав, бо відчував - ще слово, ще одна вихватка Аліни, на яку він не встигне зреагувати, і Кася справді напише заяву про звільнення. Й одразу поїде кудись, де відбувається хоча б щось цікаве. Принаймні цікавіше, ніж видовище дівчини, яка вішається на її чоловіка. І де не треба рахувати, скільки раз ті сам люди бачили тебе в тих самих туфлях, щоб не приведи вищі сили не з’явитися в них на один раз більше, ніж треба. 

Він все життя користувався увагою жінок. Ще б пак, розумний, завжди спокійний красень, спадкоємець дуже небідних батьків. Ще й фах який престижний!

Його ця увага скоріше обтяжувала, але доводилося бути ввічливим. Йому з дитинства втовкли у свідомість, що дівчатка - слабкі й вразливі. Їх не можна ображати навіть словом.

А його все життя хвилювала тільки Кася.

Віктор радий був небо прихилити для неї.

Як вона може цього не бачити? 

І тільки він збирався сказати коханій, що дипломатична кар’єра йому нікуди не вперлася, вона ж сама знає - це бажання  батька, а батько не цар і не бог. Поображається і перестане. 

Тож може їм звільнитися? От тільки треба буде трохи почекати, поки пришлють заміну. 

Він прислухався до її дихання, відчував, як Кася перестає нервувати й скоро можна буде почати розмову. Аж раптом пролунав дзвінок службового телефону, ввімкнутого на всю гучність.  

Якби ж Віктор здогадався, що дзвонить та білявка, така безпосередня і набридлива, що аж зуби зводить. Він би просто вимкнув телефон. 

І якби Віктор знав, яка бурхлива нічка була у Аліни з вітчимом, все непорозуміння між ним і Касею би вмить вирішилося. І вони б полегшено посміялися з себе.

А якби вони знали, що лежить в непоказній картонній коробці в кишені піджака Олега, і що це якось пов’язане з дивним випадком з різдвяним декором і тою незрозумілою штукою з сірого металу, від якої Віктор і справді врятував безіменний палець Аліни, то вони могли б зробити гарну кар’єру на ниві пророцтв і передбачень.

 І просто змусили б Олега передати важливий патент державі, отримати достойну винагороду й зайнятись чимось корисним, а не вести переговори з чиновником недружньої держави.  І Аліні б порадили триматись за Олега, як за останню соломинку, а не торгуватися з колишнім покровителем. Ну вони ж були б пророки або хоча б екстрасенси. І їм би повірили на слово.

Але насправді вони були молоді-зелені коханці, які посварилися тому, що їх вміло спровокували.

І їм зараз не було ніякого діла до дивного випадку з різдвяним декором, причин того, що якийсь циганський барон мав претензії до вітчима або до того, чому  Аліна тікала напівроздягнена через зимовий ліс.

І навіть того вони не знали, що все одно доведеться про все це і багато іншого дізнатись.

Зараз їм хотілося одного - повернути ту легкість і щастя, тих метеликів, які несли їх на крилах весь цей рік.

І нехай весь світ почекає. 

Віктор рішуче ковзнув під Касину ковдру і притиснув кохану до себе, проганяючи всі сумніви й образи.

А службовий телефон не вгавав. І це було просто свинство. Адже робочий день ще не почався.

Віктор з Касею удавали, ніби нічого не чують. Вони прислухалися до того, чи повертаються нарешті їхні метелики.

І тому пропустили момент, коли дзвінок замовк і почалося голосове повідомлення.