Як чудово все починалося!

Світ тепер став маленький і круглий. Але не перестав підносити сюрпризи.

Люди можуть все життя прожити в мегаполісі на сусідніх вулицях, а зустрітися посеред зимової траси у чужій країні, де місто на сто тисяч жителів - уже майже мегаполіс. 

Тож зовсім не дивно, що так зустрілися кияни - Аліна, що тікала від покровителя, і Кася з Віктором, що повертались на роботу з відпустки. А зв'язав їх, як не дивно, невдаха-винахідник, вітчим Віктора. Теж киянин. Саме через  його патент все і завертілося, і зв'язалося, і розв'язалося.

А чи вдячні йому всі інші герої за це - згодом дізнаємося.

Перша попала під дію химерного винаходу Аліна. Хоча поки що ні про що не здогадалася.

Білява дівчина з лицем невинної дитини або  ляльки ручної роботи, бо у дітей настільки невинний вираз стрічається не так часто, захоплено роздивлялася коштовний набір. Він був красиво викладений у видовженій оксамитовій коробочці, блакитній, як очі дівчини.

Дружина вугляра шанованіша за коханку короля? Так їй колись крикнула одна сердита жінка. Мабуть, чиясь дружина. Аліна здивувалася, почувши таке. Яке ще Руссо? Так хто такі ці Жан із Жаком??? Назвали їхніми іменами коньяк, так вони тепер будуть її повчати?
А дзуськи!

Місце біля короля - найкраще. А хто не може його зайняти, нехай заздрить мовчки!

- Невже всі поневіряння скінчилися, і тепер життя налагодилося? - питала сама себе Аліна.

На м’якому оксамиті тьмяно виблискували ланцюжок, сережки й перстень. Золото. Багато золота і ніяких камінців. Вагомий доказ серйозних намірів від немолодого чоловіка старої школи. Він був настільки старосвітським, що тільки зовсім недавно і після довгих умовлянь замінив золоті зуби на значно красивіші й дорожчі - з дельфінової кістки.

І покровитель Аліни тепер посміхався цими білими, наче клавіші нового роялю, зубами. Чоловік задоволено мружив вицвілі сірі очі, що дивилися на його золоту дівчинку з майже старечого обличчя. Це простувате обличчя людини, що піднялася на саму верхівку з самого низу пам’ятало і погані, й гарні часи. А от таку славну дівчинку, що вміє догодити, як ніхто, і при цьому скромну й дитинно наївну, очі постарілого в боротьбі за місце під сонцем олігарха бачили вперше.

- Ну? - промовисто натякнув він  на необхідність більш явної демонстрацію задоволення й вдячності від своєї маленької Кароліни.

І та виконала свій коронний номер, що завше приводив його у захват - наче маленька мавпочка обхопила чоловіка в дорогому одязі руками й ногами, смикнула краватку і завищала, як в уявленні її й цього чоловічка вищать маленькі дівчата

- Ой мамочкиии, ой яка красааа, все життя мріііялааа! 

А потім відскочила на крок, пригрозила пальцем і глянула суворо.

- Але ж ти був поганий хлопчик! Я хочу червону коробочку срдееечком, а ти що подарував?

Солідний дядько винувато потупився, його невиразні очі масляно заблищали.

І Кароліна пригадала, як рік тому відкрила його маленький секретик, коли сама була на грані відчаю.

Просто дивно, як такій красуні й розумниці не щастило в житті. На одного поклала всі свої надії - зрадив з кривлякою акторкою. І навіть особливих грошей з них не вдалося витягти. Хоч на розкрутку вистачило. 

Та бог з ним, з тим Тарасом, молоді хлопці - то не її спеціалізація. На неї реагують дорослі досвідчені чоловіки, бажано ті, що пережили зраду. 

І тепер їх серце хоче відпочити поруч з наївною дівчинкою з ляльковими синіми очима і білим волоссям. Наче у дорогої ляльки ручної роботи, яка не настільки розумна, щоб плести інтриги й зраджувати благодійника. І радіє дрібничкам на кшталт невеликого лофту біля самого МКАДУ, скромному рахунку в банку й іншим радощам життя, які зрадливі дружини й помічниці в бізнесі не цінують зовсім. І яку приємно показати колегам і заздрісникам. От дивіться - у вас дорогий ескорт, а мене від душі люблять і цінують.

Ага, виключення бувають. 

На долю Аліни одні виключення й дістаються. З відомим ювеліром вийшов повний облом, з іншим, не таким відомим , але перспективним, на ім’я Камаль, уже було гаряче. Навіть дійшло до  майже офіційно оформленого шлюбу. Лише з однією умовою -  народити спадкоємця-хлопчика. Камаль був щедрий, і банківський  рахунок білявої дівчини значно поповнився. Причому це був тільки початок, надалі можна було розраховувати на значно більші суми.

Але тут її гарна її знайома зробила найбільшу помилку свого життя.

Звали досвідчену подругу Тамарою. Вона й познайомила Аліну з Камалем. А для себе приберегла якогось дідугана зі смішним ім’ям Макар. І всі четверо весело відмічали приємне знайомство в бані - за звичаєм країни, звідки прибув той самий Макар.

Тамара, що берегла свою смагляву шкіру від високої температури і пари, відсиділася в передбаннику, обговорюючи з Камалем умови достойної компенсації за те, що вона знайшла йому Аліну. І вони так заглибилися у взаєморозрахунки й підрахунки, що забули про                  все на світі.

Тим часом вражена тим, як цинічно її продають, Аліна побігла в парну. І там з усієї злості, що накопичилася в ній на Тамару, Камаля  й усіх інших, які так погано вчинили з нею,  відхльостала березовим віником ні в чому не винуватого Макара так, ніби то він все з нею зробив. І отямилася лише тоді, коли в руках залишився пучок коротких поламаних гілок, а чоловік на лавці перестав задоволено стогнати й голосно закричав.

- Ой, пробачте! - отямилась Аліна і відчула укол вини. Вона не була злою людиною. Принаймні не вважала себе такою. І добре розуміла, що не підстаркуватий спонсор Тамари винуватий в її нещастях.

Але ж нашкодити їй цей пенсіонер явно міг, ще і як. 

Вона майже впала у відчай, як раптом почула неймовірний наказ, сказаний таким тоном, що не послухався б тільки глухий.

- Ще!

І ще один березовий віник, який покровитель меркантильної, але неуважної Тамари передбачливо привіз аж з батьківщини, був знищений в боротьбі за здоров’я.