Зустіч на зимовій трасі

Тендітна біла постать пробиралася серед білих кучугур снігу, що повалив , як тільки дівчина вибігла з будинку, не встигнувши навіть накинути шубку.

Тільки за нею вона тепер шкодувала з усіх подарунків Макара, хоч ті були й коштовнішими, ніж біла пухнаста курточка з песця.

Песець... яке правильне слово. Він тепер всюди.

Ви коли-небудь замерзали в засніженому лісі? Ну або хоча б брели через кучугури, послизалися, падали й не знали, чи варто підводитись і брести далі?

В одних шовкових штанцях і благенькому светрику. В мороз і заметіль, одній та ще й у лісі - хіба можна врятуватись? 

Аліна і в страшному сні не бачила такого, а це був зовсім не сон.

Вона прислухалася, чи нема погоні, і знову потерла лице снігом. Рук уже майже не відчувала. А от бажання врятуватись нікуди не ділося.

Дурниці. Треба рухатись.Тут не буває лісів, у яких можна заблукати. Он між деревами наче світлішає. Там має бути шосе. По ньому їздять люди. Вона проголосує, і її підберуть.

Тендітна білявка, ще пів години тому дуже приваблива у вечірньому макіяжі й готова до освідчення в коханні, вперто піднялася і побрела вперед. Її сліди, маленькі, наче дитячі, заносила хурделиця.

Але вона цього не бачила, бо не оглядалася. Вона взагалі не з тих, хто оглядається. Треба йти вперед. Он уже видно ліхтар, що освітлює обліплені снігом дерева і широку дорогу між ними.

Абсолютно пусту дорогу.

Треба мислити позитивно. Не заглядати далеко вперед. От зараз Різдво. І треба просто дожити до дня Валентина. А там уже і весна скоро. Стане тепло. А влітку взагалі жарко буває.

З дерева, на яке вона сперлася, щоб хоч трохи віддихатися, на неї впала купа снігу. 

Відчай знову навалився і забрав останні сили. Майже забрав. Бо вона побачила світло фар, яке швидко наближалося. І підняла руку, голосуючи, наче сніговик, що мандрує автостопом.

Зупиняться чи ні? Іншого шансу у неї не буде. 

Машина спочатку проїхала вперед, але потім загальмувала.

Хто там - друзі чи вороги - не важливо. Там тепло.

Аліна навіть не звернула уваги на те, що машина з дипломатичними номерами. 

Вони б ніколи не зустрілися з цією втікачкою на пустій зимовій трасі, якби не алергія Аліни й не добре серце Касі. Віктор би не побачив білу постать на білому фоні. Не до постатей йому зараз було.

Він обережно вів машину по слизькій і гладесенькій, мов скло, нічній трасі й радів, що Кася відпочила від нудної рутини й надихалася свіжим гірським повітрям. І з усіх сил намагався не згадувати їх шалені ночі, щоб не зупинити машину і не повторити все спочатку. 

Ех, відпустка. Так довго її чекаєш і так швидко вона пролітає.

Особливо коли ти звик до довгих канікул, а тепер тебе відпускають всього на тиждень. І то, коли начальство розщедриться. Молодий спеціаліст - здається, це так називається. Хоча офіційно його посада звучала ого як солідно - помічник посла.

Мало хто б про це здогадався. Бо спершу бачив перед собою молодого качка майже двометрового зросту. І коли помічали, що розповіли йому все про себе і не тільки, а про нього не дізнались нічого, крім того, що цей картинний красень вміє уважно слухати, було пізно стерегтися.

Те, що їх вдвох нарешті відпустили їх на цілий тиждень, сталося не тому, що посол співчував молодим закоханим.. Атому, що Кася заявила - вона напише заяву на звільнення. І нехай пан посол сам перекладає. Бо то помічників може є скільки завгодно. А перекладачок, які не заплутаються в діалектах і мовах сусідніх країн - шукай, не дошукаєшся.

І взагалі - це ж Кася. Чи знайдеться той, хто їй відмовить? Чорнява витончена красуня з оманливо легким характером уже почала нудитись занадто спокійним життям в цій маленькій красивій країні. А коли Касі нудно, то всім, хто навкруги, краще з нею погодитись. От посол і погодився. Хоча тиждень - то так мало для закоханих.

Але все одно, це було наче медовий місяць. Як же ж їм було добре - тільки вдвох в теплій кімнаті зі справжнім каміном і великим ліжком в окремому шале. Не те що в місії, де все ж хоч і розкішний, але гуртожиток. 

Віктор з коханою непогано відмітили свою першу річницю в парі. І посміялись над казками про кризу першого року. Закохані й щасливі, вони вирішили, що це була генеральна репетиція шлюбної мандрівки. Дуже вдала. 

- То все від страху і дурних комплексів, Кась. - казав Віктор сонній дівчині, яку кохав все життя. - Лише їхні таргани в головах не дають шансів метеликам в животі перенести двох над кризою. Та і яка ще криза? Не знаю ніяких криз і знати не хочу.

Кася мирно спала на передньому сидінні машини й бачила останній спокійний сон цього року. Нічого не віщувало неприємностей, коли її розбудив веселий голос Віктора.

Вона поцілувала коханого, як робила це уже цілий рік, коли прокидалася поруч з ним, і метелики в її животі ніжно змахнули крильцями. Ця дівоча мрія, непорушна скеля посеред життєвих незгод - її Віктор. Тільки її.

- Ці кризи вигадують безробітні психологи. Щоб мати роботу. Що нам до них... - почала вона перервану її сном розмову, і глянула на зимовий пейзаж , що проносився повз машину. - Божечки, яка краса! - аж скрикнула Кася, побачивши наче стару різдвяну листівку з пухнастими ялинками, вкритими схожим на вату снігом, що іскрився у світлі придорожніх ліхтарів.

Саме в ці хвилини Аліна добиралася до місця, де їм судилося зустрітись.

В кишені светра, у потайному відділенні, лежали картки й паспорт, з якими дівчина не розлучалася ніколи. Досвід  втечі у неї був немалий. Але щоб отак - замість освідчення і майже медового місяця бігти через засніжений ліс в легкому одязі?!

Вона повинна проголосувати й сказати… сказати… Ох, хоч би було кому сказати, хоч би посіпаки Макара її не наздогнали швидше, ніж вона дістанеться до кордону! Нехай в цій машині не буде ворогів, нехай її відвезуть звідси, куди завгодно, тільки б подалі від нього.